Концерти Слухаючи вічність: Назар Пилатюк і Володимир Сіренко

Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України користується доброю славою у багатьох країнах Європи, неодноразово виступав в Азії, побував в Австралії, отримуючи захоплені відгуки зарубіжної критики і визнання слухачів. Це єдиний український музичний колектив, який номінувався на премію Grammy. Причому двічі: у 2005-му і 2009 роках.
Кілька сезонів тому концерти НЗАСОУ стали проходити під девізом «Слухай вічність», який відображає поставлене оркестром завдання: виконувати світову і національну класику, дарувати життя найталановитішим творам нової української симфонічної музики.
Мистецтво оркестру служить противагою швидкоплинній марноті повсякденного побутового музичного середовища навколо нас. Цього року колектив багато виступає на Батьківщині. І нещодавно минув один із концертів у Колонному залі ім. Лисенка. На жаль, київський слухач явно втратив філармонійні «чуття» на хорошу музику і справжніх виконавців. І набагато охочіше йде на іноземні імена. А українські виконавці все рідше залишаються «пророками у своїй вітчизні» ...
Гру 23-річного Назара Пилатюка високо оцінюють метри зі світовим ім'ям. Молодого колегу підтримав Володимир Співаков, з оркестром якого рік співпрацював. Прекрасно відгукується про Назара і альтист Юрій Башмет. Пилатюк брав участь у проектах відомих диригентів - литовця С.Сондецкіса, ізраїльтян Р.Канетті та Ш.Мінцеля, українців В.Сіренка і В.Кожухаря. У польському місті Ополе Назара цінують як наймолодшого в історії цієї країни концертмейстера філармонічного оркестру.
У першому відділенні соліст і НЗАСОУ зіграли скрипковий концерт Бенджаміна Бріттена (1913-1976). Композитор написав його замолоду і відверто зазнав впливу романтичної та сучасної музики. Його звучання раз у раз викликало інтонаційні алюзії з Шостаковичем, Прокоф'євим.
Назар Пилатюк - яскравий музикант зі сформованим виконавським почерком. Його манері властиві розмашистість, виразна драматичність, тонка лірика.
Скрипка його то співала ніжно та вишукано, то звучала віртуозно і жваво. Цей концерт добре відомий Володимиру Сіренку. Під час відкриття Першого фестивалю Бріттена у Києві навесні 2004 року Національний симфонічний акомпанував на сцені Національної опери артдиректору фестивалю, нашому відомому скрипалеві Дмитру Ткаченку. Сіренко також багаторазово диригував оркестром у Барбікан-холі і Кадоган-холі за пультом Royal Philharmonic Orchestra у фіналах міжнародного конкурсу скрипалів ім. Бріттена в якості запрошеного диригента.
Глибоке знання партитури і розуміння музики зіграло на руку: диригент і скрипаль створили концентрований енергетичний тандем: їх чуйне взаємопроникнення наповнило склепіння концертного залу рідкісною гармонією.
Після антракту інтерес публіки посилився. Чудово прозвучала симфонія Густава Малера «Пісня про землю» для контральто (або баритона) і тенора з оркестром на вірші китайських поетів VIII століття. Шість частин циклу по черзі озвучили тенор Сергій Бортник - багаторазовий партнер Володимира Сіренка у декількох проектах (згадаємо унікальне виконання всіх «Страстей» Й.-С.Баха три сезони тому). І баритон Анатолій Юрченко, який звернув увагу шанувальників вокалу партіями Сальєрі (М.Римський-Корсаков «Моцарт і Сальєрі» у Дитячому музичному театрі), Беса (П. Чайковський «Черевички», концертне виконання), Сергія Голубкова (В. Бібік «Біг» , концертне виконання), концертними програмами. Солісти були «у голосі», співали виразно, чисто, м'яко, перейнявшись задумом композитора і диригента. Малер (1860-1911) - один з постійних авторів у репертуарі Сіренка. Задум симфонії виник у композитора у 1907 році, у напружений період його життя - важка хвороба, смерть маленької доньки, відхід з Віденської опери, переїзд до Нью-Йорка і вимушений вступ на посаду директора Метрополітен-опери. Знову до цієї складної, глибокої музики маестро підійшов трепетно.
У «Пісні про землю» сконцентровано основні риси музики Малера: глибоко виразна мелодика, багатолінійна фактура прозорої партитури, загостреність почуттів, виразність мелодій і оркестрових засобів, граничний лаконізм. Усе це вдалося Сіренку: музиканти міцно збудували форму, відтворили велике симфонічне панно, на якому «вишили» звукові візерунки китайських ієрогліфів, своєрідного орієнталізму, тонкої пейзажності, лірико-філософських роздумів, дбайливо поєднавши малеровську масштабність із камерністю і виразністю.