Коли український театр потрапить на Бродвей?

У гастрольному репертуарі 2011-го - традиційні російські антрепризи, антрепризи і ще раз антрепризи. Мура муру наздоганяє і вульгарністю поганяє. З більш-менш «великокаліберних» театральних подій, очевидно, слід очікувати в році, що настав, великих гастролей Малого театру Росії, прем’єрного проекту Еймунтаса Некрошюса «Ідіот» із Євгеном Мироновим у головній… Але, як і раніше, менш помітних європейських чи американських театральних брендів в Україні очікувати не доводиться. І, як і раніше, столиця навіть потилицю собі не чухає, не маючи бодай одного більш-менш привабливого міжнародного театрального огляду.

Чому таке відбувається? І не тільки у 2011-му...

На запитання «ДТ. Україна» відповідає Оксана НЕМЧУК, театральний продюсер, керівник арт-компанії Advice. У нас ця компанія презентувала гучні проекти Большого театру, Маріїнки, «Современника». А в Росії - займається великими гастрольними турне «Современника» у країнах Західної Європи.

- Чому, на ваш погляд, Україна досі залишається «на задвірках» європейських театральних пріоритетів?

- Просто потрібно розуміти, які саме бренди ми хочемо побачити... Маючи різну систему виробництва та експлуатації, чимало знаменитих production - як драматичні спектаклі, так і мюзикли - не можуть вільно залишити свій майданчик, якщо вони затребувані у себе вдома, у Європі чи в Америці. Єдиний спосіб врятуватися від сценічної рутини для українських театралів - не дивитися підробки або створювати свої власні цікаві версії. Утім, наш ринок абсолютно не готовий до такої системи експлуатації й реалізації театральних проектів. Причини? Відсутність належної кількості театрально-концертних майданчиків. А також фінансово ємне виробництво.

Укотре повертаючись до теми законотворчості та протекціоністської політики у сфері культури, міжнародного творчого взаємообміну... Помічаєш тільки одне: очевидно, необхідності в такому культурному взаємообміні в Україні немає! Закону про меценатство можемо чекати і в наступному тисячолітті, а податкові пільги, такі необхідні для розвитку всього театрального простору України, ніким чітко не сформульовані досі. Отже: немає ні грошей, ні бажання.

- Те, що ви кажете, якось надто песимістично. Але все-таки - що цікавого може бути, і що можна зробити - нинішнього року - у плані театральних міжнародних інновацій? Які театри, спектаклі (західні, зрозуміло) мають і повинні бути показані сьогодні Україні?

- «Найцікавішого» має бажати глядач. А хто й коли - ось так, без плати за рекламний простір - дозволяє собі говорити про великі міжнародні театральні проекти? Ми мусимо усвідомлювати: для того, щоб мати щось цікаве, потрібно, щонайменше, про це знати. Але, погодьтеся, хіба багато людей знають в Україні про спектаклі Лепажа? Про проекти Доннелана, Уїлсона, Люпа? Про якісні європейські чи бродвейські мюзикли? І все чому? Тому, що ми в Україні переважно поглинаємо вторинний інформаційний продукт масового споживання...

- Чи можливий в Україні у 2011-му стовповий шлях «театральної копродукції» (з іншими країнами), і чи не хотіли б ви самі щось зробити в цьому напрямі?

- Такі задуми, звісно, є... Недавно в Лондоні я, наприклад, побачила просто приголомшливі спектаклі, які хотілося б перенести і в Україну. І вони, безперечно, мали б успіх у вітчизняного глядача. Але шлях до цих задумів - довгий і складний. Ми перебуваємо, як ви зауважили, «на задвірках»... Причому не тільки театральних пріоритетів. У нас, на превеликий жаль, немає поняття самого театрального тренду. Наприклад, якщо незалежний театральний продюсер (чи є в нашій свідомості така професійна категорія?) замислить такий проект, то перша проблема - це необхідний майданчик... Тобто репетиційна і виробнича база - з наявністю висококваліфікованих театральних фахівців. І якщо ти не монополіст, то окупити це виробництво в Україні просто нереально. А як поєднати в театрі державний театральний сектор із комерційним? Адже ми навіть про це себе не запитуємо... А тема ця гостро обговорюється й реалізується в багатьох країнах світу.

І найголовніше: необхідна нова театральна ідеологія... Що базувалася б на унікальному досвіді попередніх поколінь. Цього досвіду ми не використовуємо. Або використовуємо тільки у вузькоспеціалізованому театральному колі.

- Які вітчизняні театри, спектаклі (на ваш погляд) можна було б показати на великих майданчиках Парижа чи Лондона? Як це робить, наприклад, московський «Современник», гастролі якого у Франції організовувала саме ваша, тобто українська, компанія...

- «Современник» та інші російські театри цікаві світу насамперед своєю концепцією. Російський психологічний театр - незаперечний світовий тренд. Москва взагалі живе надзвичайно цікавим культурним життям. Присутність у житті російського театру соціально відповідального бізнесу, який підтримує театр, викликає в мене неприховану заздрість. Реалізація гастрольного проекту в Європі чи в Москві на достойному рівні - це сотні тисяч не гривень. Сьогодні годилося б говорити про тотальне перепозиціювання поняття «український театр». Безперечно, у нас є що показати в Європі та у світі, головне - бажання. Залишилося зрозуміти, чи є воно.