КОЛИ НЕ МОЖЕШ НЕ ВИЙТИ НА МАЙДАН

На вечорі пам’яті Гелія Снєгірьова, що пройшов 20 жовтня в Будинку кіно, було багато промов, але найбільш точно й небагатослівно висловився Семен Глузман, який сказав, що Гелій Снєгірьов не був дисидентом. На думку Глузмана, Снєгірьов просто не витримав — не витримав вульгарності й ницості псевдоблагополучної радянської дійсності й одного разу вигукнув: «А король — голий!» Цей вигук і зробив Гелія Снєгірьова бунтарем, як і багатьох інших бунтарів, яких ми називаємо дисидентами.

Того вечора у Будинку кіно пройшов не тільки вечір пам’яті, а й презентація «Роману-доносу» — головної літературної праці Гелія Снєгірьова, значну роль у виданні якого зіграв його син — Пилип Снєгірьов. Але презентацією це можна було назвати лише умовно, оскільки презентаційна частина злилася з поминальною і про саму книгу розповідали в контексті. Набагато більше зібрання дізналося про автора — виступали люди, котрі його знали, або сусіди по табору іншого світосприйняття, в якому письменник мав честь перебувати. Левко Лук’яненко, наприклад, розповів про те, як дивом уникнув долі Снєгірьова: його також труїли у в’язниці, але доза призначених Лук’яненку паралізуючих хімікатів виявилася меншою. Отож вечір пам’яті Гелія Снєгірьова мимоволі перетворився на вечір спогадів про часи самвидаву та «психушок».

«Роман-донос» — спільний видавничий проект видавництва «Дух і літера», телеканалу «1+1», за участі «Дзеркала тижня» та Всеукраїнського історико-культурного правозахисного товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, — це художнє дослідження того, як людина стає бунтарем, навіть якщо до цього бунтарства не схильна. Просто доза фальшу на душу населення одного разу переважає можливості цієї душі, і відбувається її природне відторгнення від держави, котра продукує фальш.

«Боюся, що й ці сторінки виявляться, зрештою, автодоносом... — зізнається автор у «Романі- доносі». — Так, саме такими були ми, російські інтелігенти радянської доби 80-х років, саме так повелися в описуваній сутичці. Не героями були? Хтозна». Втім, героями не народжуються — героїзм виникає з протесту, що теж визріває не відразу, а лише тоді, коли герой втомлюється мовчати. «Роман- донос» — документальний «антироман», у якому автор виступає в ролі «антигероя», руйнує шаблонні уявлення про героїзм і протест, як, утім, і про дисидентство.

Виявляється, виходять на майдан не тому, що дуже цього прагнуть, а тому, що одного чудового дня не можуть більше сидіти вдома — душа рветься назовні. Історія про те, як людина одного разу вийшла з дому на майдан, і міститься в центрі «Роману-доносу» — доносу автора на самого себе, або, кажучи літературознавчою мовою, — роману-сповіді. Просто в радянських умовах сповідь перетворилася на автодонос, що його й робить «антигерой» роману.

На вечорі пам’ять Гелія Снєгірьова вшанували хвилиною мовчання, а потім із магнітофонної плівки прозвучав голос самого письменника. Син, Пилип Снєгірьов, давав цей запис уривками, у перервах між виступами промовців, але, звісно, він впливав на зібрання сильніше за будь-яку промову. На плівці виявилося і декілька пісень Снєгірьова у його ж виконанні, і особливо зворушувала одна — про те, як «был человек раздвоен, был человек растроен, расчетверен и распят...» На початку шляху — роздвоєння, наприкінці — розп’яття: який точний опис моральних мук, що переходять у протест і мучеництво!

Завершився вечір показом двох документальних фільмів, знятих на «Укркінохроніці» тоді, коли Гелій Снєгірьов був там головним редактором. Фільми ці — «Син солдата» і «Двоє з мартена» — містили антиофіціозні вкраплення начебто пісень Булата Окуджави за кадром і занадто вже домашньої, камерної, не властивої радянській кінодокументалістиці демонстрації побуту моряків, які охороняють кордони СРСР. Взагалі, від показаних фільмів, і особливо від «Сина солдата», віяло камерною м’якістю і неплакатністю. Мабуть, протест і починається з того, що людина суспільна стає людиною приватною, а потім уже — людиною вільною.