Календарне і суто символічне закриття театрального сезону в Україні навіює філософські думки про «другу реальність». «Друга реальність» — це назва давньої книжки актриси Алли Демидової. До нашого сьогодення вона не має прямого стосунку. Має сенс лише сама формула «другої реальності» — і в повсякденному житті, і в політичному, і в театральному, про яке й піде мова в цих нотатках. Вже майже два з лишком роки світовий театр існує в умовах другої реальності: гра для напівпорожніх залів, тривалі смуги карантину, коли паралізовані і репетиції, і прокат вистав, вимушене заціпеніння професійних навиків, коли артисти балету або опери не мають можливостей для системного тренажу, для системної практики, яка саме їм необхідна. Ось така новітня друга реальність, викликана пандемічними обставинами, й підштовхнула театральних ентузіастів і театральних керманичів до творення спеціального інтернет-простору як слабкої втіхи для тих, хто позбавлений щастя живого спілкування з мистецтвом Мельпомени. Народжувалися нові театральні інтернет-проєкти, витягувалися старі кінозаписи знаменитих театральних постановок як компенсація в часи вимушеного сценічного голоду.

І в цьому сенсі, як не крути, я вимушений погодитися з режисером Костянтином Богомоловим, який стверджує, що ігри в інтернет-театр є виключно ілюзією театральної діяльності, та ніяким не театром як таким. На думку Богомолова, мета онлайн-театру — промоція й архівування театральних проєктів цікавої якості, а як самостійний напрям у сучасному мистецтві все це дуже сумнівно. Мабуть, так воно і є? Але ж складні часи та складні обставини вимагають від людей театру креативу і броунівського руху, аби бодай підтримувати іскри сценічного життя — в другій реальності. До речі, саме зараз в Україні триває театральний інтернет-фестиваль «Театр. NET-PROFI». Це доволі масштабний інтернет-форум, який народився ще торік у рамках великого мистецького проєкту «День театру» (Theatre day fest). Торік я брав участь у цьому інтернет-заході як експерт і знаю, що на суд експертів було представлено близько 140 інтернет-версій постановок різних театрів не тільки з України, а й з Угорщини, Фінляндії, Латвії, Німеччини, Ізраїлю. Глядачі такого великого заходу обирали своїх фаворитів, голосуючи за приз глядацьких симпатій. Організатори зафіксували понад 60 тисяч голосів із 35 країн, відданих за вистави-фаворити. Відбувалися не тільки онлайн-покази постановок, а й онлайн-дискусії як із режисерами, так і з експертною колегією.

Коли чесно, то гігантський масив сценічної онлайн-продукції дуже важко перетравити навіть найбільш фаховому експерту. Звісно, ти ставиш умовний поділ між реальністю театру і реальністю віртуальною. І деякі речі ніби дописуєш за режисера й дограєш за актора, особливо в умовах неякісних інтернет-версій.

Загалом, такий напрям передбачає фіксацію вистав уже готових, раніше поставлених на сценах — як в Україні, так і за її межами. Набагато складніший шлях — творення оригінальних театральних онлайн-проєктів, так званих «гейміфікованих вистав». Піонерами на цьому шляху в Україні виявилися митці зі столичного театру «Актор» (художній керівник Слава Жила), які ще в період перших хвиль пандемії та карантинних обмежень — а це весна 2020 року —загорілися ідеєю створення саме театральних онлайн-проєктів. Коли актори гратимуть через Zoom, а проєкт одночасно дивитимуться десятки тисяч глядачів. Одна з перших ластівок у такому польоті — онлайн-вистава «Мегери» за п’єсою Дона Нігро. Два київських актори — Олексій Вертинський та Артем Ємцов, прикипівши у своїх квартирах до моніторів, грали в перший прем’єрний вечір у жіночих перуках та інших обладунках двох голлівудських кінодів, згідно із сюжетом Дона Нігро. Підключення глядачів до їхнього діалогу, їхніх конфліктів інколи чимось нагадувало підглядання у замкову шпарину за життям зірок, — такого ефекту вони й очікували. Друга оригінальна театральна онлайн-ластівка на київському сценічному небі — вистава «Містер Баттерфляй» театру «Актор» (автор проєкту Слава Жила). У цьому випадку гейміфікована вистава передбачала присутність актора як модератора: його роль виконував народний артист України Олексій Вертинський. Завдяки Zoom-додаткові актор Вертинський, тобто його містер, ставив запитання онлайн-театралам, і вже спільними зусиллями вони й творили цю гейміфіковану онлайн-постановку, яка зібрала біля моніторів у прем’єрний вечір декілька сотень глядачів, при вартості квитка 200 грн. На думку ідеолога й організатора проєкту, заслуженого діяча мистецтв України Слави Жили, це хоч і відносний, але незаперечний успіх для такої нової форми театру. Попри те, що український глядач не готовий у своїй масі витрачати гроші на інтернет-театр.

Усі давно звикли до піратства, і поки що якісного перелому в напрямі призвичаювання масового глядача до онлайн-театральних проєктів очікувати було б дуже наївно. Але навіть ті декілька сотень театралів, які вийшли в астрал, тобто в онлайн, — то вже перші кроки до творення нового віртуального інтернет-театру в Україні.

Хай у перших своїх кроках трохи наївного, трохи недосконалого, але креативного. Як відомо, в період карантинних обмежень та призупинення діяльності великих театрів деякі провідні театри стали діставати з архівних скринь записи своїх давніх класичних постановок і таким чином тамувати спрагу театралів за сценічним мистецтвом, бодай навіть в інтернет-версіях. Усі показані вистави давно відомі, й вони мали б незаперечний успіх у 50–60–70-х роках XX ст., але навіть тепер, коли переглядаєш на моніторі давні записи вистав франківців, інколи іронічно дивуєшся: а все ж великі актори навіть у чорно-білих зафільмованих версіях грають набагато краще, ніж деякі теперішні фейсбучні актори-голограми! Якщо в Києві питання з архівуванням давніх класичних вистав ще якось тримається на відповідальності керманичів трьох головних національних театрів, то в наших театральних регіонах усе набагато складніше і дуже запущено. Я не впевнений, що Львівський театр імені Заньковецької або Тернопільський театр імені Тараса Шевченка мають достойні якісні записи своїх вистав, на яких виховувалося кілька театральних поколінь: «Марія Заньковецька», «Хазяїн», «Дай серцеві волю, заведе в неволю» та багато інших. На жаль, що маємо — не бережемо. І, можливо, саме теперішні часи другої реальності спонукають провідні театри країни вчасно архівувати найвартісніше з поточного театрального репертуару — не тільки для потомків, а й для сучасників, які перебувають у постійних лещатах очікувань чергових карантинів чи інших пригод...

Тим часом багато хто в період запропонованих карантинних обставин віднаходив для себе в Мережі і справжні взірці сучасного світового театру, який у великому світі вчасно фільмують, фіксують і пропагують. Провідні оперні драматичні театри світу відкривали на період карантину доступ до онлайн-записів своїх сценічних шедеврів. Тому й пощастило тим, хто вчасно натрапив на вистави Томаса Остермаєра, Ромео Кастелуччі, Філіппа Жанті та інших сучасних класиків. Вони можуть приголомшити не тільки під час живої вистави, — навіть онлайн-версії їхніх постановок є карколомними сценічними ребусами та наелектризованими територіями сучасного сценічного пошуку.

***

Пандемія і карантин викликали до народження в Україні вартісного і якісного онлайн-проєкту «Театр 360 градусів». Біля витоків цього спеціального проєкту стояли дві продюсерки — Наталія Чижова та Даша Малахова. Вони пішли на шалений ризик, вирішивши перетворити дві успішні репертуарні вистави Київського театру на Подолі на театральні онлайн-проєкти з долученням 3D-технологій та інших необхідних методик, які дозволяють технологічно якісні театральні онлайн-проєкти. Дві вистави під маркою «Театр 360 градусів» вже побачили тисячі інтернет-користувачів. Це вистави «Шинель» за твором Миколи Гоголя (режисерка Валерія Федотова)

та «Камінний господар» Лесі Українки (режисер Іван Уривський).

«Камінний господар», народжений у рамках проєкту «Театр 360 градусів», рішенням Держкіно України навіть потрапив на екрани кінотеатрів — у період святкування 150-річчя від дня народження Лесі Українки. Обидва проєкти вирізняє розумне та щире ставлення до сценічного матеріалу і доволі помірковане й креативне аранжування вже готових театральних вистав спеціальним технологічним начинням. Не збрешу, коли скажу, що вдала інтернет-версія такої ж вдалої вистави як «Камінний господар» дозволяє через великі плани та спеціальні візуальні технології ще глибше розкрити як задум режисера, так і авторський задум Лесі Українки, що виписує образ жінки (в цьому сюжеті — донни Анни) як переможниці і жертви одночасно.

Я звернувся до однієї з продюсерок фундації «Театр 360 градусів», Наталії Чижової, з доволі простим запитанням: «Що потрібно в Україні для якісного й ефективного існування та просування інтернет-театру як оригінального напряму, який може давати не тільки інформаційні приводи для публікацій, а подекуди й прибуток самим продюсерам?»

— Є кілька чинників, які можуть позитивно впливати на «касові» збори інтернет-театру, —ділиться думкою продюсерка.

Ключовий чинник — культура споживання контенту. Використання легальних ресурсів, платні підписки, купівля квитків та доступів до трансляцій і показів. Не секрет, українці лише на початку цього шляху. Згідно з даними, 70% населення дивиться піратський контент. Але позитивна динаміка, однозначно, є, і це вселяє надії.

Масовість. Хай там як, але театр був і залишається нішевим, а не масовим мистецтвом. Відповідно, аудиторія глядача сама собою невелика. Завдання проєкту «Театр 360 градусів» — популяризація українського театру. Ми хочемо, щоб аудиторія не знала географічних, гендерних та вікових обмежень. При цьому досвід виходу «Камінного господаря» на екрани кінотеатрів свідчить, що театр належить до категорії альтернативного контенту, а отже наші охоплення завжди будуть набагато меншими, ніж у середньостатистичної сімейної комедії.

Якість. Перший досвід перегляду відеоверсії вистави може як прищепити бажання і далі дивитися вистави онлайн, так і навпаки. Глядач хоче бачити якісно знятий контент, красиву картинку, різноманітність планів, чистий звук. Якщо ж, одного разу заплативши гроші, глядач потрапить на аматорську зйомку, то, можливо, наступного просто не захоче платити за такий досвід. Зараз ми робимо переклад і субтитри для двох наших відеоверсій. Далі — вихід на міжнародній платформі Dramox (такий собі театральний Нетфлікс, що показує відеоверсії спектаклів театрів різних країн). Навіть працюючи з Theatre HD, колеги були вражені якістю нашої зйомки. Тепер наша мета — поширити таку кіно-театральну експертизу не тільки в Україні.

Усвідомленість. Ми живемо в епоху тотального споживання інформації. Найчастіше в людей просто не налаштовані внутрішні фільтри, і ми бездумно дивимося все, про що пишуть у Фейсбуці. Усвідомлений вибір контенту, на який ми витрачаємо свій час, допитливість і вміння вибирати також можуть позитивно впливати на формування аудиторії, яка системно дивиться театр як онлайн, так і в реалі.