КИЇВСЬКА СИМФОНІЯ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

Книжки схожі на людей: за кольоровими шатами-обкладинками вони ховають свої таємні смисли від пустопорожньої цікавості й байдужого погляду. Чи складно читати книжки? У принципі, для людини освіченої, здавалося б, ні. Чи легко сприйняти Книгу в усій її рухливій, багатозначній природі? Це можливо лише в тому випадку, якщо Книга сама піде назустріч читачеві, захоче встановити з ним обопільний контакт. Тому писати рецензії на книжки — однаково що давати характеристику людині, де в двох-трьох абзацах необхідно викласти суть і сенс усього її життя.

У музичному житті Києва сталася подія, варта уваги як фахівців, так і просто любителів музики: вийшла книжка Ю.Зільбермана та Ю.Смілянської «Київська симфонія Володимира Горовиця». Кілька слів про авторів. Юрій Зільберман — музикознавець, керівник дирекції Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, Міжнародного фестивалю «Київські літні музичні вечори», заступник директора Київського музичного училища. Юлія Смілянська — історіограф Міжнародного конкурсу піаністів пам’яті В.Горовиця, працівник Інституту юдаїки, автор статей з історії Києва. Їхня книжка, яка з’явилася в результаті багаторічної роботи в різних архівах, розповідає про музичну юність великого піаніста ХХ століття Володимира Горовиця та про створення, розвиток, педагогічні традиції Київського музичного училища, де він навчався.

Жанр біографічної літератури, з одного боку, надзвичайно привабливий, а з іншого — досить непростий. Після копіткої роботи в архівах настає момент, коли із зібраних фактів потрібно сформувати історію життя видатної людини, пробудити в читача відчутний інтерес до Особистості, який рухав самим дослідником упродовж усієї його роботи з документами. Утім, книжку Ю.Зільбермана і Ю.Смілянської не можна назвати суто біографічною літературою: архівні документи займають у ній стільки ж місця, скільки й авторський текст, із її сторінок постають яскраві образи не лише В.Горовиця та його родини, а й Києва другої половини ХIХ — початку ХХ століття, особливої атмосфери, що панувала в культурному житті давнього міста, створюваної конкретними людьми й іншими не менш конкретними людьми руйнованої.

Київ — місто особливе й загадкове: колиска Русі, перша християнська слов’янська столиця. Гарне й величне, воно приваблювало до себе людей із найрізноманітніших країн, але зусиллями царського уряду Росії було зведене до становища провінції. Ситуація, в яку простіше потрапити, ніж вибратися з неї, і це передусім стосувалося культурного життя, викликало культурну ядуху, відсутність особливого повітря культури, без якого неможливий ніякий соціальний розвиток. Але, як відомо, у людях неможливо знищити прагнення до освіти, культури, любов до мистецтва, — до всього того, що становить власне естетичне почуття. 1868 року відкривається Київське відділення Російського музичного товариства, а в лютому 1868-го — перший професійний музичний навчальний заклад в Україні — Київське музичне училище. 1874 року в списках директорів РМТ з’явиться ім’я Іоахима Горовиця, діда великого піаніста, з цього моменту історія родини Горовиців буде тісно пов’язана з Київським музичним училищем, де навчатимуться практично всі її члени.

Отже, Володимир Горовиць — не лише американський піаніст, останній фортепіанний романтик ХХ століття, спадкоємець виконавчих традицій А.Рубінштейна і С.Рахманінова, а й хлопчик із хорошої київської єврейської сім’ї. Цікаво, що протягом усього життя після еміграції 1925 року із СРСР, піаніст всіляко уникав розмов про свою родину, замовчуючи часом навіть багато реальних фактів своєї біографії. Приміром, у його істориків викликає сумнів навіть те, що В.Горовиць народився в Києві; цю честь приписуватимуть місту Бердичеву, саме цим пояснюючи небажання маестро говорити про минуле. Проте, документ, знайдений київським дослідником Михайлом Кальницьким, засвідчує: Володимир Горовиць народився в Києві 18 вересня (1 жовтня) 1903 року від батька Самцила Іоахимовича Горовиця, котрий закінчив фізико-математичний факультет Університету Св. Володимира, і матері Софії Яківни Бодік, студентки Київського музичного училища.

Книжка Ю.Зільбермана та Ю.Смілянської вийшла напередодні століття від дня народження В.Горовиця. Поза сумнівом, вона викликає чималий інтерес у найширшого кола читачів, хоча за накладу 2000 примірників придбати її буде досить непросто. Книжки, як і люди, приходять до нас несподівано, проте завжди вчасно, у найпотрібніший момент; вони розкривають свої таємниці, вони залишаються з нами, якщо ми зуміємо вступити з ними в справжнє спілкування.