KIMAF: ВОВКИ ТА МАУСИ

Що очікує мистецтво в ІІІ тисячолітті?

Те, що майбутнє — за синтезом, комбінуванням «естетичних подразників» для наших почуттів, придумали задовго до нас (інакше не з’явилися б ні опера, ні кіно). Нині ж бурхливий розвиток комп’ютерних технологій відкриває дедалі нові й нові можливості, а цифрові щупальця владно тягнуться до мистецтва і, керовані інтелектом творчої особистості, шукають, шукають... Не виключено, що ці шукання зрештою приведуть до появи зовсім нових видів мистецтва.

Залишимо, проте, цю ідею для нового покоління творців, а самі звернемося до вже досягнутого.

Третій Київський міжнародний фестиваль медіа-мистецтва (KIMAF) проходив цього року під знаком аудіовізуальності. З 15 по 24 жовтня цифровий звук і образ активно зливалися в екстазі в інтерактивних проектах, аудіо- і відеоінсталяціях, комп’ютерній анімації, концертах електронної музики українських, австрійських, британських, французьких, голландських, югославських, латвійських, болгарських художників і музикантів. У різних галереях міста, кінотеатрах, нічних клубах та інших публічних місцях проводилися виставки, презентації, перформанси, концерти, вечірки, кіно- і відеопокази програм відомих міжнародних фестивалів. Студенти української Академії образотворчого мистецтва та архітектури мали можливість прослухати лекції учасників фестивалю, приміром «Сучасне мистецтво крізь призму новітніх медіа-технологій» Александра Полаззона (Франція). І все це — для розвитку та популяризації українського та світового комп’ютерного мистецтва й музики.

Отже, у нашу свідомість входить нове поняття — «медіа-мистецтво», така собі мутація нового покоління з генотипом предків і пекельною сумішшю особливих, недоступних раніше властивостей. Що чекають від цього напряму? На мій погляд, медіа-мистецтво не повинно ставати елітним і закритим уже хоча б через те, що воно медіа. Повинно — бути народним, тобто доступним для ознайомлення і розуміння широкому колу людей і в той самий час не опускатися до рівня натовпу —споживача, а кожної миті дивувати її високоякісним і «хитрим» продуктом. Адже поки людина спроможна дивуватися — слонам, які падають із хмарочоса, чи лампі у ролі караоке-мікрофона, або ж із дитинства знайомій мелодії, заміксованій до невпізнанності, — вона мислить, отже, існує.

KIMAF — проект, націлений на перспективу. Недарма переважна більшість присутніх на заходах фестивалю — молодь. Отже, і презентуватися повинне «мистецтво завтрашнього дня» — щось найактуальніше, оригінальне, революційне, пік творчого розвитку медіа-мистецтва країн-учасниць. На жаль, чимало поданих проектів, попри те, що вони цікаві, — це день учорашній.

Рівень показаного досить строкатий. З причин, найчастіше суто економічних, для когось вершиною стає мультик із фотографій чи подушка, яка вміє розмовляти. Хтось занадто глибоко занурюється в себе від глядача/слухача. А хтось ображає наш смак, манірно демонструючи панталончики в образі Мінні Маус/Мерілін Монро (квінтесенція безголового, ублюдочного голлівудського щастя) із гладенько виголеною фізіономією, або ж цілком серйозно пропонує стати щасливим від розсилання семи друзям такої собі відеокасети з талісманами щастя різних культур.

Нерозумно було б, звичайно, зациклюватися на слабкостях. Чимало учасників порадували високим рівнем експозиції. Хочеться особливо відзначити в цьому плані французів. На фестивалі були представлені фрагменти яскравих і дуже добре зроблених творів, відібраних у Фонді сучасної аудіовізуальної творчості при Національному аудіовізуальному інституті Франції. На сьогодні фонд налічує близько 4000 фрагментів і короткометражних стрічок із понад 60 країн, які відображають світову історію синтезованого зображення від самого початку використання новітніх технологій у 70-х роках.

На тлі всього вищенаведеного закономірно повернутися до внеску України в скарбницю світового медіа-арту. Хочу відразу підкреслити: якщо цей найперспективніший напрям у сучасному мистецтві залишиться надбанням «вовків-одинаків», які творять закрито й відомі у вузьких колах, ми ніколи не вийдемо на світовий рівень. Україні потрібна організація, яка відстежувала б діяльність цих людей, знайомила широку громадськість із результатами цієї діяльності, створювала нові можливості для експериментів, організовувала міжнародні зустрічі з обміну досвідом, стажування за кордоном, утримувала фонд української аудіовізуальної творчості. Дуже важливі заохочення та підтримка починань молоді. Медіа-мистецтво повинно стати предметом вивчення (Академія аудіовізуальних мистецтв — звучить гордо!). Та найголовніше — взаємний розвиток смаку «виробника» та «споживача» мистецтва, саме для того, щоб два останніх поняття так і залишалися в лапках.