Карієс по-голівудськи

Віллі Вонка крокує планетою... Один із найамбіційніших проектів Голівуда останнього часу «Чарлі та шоколадна фабрика» (режисер Тім Бартон, у головній ролі Джонні Депп) уже зірвав непогану кінокасу, спекулюючи на дитячих слабкостях і торуючи шлях наступному Гаррі Поттеру.

Судячи з надзвичайно широкої рекламної кампанії, фільм «Чарлі та шоколадна фабрика» має стати абсолютним хітом сезону. На те були підстави. По-перше, це екранізація популярної в усьому світі казки Роальда Даля «Віллі Вонка та шоколадна фабрика». По-друге, режисером виступив фантазер із дуже нетрадиційним для Голівуда мисленням Тім Бартон. По-третє, головну роль — загадкового кондитера Віллі Вонка зіграв Джонні Депп, якого рекомендувати не потрібно. І все це підкріплювалося дуже великим бюджетом. Причому відпочатку передбачалося, що фільм буде цікавий і дітям, і дорослим — як і літературне першоджерело.

Річ не у тім, наскільки точною є екранізація, краща вона за попередню, 1971 року, чи гірша. Зрозуміло, фільм Бартона являє собою оригінальний твір, що використовує казку лише як загальне посилання. Фільм, безумовно, винахідливий — і тому ще більш страшний. Страшніший, ніж усі «страшилки» разом узяті. Тому що картина побудована на грандіозній брехні — брехні, настільки ж солодко-нудотній, як і цинічній. Хоч як банально це звучить, але «Чарлі...» сидить на одній гілці разом із совами Твін-Пікса. Він зовсім не те, чим видається...

…У бідній, але дружній сім’ї живе хлопчик Чарлі — нормальна, гарна дитина, якою по праву можуть пишатися батьки. Її розмірене життя порушує рекламна кампанія місцевого шоколадного магната Віллі Вонка — дуже успішного, дуже дивного й таємничого. Суть кампанії така: у п’яти фірмових шоколадках знаходяться «золоті квитки», що дозволяють дітям, які їх знайшли, побувати на екскурсії на шоколадній фабриці Віллі Вонка, куди багато років не ступала нога людини. Масла у вогонь підливає дідусь Чарлі, який колись працював на цій самій фабриці, та був звільнений разом з іншими робітниками після виявлення Віллі «промислового шпигунства» співробітників. Магнат, який зневірився в людях, закрив фабрику на багато років, але нещодавно вона запрацювала на повну потужність, хоча жодна людина на ній не працює... Чарлі після серії невдалих спроб усе-таки знаходить свій квиток, і разом із чотирма іншими дітьми та дорослими, які їх супроводжують, відправляється до царства солодощів. Там один із них одержить особливий приз....

Фільм здається повчальною казкою: кожний отримає те, на що заслуговує. Порок — відплату, чеснота — винагороду. А насправді фільм Бартона і Деппа — панегірик жадібності. Голівуд любить мільйонерів-маргіналів. Навіть у найблискучіших зразках (а може, саме в них особливо) нав’язується міф про красиве страждання наділеної багатством і владою людини від самотності та нерозуміння оточуючих. Про це — «Громадянин Кейн», «Хрещений батько», «Авіатор». (Зрозуміло, не лише про це). У «Чарлі...» дана тема — найменше зло. Бідолашний Віллі Вонка! І батько в нього дантист, маніакально зациклений на здоров’ї зубів свого сина, і робітники — злодюги, які продають ноу-хау його солодощів конкурентам. І навіть діти належним чином не шанують його талант і винахідливість! Нікому навіть заповісти справу всього життя! Чому ж ці недоростки не розділяють його щенячого захоплення від власної персони та фабрики?!

Отже, притичина у дітях. О, це негідне юне покоління, у якого в голові лише комп’ютери та жуйки! Злісні, жадібні, агресивні — всі четверо з п’яти дітей. Гарна статистика? Ну нічого, Віллі їх жорстоко покарає! Кого роздмухає як величезну кулю (щоб не зазнавалися). Кого в трубу затягне (й знатиме товстун, як об’їдатися шоколадом). Кого й зовсім на молекули розпорошить (хай не мудрує й не грубіянить). Відчуваєте неадекватність злочину та кари?

Та Чарлі — хороший хлопчик. Єдину за рік шоколадку ділить між усіма членами сім’ї, готовий продати свій квиток — перепустку на жадану шоколадну фабрику, щоб сім’ї легше жилося. І батьки в нього такі самі — останні гроші на цю кляту шоколадну плитку виклали, аби дитину порадувати. І дитину в сім’ї люблять, і старих шанують. Чи не позитивний приклад? Адже і Віллі Вонка у фіналі з радістю розділить із ними стіл і дах, зрозуміє, що любов і увага — то є найдорожче у світі. Тут і приховується одна з головних пасток — у переказі все має вигляд саме перемоги «справжніх цінностей», а в загальній тканині фільму... «У вас пахне милом і старими людьми, і мені це подобається», — захоплюється мільйонер.

Що привабить дитину: яскравий барвистий світ сучасних технологій і річок шоколаду чи убогої хатинки на курячих ніжках, у якій живе Чарлі? Відповідь однозначна. І нехай на фабриці Вонка і Бартона немає життя, немає тепла — діти, немов сороки, тягнуться до того, що блищить...

І, нарешті, найголовніший порок, закладений у фільмі. Віллі Вонка — явно робить грубі гроші на всій цій акції. Батьки як божевільні кидаються скуповувати шоколад, бажаючи, щоб саме їхні діти знайшли один із п’яти «золотих квитків». Багато виробників дитячих товарів використовують цей прийом: скажи своїм батькам, щоб тобі купили це. Інакше однолітки вважатимуть тебе дурним. Батьки, купіть це своїй дитині — чим вона гірша за інших. Причому діє безвідмовно. Ніхто не хоче, щоб його дитина почувалася ущербною. Далі. Коли Чарлі хоче продати свій квиток, батьки його умовляють цього не робити — мовляв, не слід шкодувати грошей на Мрію. А яка мрія Чарлі — доторкнутися до «солодкого» життя в усіх сенсах цього слова? Наїстися шоколаду досхочу? Побувати на загадковому виробництві? Та це ж не мрія, а прагнення. Мрію не можна ні купити, ні виграти в рекламній акції... А активне шоколадне життя спроможне викликати карієс навіть у найздоровішій ротовій порожнині. Після «Чарлі...» можливий інший діагноз — карієс душі... Навіть голівудські стоматологи у цій справі безсилі.