ІЗ ЗАХОДУ НА СХІД — 37-Й МІЖНАРОДНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ У КАРЛОВИХ ВАРАХ

Ну а сам кінофестиваль, повністю окупувавши місто, міцно утвердився в ієрархії світових оглядів. Не відразу, роки перебудови далися непросто. Відмовитися від совкових ідеологій, на кшталт призу «За зображення праці», «Дружби між народами» тощо, було значно легше, ніж створити нову концепцію, подолавши заодно кризу чеської кінематографії та фінансові труднощі. Тут ще на якомусь етапі виник кінофестиваль-одноденка в Празі, який на один рік навіть відібрав у Карлових Вар категорію «А». У Празі благополучно погуляли, поділивши гроші, і тамтешній кінофестиваль канув у Лету. А в Карлових Варах планомірно працювала команда на чолі з «дбайливицею» — художнім керівником, ерудитом Евою Заораловою. І якщо на Московському МКФ після кожного провалу гарячково змінювали дирекцію і структуру перегляду — чеський кінофорум рік у рік ставав дедалі стабільнішим. Мережа кінопрокату, бурхливо розвиваючись, дала змогу залучити постійних і потужних спонсорів. Фінансова впевненість сприяла організаційній досконалості. Фестиваль сьогодні працює як єдиний механізм — від прес-центру до транспортної служби. Крім того, згаданий вектор Схід—Захід приваблює на популярний курорт продюсерів та дистриб’юторів з усієї Європи. І, звісно, глядачі. Зали переповнені практично на всіх переглядах. Переважають молоді, їхні обличчя і реакція вселяють надію, що в нового покоління є майбутнє.

І все-таки головне на кожному фестивалі — це кінопрограма. Насамперед конкурсна. Від компетентних відбірників, звісно, залежить формування смаків та пріоритетів, але кінофестивалі лише відбивають поточний кінопроцес — його пошуки, досягнення чи провали. Згадуючи Берлінський і Каннський фестивалі, можна констатувати, що цей кінорік не приніс справжніх відкриттів. А дві згадані кіноподії і майбутня Венеція збирають усі вершки — найкращі фільми знаменитих метрів та завзятих дебютантів. У цьому сенсі Карловим Варам конкурувати з грандами країн потужних кіноіндустрій дуже складно. Адже категорія «А» зобов’язує дотримуватися права першої ночі, тобто в конкурсі можуть брати участь лише фільми, які доти не брали участі в програмах інших фестивалів. А хороших фільмів сьогодні явно менше, ніж престижних фестивалів. Вісімнадцять картин із сімнадцяти країн, представлених на конкурсі в Карлових Варах нинішнього року, тримали рівень середньостатистичного професійного кіно, не більше. Очевидного лідера, на кшталт переможця минулого року «Амелі», не було. Журі на чолі з чудовим французьким актором і режисером Жаном-Марком Барром було нелегко визначити фаворита. Відтак головний приз дістався одному з найталановитіших чеських режисерів нового покоління Карелу Зеленці за його третій фільм «Рік диявола». Кілька років тому глядачі київської «Молодості» мали можливість оцінити його попередню роботу «Колекціонери гудзиків», що мені сподобалася більше, ніж новий фільм. Проте «Рік диявола» — витончена містифікація псевдодокумента з життя ідола сучасної чеської культури барда Яроміра Нохавіца і групи «Чехомор». Дотепно, зухвало — але, вважаю, найкращі фільми 35-річного Карла Зеленки ще попереду. Інших нагород були удостоєні «Ніде в Африці» (Німеччина) Кароліни Лінк, «Сміх грішниці» (Ісландія) Агуста Гудмундссона, «Халед» (Канада) Асгара Массомбаги, «Не плач» (Корея) Мін Бугхуна та «Іспанський заїжджий двір» (Франція) Седріка Клапіша. Останній фільм, що в англійському перекладі звучав як «Європудинг», був, мабуть, основним конкурентом переможця, отримавши найвищий рейтинг у глядачів.

Кожен фестиваль, що себе поважає, крім головного конкурсу, знаходить додаткові приманки у вигляді конкурсів дебютів або короткометражних фільмів. Це єдиний великий фестиваль, у межах якого проводиться конкурс документальних фільмів. Тут відбірникам було просторіше, регламент дозволяє допускати картини, які вже встигли здобути визнання на інших фестивалях. Автору цих рядків випала честь бути членом журі цього конкурсу. І можу запевнити: якщо ігрове кіно явно буксує останніми роками, то документальний кінематограф перебуває на піднесенні. Недарма останній Каннський форум уперше взяв до своєї конкурсної програми один повнометражний американський документальний фільм. До речі, в усьому світі термін «документальний» заперечень не викликає, і лише в нас стали ніби вибачливо називати його кінематографом неігровим. Документальний огляд у Карлових Варах виявився справжнім бенкетом для кіногурманів. Аналіз програми заслуговує окремої статті. Тут же обмежуся лише переліком призерів.

Головний приз у категорії повнометражних фільмів одержала робота японського режисера Ікеї Каору, знята в Китаї корейським продюсером, — «Дочка з Яньана», про покалічені долі дітей «культурної революції».

У категорії короткометражних фільмів головний приз дістався блискучій дипломній роботі чеського студента Філіпа Ремунди — «Село Б». Плануємо показати цю картину в студентському конкурсі майбутньої «Молодості». Два спеціальних призи журі одержали «Полювання на ангела, або Чотири кохання поета і віщуна» (Росія) Андрія Осипова та «Диявольська спокуса» (США) Люсі Волкер.

Велика програма Карловарського огляду охоплювала панораму всього світового кіно. Тут можна було подивитися майже все найкраще, зняте у 2001—2002 роках. Чітка структурованість позаконкурсних програм давала змогу любителям кіно зорієнтуватися у своєму виборі. «Обрії», «Обрії — фільми призери», «Інший погляд», «Із Заходу на Схід», «Вибір критиків», «Форум незалежних», «Чеські фільми», «Скарби європейських архівів», «Кіношколи» — ось далеко не повний перелік паралельних програм.

Фестиваль — завжди свято. У Карлових Варах він удався повністю. Ще одна важлива деталь. На закритті був присутній президент Чеської Республіки. Легендарний Вацлав Гавел з’явився в залі перед самим початком церемонії закриття, зайняв місце в партері поруч з організаторами фестивалю. Був зустрінутий шквалом оплесків, відбув усю церемонію, переглянув фільм закриття і спілкувався з гостями на урочистому бенкеті. При цьому в місті не був паралізований транспорт, глядачі проходили до залу без спецконтролю, фестиваль не змінив свого розпорядку. Вацлав Гавел став головною зіркою Карловарського форуму, Шон Коннері не зміг приїхати по почесний приз через хворобу, а присутній на церемонії відкриття Майкл Йорк явно поступався масштабом.

І насамкінець резонне запитання — а чи був український слід у Карлових Варах? Тим більше що серед легендарних особистостей, які відпочивали на Карлсбадських водах, є й наш великий співвітчизник Микола Гоголь, який в одному з місцевих готелів залишив запис у графі «національність» — українець. У конкурсних програмах Україна була присутня опосередковано. У документальній секції представлений фільм відомого нам шведського режисера Гуннара Бергдала «Голос Людмили» про чорнобильську трагедію, що знімався в Україні. Російський лауреат Андрій Осипов — громадянин Одеси. А в австрійському документальному фільмі «У дзеркалі Маї Дерен» розповідається про знамениту американську кіноавангардистку, уродженку Києва. У почесній програмі «Спеціальні події» демонструвався новий фільм Кіри Муратової «Чеховські мотиви» лише під грифом «Росія». Самостійно Україна прозвучала в програмі «Із Заходу на Схід», представивши документальний фільм Максима Суркова «Томен — кольори життя» та короткометражну ігрову стрічку Оксани Чепелик «Хроніки від Фортінбраса». Обидва одержали дуже хвалебні відгуки. І хоч поки що ми не можемо похвалитися потужним наступом українського кіно на західні фестивалі, та все ж можемо констатувати — кватирка відчинена.