Під час «Французької весни» у Києві та інших містах України побував французький «Театр Єдинорога» (м. Лілль), що представив українській публіці виставу «Ярмарковий звіринець».
Чого лише не побачили ми в тому химерному звіринці, де старі ярмаркові актори в масках показували незвичайні номери: танцюючі равлики, симпатичні птахо-риби, небачена примхлива комаха на линві, приборкані світлячки, ручні носоріг та акула, муштровані банки з сардинами, здатні на карколомні акробатичні трюки. А чи відчували ви колись азарт кротячих перегонів?
Ті, хто потрапили на виставу, безперечно, відчули, і реакція публіки (як дорослих, так і малечі) була такою ж виразною — оплески, сміх, а подекуди й мовчання під сумовиту музику, — як і мова вистави, в якій практично не було тексту, окрім кількох умовних реплік, дещиця з яких звучала, між іншим, російською мовою. Причому використання російської не було наслідком старанної підготовки до виступу на території колишнього Союзу — просто один із акторів трупи був росіянином. «Узагалі, зауважила художній керівник та режисер театру Клер Данкауан, текст для нас не є принциповим. Наприклад, у нашій трупі є італійці, іспанці, тож попервах на репетиціях у спілкуванні виходила абракадабра. То було весело!». Хоча в репертуарі театру, який існує з 1986 року, є вистави і текстові — Шекспір, сучасні автори. «Але, усміхається Клер, якщо дві сторінки описів можна передати хвилиною дійства, я без вагань оберу останнє».
Із чого ж створюється це феєричне дійство? — мимохіть, починаєш мугикати пісеньку Булата Окуджави: «Из какой-то деревяшки, из каких-то бледных жил…» Дійсно, всі ті механічні штуки, з якими актори розважалися на сцені з годинку, протягом двох місяців створювала ціла команда майстровитих людей із картону, дерева, залізяччя, тканини, пап’є-маше та ще невідомо з чого. Загадкою залишилося й функціонування всіх тих коліщаток, що рухали «прирученими створіннями». Втім, актори зізнавалися, що робота з механічними предметами не завжди була легкою, адже в театральних інститутах роботі з об’єктами спеціально не вчать. Хоча таке визначення, як «театр об’єкту», у Франції вже прижилося і описує театральний пошук на межі театральної дії, образотворчого мистецтва, мистецтва маріонеток, пантоміми та ін…
Але, як би ми не дивувалися й не захоплювалися дивовижними об’єктами, зробленими руками майстрів та оживленими акторами, все ж на вісімдесят відсотків вистава «Ярмарковий звіринець» створена з поетичної, божевільної, веселої та задерикуватої фантазії.
Цікаво, що під час обговорення вистави з публікою, українці неодноразово відмічали у виставі сумовиті та ностальгійні нотки, які французи заперечували, наполягаючи на оптимістичності вистави, що безперечно панувала у тріумфі творчості та бурхливого креативу. Однак годі заперечити атмосферу старовинного ярмарку, мелодії старої платівки та цукрової вати. Із якоїсь залізячки та фантазії…
У шаленому ритмі циркових барабанів пронісся перед публікою іграшковий паровозик фантазії «Театру Єдинорога», захопивши і дорослих, і дітей. Саме він під веселу музику з’являється наприкінці вистави, коли театр прощається з публікою. А ми дивилися йому вслід та бажали, щоб дороги йому слалися й надалі щасливо і щоб вони ще раз привели цей театр в Україну.