Із саксом навприсядки

Джазові зірки рангу Джо Завінула, Джона Маклафліна, Мейнарда Фергюсона дедалі частіше з’являються на сценах Києва. До виконавців такого рівня належить американець Ерік Марієнтал, виступ якого на початку березня в столиці став неординарним явищем нинішнього концертного сезону. Музикант 20 років працює в групі Чіка Коріа і в цьому складі записав шість альбомів, що засвідчує шанувальнику джазу про дуже високий статус. До Києва він прибув уже вдруге.

Тепер Марієнтал грав у спільному проекті з Радіобендом Олександра Фокіна. Концерт проходив у Жовтневому палаці, публіки були багато, хоча порожні місця залишалися, особливо на ярусах, а в залі, крім завсідників, були навіть дуже відомі особи: Юрій Єхануров і Віктор Пинзеник з родинами, народні артисти – скрипаль Богодар Которович та піаністка Євгенія Басалаєва. Виступ пройшов за підтримки американського посольства, а ця фірма, як то кажуть, «віників не в’яже». Згадаймо, наприклад, чудовий осінній концерт Джорданов у консі, що відбувся по слідах урагану «Катрина».

Радіобенд, що складається з 13 музикантів, — колектив професійно зрілий, грає якісно, поєднуючи свінговість із джаз-роковими аранжуваннями Фокіна. Грають дуже напористо, потужно, чисто, вивірено, наповнюючи всю звукову вертикаль густим рівним тембральним звучанням. Багато п’єс (а перше відділення оркестр був «на розігріві») пролунали яскраво, драйвово. Ремарка. Всі професіональні колективи — симфонічні, камерні, джазові — мають великий репертуарний запас. До речі, впродовж одного сезону дуже рідко трапляються повтори творів у концертах Національного симфонічного чи філармонічного оркестрів, які щотижня показують нові програми. Радіобенд же повторив левову частку творів, що я чула на концерті у вересні. А де боротьба за слухача? В оркестровому розділі частина творів не тематично, а образно повторювалася кілька разів, і по-моєму, підготовчу процедуру можна було стиснути хвилин на 20—25. Зазначу, що прекрасно звучав кожен учасник колективу, в якому працюють представники трьох поколінь: від зовсім юних, двадцятирічних, до досвідчених ветеранів, як заслужений артист Білорусі трубач Валерій Щерица. Кожен музикант хоча б одного разу «вийшов» із власним соло. Чудово співали обидві вокалістки, які виконали кілька хітів: зовсім юна Іра Костіна та досвідчена Ольга Нєка. Та особливо добре грали молодий альт-саксофоніст Євген Афанасенко і Щерица, які на рівних змагалися з маститим Марієнталом у другому відділенні. Коли на сцену буквально вилетів Ерік і заграв, посміхаючись, пританцьовуючи та легко рухаючись всією авансценою, в мене у першій п’єсі навіть виникло відчуття, що він грає під мінусівку, — настільки легко, рівно і блискуче звучав його альт-саксофон. Каюсь, лихий попутав, нічого подібного просто не могло бути! Але його приголомшлива професійність та артистизм спочатку навіть викликали ілюзію фонограми. Величезний діапазон, дуже непроста, цікава і водночас доступна змістовна складова імпровізацій, відмінний контакт і ансамбль зі стейдж-бендом, уміння бути дуже приємним, привабливим, сердечним та милим на сцені (до речі, і поза нею), — все це створили дедалі більш зростаючу за температурою атмосферу другого відділення. Хочеться сказати, що й зовнішній вигляд соліста та всіх учасників концерту — елегантні костюми наших оркестрантів, туалети співачок — вабили око, чого не можу сказати про деякі виступи джазових «зірок», які дозволяють собі виходити на сцени Колонного залу та консерваторії непричесаними, у м’ятих штанах, картатих сорочках та жахливих блайзерах на голові. Вони вважають, що їхня зовнішність відповідає їхньому музичному стилю, із чим я дозволю собі не погодитися: міль пардон, на сцені філармонії черевики мають бути начищеними у представників усіх музичних напрямів. Та повернімося до Жовтневого. Програма, показана Еріком, включала його авторські композиції та теми з репертуару Радіобенду. У власній музиці він був цікавіший, хоча у всьому виступі майстра відчувалася висока напруга, якісний рівень та справжнє шоу. Чого не можна сказати про наш колектив (я про шоу), який розпочав програму дещо стиснено і розгулявся лише в ролі акомпаніатора. На жаль, це характерно для більшості наших виконавців, які часто добре грають, але не виробили манери цікавої, привабливої сценічної поведінки. До речі, такі наші майстри, як Богодар Которович, який багато буває на Заході, володіють цим значно простішим мистецтвом. Його ансамбль «Київські солісти» завжди не лише грає, а й «показує». Таку саму властивість демонструють оркестри Володимира Співакова і Юрія Башмета, Олега Лундстрема і Vienna Art Orchestra. Поєднання вивіреності та артистизму відчувалося у київських концертах братів Мутшпіль, Джорданов. Воно завжди є у наших ManSound і Енвера Ізмайлова. Можливо, не тільки музика, але й артистизм, високоякісна шоу-майстерність цих українських джазових брендів роблять їх такими затребуваними далеко за межами країни. Чого вартий, наприклад, слоган останніх сибірських гастролей ManSound: «Ми вам — джаз, а ви нам — газ».

Вчимося в майстрів, і як останній шоу-акорд прямо на сцені Радіобенд подарував американцю вишиту українську сорочку. Ерік пішов на хвилинку за лаштунки, одягнув її і, вийшовши, пустився в танок, навприсядки виробляючи колінця завершального «Гопака» в аранжуванні Фокіна: саксофоністи всіх країн, єднайтесь!

Після концерту він відповів, що щодня займається джазом не менше двох годин індивідуально для підтримки форми і дуже любить класичну музику. Що ж, його висока виконавська культура це підтверджує.