ІЗ ЧОГО СКЛАДАЄТЬСЯ ЕЛІКСИР КОХАННЯ?

«Він насправді був сам собі Богом, і Богом кращим за того, що смердить ладаном і мешкає в церквах». Він — Жан-Батіст Ґренуй із роману «Парфуми», «народжений без запаху у найсмердючішому місті світу, вийшовши із покидьків, калу та гнилі, вирісши без любові, живучи без людського тепла, тільки завдяки впертості та непереборному почуттю огиди, малий, горбатий, кульгавий, бридкий, відсторонений, страховисько, як всередині, так і зверху, — він спромігся зробити себе улюбленцем світу». Наступного року минає два десятиліття із дня виходу цього роману. А цього року його авторові, Патрікові Зюскінду, виповнюється 55.

Настав час видати книгу й українською, її чудово перекладено ще у 1993-му і надруковано у журналі «Всесвіт» (перекладач Ірина Фрідріх). Книга вийшла минулого року у харківському видавництві «Фоліо», і популярність її приємно тішить. Уривки доводиться чути навіть у передачах найрейтинґовіших радіостанцій, щоправда, невідомо, чи тішився б Патрік Зюскінд, дізнавшись, що його роман стає приводом для обговорення трепетної дилеми чоловічих шкарпеток: прати чи не прати? А якщо не прати, то чи впливає це на жінок? А якщо впливає, то позитивно чи негативно? І так дві з половиною години.

Свою кар’єру відомий німецький письменник Патрік Зюскінд розпочав із роботи журналіста, водночас, вивчаючи історію в університетах Баварії. Перший успіх прийшов після публікації у 1980 році п’єси «Контрабас», далі були «Парфуми», «Голубка», «Історія пана Зоммера». Роман «Парфуми» вийшов у 1985 році й одразу став бестселером. 1986 року в Парижі його було нагороджено премією Ґутенберґа за найкращий іноземний роман.

Історія життя і загибелі геніального парфумера Жана-Батіста Ґренуя, який створив аромат невинності, здатний підкорити своїй волі усіх, хто відчув цей аромат. А одночасно і філософська притча про сенс людського існування; про безнадію і відчай, які несе із собою втрата духовності і усвідомлення ницості людської природи; про потяг до абсолютної гармонії, якої неможливо досягнути; про те, що може трапитися із людиною, яка уявила себе Богом; про красу і потворність, які завжди існують поряд. У даному випадку вони існують в одному флаконі. Важко сказати, що більше є предметом рефлексій автора у цьому романі — природа парфумів, механізм їхнього створення, еволюція культури запаху, особистість «ідеального» парфумера, чи співвідношення аромату і смороду, їхня нерозривна єдність і необхідність присутності обох цих компонентів у кожних по-справжньому вишуканих парфумах.

Саме сморід із дитинства оточує головного героя, який від народження наділений феноменальною здатністю аналізувати всі складники будь-якого запаху і запам’ятовувати їх назавжди.

Сучасній людині важко собі уявити сморід, який панував у вісімнадцятому столітті на вулицях Парижа, — пише Зюскінд. Схожі враження виніс із свого дитинства польський поет-нобеліант Чеслав Мілош: «Я жив у бруді та смороді, не відчуваючи цього. А належав при цьому до так званого вищого суспільного класу. На вулицях Вільна доби моїх шкільних років була бруківка, дерев’яні тротуари і каналізації тільки у кількох кварталах. Можна собі уявити ці гори сміття та гною у Вільні доби романтизму. Варто було б описати читачок «Нової Елоїзи» не згори, а знизу, з їхніх нічних горщиків (де їх виливали?), трусів (яких тоді не носили) і еквілібричних зусиль під час купання.

Щоправда, у нас у помешканні була ванна, але нагрівання до неї води через те, що палили деревом, перетворювалося на цілу процедуру. І коли зараз я не можу собі уявити ранку без душу, мушу покірно зізнатися, що я і є тією самою людиною, яка купалася не частіше, ніж раз на тиждень переважно в одній із міських лазень. І це сприймалося як норма».

Мешканцям сучасної України все ще значно легше, ніж сучасним німцям чи полякам, уявити собі сморід, що стояв на вулицях Парижа три століття тому, чи на вулицях Вільна часів дитинства Міцкевича чи Мілоша. І хоча нетривке царство запахів, на думку Зюскінда, не залишає в історії жодних слідів, зате у пам’яті запахи залишають сліди дуже глибокі. Жан-Батіст Ґренуй відкрив таємницю, як з допомогою запаху можна отримати владу над людством. Аромати тіл 25 убитих ним невинних дівчат, найвродливіших в околиці, надійно законсервовані і заховані у пляшечки. Тепер достатньо лише напарфумитися, і світ впаде до його ніг, не здатний опиратися владі того, що закладено у пахощах. Цей ефект перевірено на практиці, адже виведений на страту Ґренуй, який зізнався у скоєнні 25 убивств, викликає у публіки не відразу і не лють, а захоплення і розчулення. «Ця людина не може бути вбивцею», — одночасно думають всі присутні. А батьки загиблих дівчат кидаються Ґренуєві на шию, всі обожнюють його і одне одного, під впливом Ґренуєвих парфумів страта перетворюється на загальну оргію.

Як впливає на людську психіку магія аромату, на це питання Ґренуєві так і не вдалося знайти відповіді: «Ті люди думали, ніби прагнуть мене, а чого вони насправді хотіли, залишилося для них таємницею».

Відповіді на це питання не знайшли і сучасні вчені, які слідом за героєм «Парфумів» проводили експерименти, намагаючись відтворити склад людського запаху, розчленити його на складові і визначити, котрі із них маніпулюють нашою психікою. Адже відомо, що людина пахне для нас приємно або неприємно, і цим визначається наше ставлення, змінити яке не здатні жодні логічні аргументи. Набоков писав, що «вродливі шатеночки» пахнуть всі однаково — горілим крізь парфуми. І справді, вченим вдалося вичленити хімічні компоненти, які відрізняють запах чоловічого і жіночого поту. Ці ж речовини містяться і у харчових афродизіаках. Крім того, було з’ясовано, що в жіночому організмі виробляються спеціальні жирні кислоти, концентрація яких і визначає ступінь привабливості жінки в очах протилежної статі. На базі цих досліджень розробляються еротичні аромастимулятори, хоча універсального еліксиру кохання вченим, на відміну від Ґренуя, створити так і не вдалося. Наразі?

Фази дорослішання і дозрівання Ґренуя визначаються його ставленням до оточуючих запахів: спершу він просто колекціонує їх, намагаючись зібрати всі запахи світу, не розділяючи їх на приємні та неприємні; згодом він створює в своїй уяві парфуми, ще не знаючи, як зробити це на практиці; далі стає кращим парфумером Парижа (анонімно, адже винайдені ним запахи присвоює «вчитель» Ґренуя паризький парфумер Бальдіні); а потім раптом усвідомлює, який жахливий сморід розповсюджують довкола себе люди. Сморід, який не перебити жодними, найвишуканішими парфумами. Тоді Ґренуй тікає від світу і ховається у безлюдній гірській печері, куди не долинає жоден людський аромат і де Ґренуй проводить найщасливіші роки свого життя, не звертаючи уваги на холод і голод. Світ запахів, які живуть у його пам’яті та уяві, з успіхом заміняють йому реальний світ. Адже уявним світом можна керувати, тут все відбувається за твоїм власним бажанням і ніхто не може перешкодити у здійсненні задуманого. Цей райський стан відчування себе божеством переривається останнім етапом у духовному дозріванні Ґренуя. Він раптом усвідомлює, що нічим не пахне. І це усвідомлення лякає його. Він, що може дізнатися про людину найпотаємніше за її запахом, нічого не знає про себе самого. Адже людина, яка не пахне, для Ґренуя все одно що не існує. Тобто він сам не існує. Тепер він усвідомлює, чому раніше люди не помічали його або лякалися. Відсутність запаху робить людину чужою, тепер Жан-Батіст почувався чужим самому собі, і це моторошне відчуття примушує його покинути сховок і повернутися у смердючий світ людей. А там він насамперед створює парфуми, які пахли не як окремий аромат, а як людина, що пахне. «Біля порогу дверей, що виходили у двір, він знайшов купку свіжого котячого калу. Взявши півложечки, поклав його разом із кількома краплями оцту та розтовченої солі у змішувач. Під столом він угледів шматочок сиру завбільшки з ніготь великого пальця. Сир був уже досить старий, почав розкладатися, виділяючи їдкий запах. Із покришки бочки від сардин він зішкрібав щось рибно-прогіркле, змішав його із протухлим яйцем, касторкою, нашатирем, мускатом, спиляним рогом та дрібно покришеною присмаленою свинячою шкуркою. До цього він додав досить велику кількість цибетину, розбавив ці жахливі приправи спиртом, дав настоятися і профільтрував до іншої пляшки. Запах суміші був жахливий.

А на цю жахливу основу, що мала швидше трупний, а не людський запах, Ґренуй наклав усього один шар олійно-свіжих ароматів: м’яти, лаванди, терпентину, цитрини, евкаліпта, які він пом’якшив і водночас замаскував букетом тонких квіткових олій герані, троянди, апельсинового цвіту і жасмину».

Те, що сам Ґренуй відчував як жахливий сморід, іншими людьми сприймалося, як нормальний людський запах, запах «свого». Жана-Батіста відразу почали помічати, більше того, аромат впливав на поведінку людей: зворушена запахом невинності базарна перекупка дозволила йому задурно взяти кістки, «під впливом його аромату люди, самі не усвідомлюючи цього, міняли вираз обличчя, міняли свою поведінку, свої почуття. Той, хто спочатку лише здивовано байдуже оглядав його, тепер дивився вже з замилуванням; хто сидів нерухомо, відкинувшись у кріслі, з критично зморщеним чолом та багатозначно скривленим ротом, тепер невимушено подався вперед, з обличчям, по-дитячому ясним, і навіть на обличчях найбоязливіших, переляканих, найчутливіших, тих, хто спочатку не міг без жаху дивитися на нього, а потім — без належного скепсису, з’явилися відтінки люб’язності, навіть симпатії, тільки-но до них долинув його запах».

Тепер Ґренуй усвідомлює — щоб мати вплив на людей, потрібно навчитися красти запахи не лише у квітів, а і в людей, створюючи не знані досі парфуми. Звідси виникає і головна ідея його життя — створення аромату, який рівнозначний за силою своєї дії відчуттю захоплення від одночасного спостерігання вроди двадцяти п’яти дівчат уповні своєї краси і невинності. Цей аромат примусить людей із реального світу любити його і підкорятися йому так само беззастережно, як він уявляв це протягом семи років, проведених на самоті у гірській печері.

Щоб отримати аромат людини, що викликає повагу, достатньо було змішати разом котяче лайно, протухле яйце, зіпсутий сир, несвіжу рибу та інші не менш апетитні інґредієнти. Щоб отримати еліксир кохання і невинності, потрібно здійснити 25 убивств. Але чого варті тоді повага і послух людей, здобуті такою ціною? І чи вартують вони таких зусиль? Ґренуй, який з дитинства «уникав зовнішнього світу» і «послуговувався мовою тільки тоді, коли спілкування з людьми було неминуче», а назви абстрактних понять, таких, як право, совість, Бог, радість, відповідальність, покірність і таке інше, ніяк не міг запам’ятати і постійно плутав їх значення, приходить до висновку, що зусилля ці виявилися безглуздими, і людська покора йому зовсім не потрібна. Тому він знищує себе, виливши на себе усі парфуми невинності і з’явившись так на збіговисько паризьких бездомних. Обожнення, яке він викликав у цих людей, було таким сильним, що вони роздерли Ґренуя на шматки, не здатні стримати своїх емоцій.

Чим є ця фінальна сцена роману: поразкою юнака, який хотів надто багато і був покараний за свою гординю, чи перемогою людини, яка змогла піднятися над суєтністю усього земного і відмовитися від нього? Навіть від самого існування.

І останнє. За романом «Парфуми» збирається знімати фільм відомий німецький режисер Том Тиквер («Біжи, Лола, біжи», «Небо»), у ролі Ґренуя зніматиметься Орландо Блум («Володар перснів», «Пірати Карибського моря»). Цікаво, чи вдасться відтворити магію запахів на кіноекрані?