Із янголом на плечі

Тут у рамках виставки "Українська ідентифікація" представлено оригінали розписів з церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що в селі Липівка Макарівського району Київської області. У ролі іконописця вперше постав Анатолій Криволап.

Дебют у зовсім незвичній для себе іпостасі найвідоміший колорист сучасного українського живопису Анатолій Криволап зробив досить несподівано. Православний однобанний храм у візантійському стилі у старовинному, проте не найбільш велелюдному селі Липівка місцевій громаді допоміг відбудувати кінорежисер, продюсер та кінопрокатник, меценат Богдан Батрух. Греко-католик, до речі. А доти місцевий панотець Геннадій 25 років правив служби у приміщенні колишнього "сільпо". Батрух же і вмовив Криволапа взятися за оздоблення споруди, - каже, не бачив на його місці нікого іншого.

Художник пристав до праці 2014-го року- але за умови участі у проекті колеги й товариша, художника-монументаліста Ігора Ступаченка, досвідченого в іконописі. "Погодився розписувати храм за умови, що робитиму це безкоштовно і безцензурно. Тож отримав carte blanche у роботі. І це накладало на мене ще більшу відповідальність, аніж спеціальні вимоги замовника", - цитує Криволапа мистецтвознавка і співкураторка виставки Олеся Авраменко в монографії "Анатолій Криволап, Ігор Ступаченко. Покрова. Крок 1". Цей альбом створено й видано спеціально до київської виставки-презентації.

Нетривіальні люди породжують нетривіальні обставини. Тож робота над оздобленням липівської церкви стала прикладом суцільного новаторства. По-перше, два художники розподілили обов'язки таким чином, що один, Ігор Ступаченко, повністю розробив усю змістову частину.

"Спираючись на основні принципи візантійських храмових розписів, вибудував для Покровської церкви загальну систему розписів - теми, сцени, композиції, образи. Власне, він і створював усі композиції, ретельно обговорюючи їх з Анатолієм Криволапом і використовуючи в основі узгоджені з колегою кольори", - зазначає Олеся Авраменко.

На долю Криволапа залишили кольоропис - наповнення канонічних зображень кольором. "Церква має бути радісною", - пояснював художник свій погляд на оздоблення на відкритті виставки в галереї "Лавра".

- Ступаченко пішов шляхом Баухаузу, - розповідає DT.UA Олеся Авраменко. - Тому що шукати суміші фарб для подмальовку, які відповідали би палітрі Анатолія Криволапа, було недоцільно. Адже, неможливо щоразу "винаходити" суміш, зроблену художником у момент натхнення.

- Чи були в Києві інші виставки на кшталт "Української ідентифікації"? - ледь оговтавшись від сили враження, яке справив проект, перепитую в пані Авраменко. Сама ж пригадую кількарічної давності гучну персональну виставку "Ікони" ще одного "живого класика" сучукрарту, Олександра Сухоліта. Та виявилося, що кураторку саме це питання цікавило в останню чергу.

- Мабуть, ні…Та я цим не цікавилася, відверто кажучи. Мені цікавіше, що десь за рік, може й раніше - коли оздоблення церкви завершать, - уже запланований ознайомчий тур до Липівки. Приєднуйтесь, я вас запрошую!

* * *

Зауважимо: незважаючи на відчутний авторський, криволапівський стиль, з яркою, палкою палітрою та чистими, незмішаними барвами, церковний канон у живописі ретельно збережено.

Найсильніше вражає - експеримент двох художників із техніками та передусім самими матеріалами, з допомогою яких створено зображення. Лик Христа Пантократора, Сили Небесні, образи жінок-мироносиць, євангелістів, сцени Успіння Пресвятої Богородиці та Покладення Христа до гробу відтворено, зокрема, на металевих листах сучасними акриловими й емалевими фарбами. А за підкладку під багатошарові емалі використано… самоклеючу плівку - оракал. Усі технологічні знахідки належать Ігорю Ступаченку. "Ми використовуємо багато нових підходів - від елементів колажу, змішаних технік до кольорових стрічок, які становлять базу для фарб", - лаконічно констатує відмінність власного доробку від звичного церковного оздоблення Анатолій Криволап.

Замість гри світлом і тінню Криволап зі Ступаченком вдалися до гри кольором. Досягаючи при цьому дивовижного емоційного відгуку у глядачів, навіть невоцерковлених. Коментуючи власні відчуття, сама пані Авраменко зацитувала нам Ернста Гомбріха: "Незалежність від форм природного світу дала можливість втілити ідею світу надприродного".

Тематично система розписів храму Покрови Богородиці в Липівці відповідає класичному канону та улягає філософії "двоярусного символізму". Центральним є образ Пантократора, що споглядатиме на вірян з-під бані церкви. Іншими центрами уваги є сюжети Покрови, Трійці, Різдва Христового, Успіння, жінок-мироносиць. Як годиться, всі сцени не мають прорисованого ландшафту чи інтер'єрів. "По суті, все відбувається в космосі, де немає ні вчора, ні завтра", - уточнює Авраменко. Втім, не менш безпомилково зображення асоціюються ще й із радісним, вільнодухим українським бароко. Саме у другій половині XVII ст., до речі, коштом господаря Ігнатія Трипольского було побудовано в Липівці й "першу", оригінальну церкву Покрови.

Це добра справа. Звісно, янголи, що злетіли у храмі старовинного села неподалік вічно молодого Києва, залишатимуться там надовго, навіть коли нас не стане. Проте неможливо побачити всі їхні кольори під час роботи київської галерейної виставки. Оцінювати кольоропис Криволапа - відтепер ще й іконописця - краще саме у працюючому, висвяченому храмі. Тій самій церкві, де молитися буде радісно - і легко.