Іван Дзюба: «Сфера свободи людини звужується, як шагренева шкіра»

Жив собі один дуже амбітний диявол. І вирішив він насолити людям, та так насолити, щоб до сьомого коліна запам’ятали. А для цього — набрав учнів, навчав їх усього, що сам знав, а потім влаштував їм іспит. Кожному він ставив всього одне запитання: що ти зробиш для того, щоб найбільше нашкодити людям? Перше дияволеня відповіло: «Скажу їм, що Бога немає!» — «Знайшов чим здивувати — вони й без тебе це знають», — розсердився наставник. Другий учень сказав: «Я обдурю їх — скажу, що пекла немає». — «Так вони ж живуть, як у пеклі», — не погодився диявол. А найменший подумав і відповів: «А я їм скажу, що часу вдосталь». — «Це те, що треба, — зрадів старий диявол. — Люди перестануть цінувати час, забудуть, що кожна справа термінова, і будуть все відкладати на потім».

Такою притчею розпочав свій виступ на 15-й міжнародній конференції «Мова і культура» імені професора Сергія Бураго відомий вчений, доктор філософських наук професор Сергій Кримський. Його доповідь «Сенс постісторії» аудиторія слухала буквально затамувавши подих. Філософ не просто намагався пояснити суперечності світу, в якому ми живемо, а закликав не боятися змінювати його й водночас пам’ятати, що часу у нас не так уже й багато.

«Багато прикмет життя соціуму дають дослідникам підстави говорити про кінець історії. Я з цим не зовсім погоджуюсь, хоча, можливо, у старому значенні — це так. На мою думку, першим провісником становлення нового суспільства було те, що в травні 1997 року Каспаров програв партію в шахи комп’ютеру. Це був сигнал про початок перемоги машинного мислення та інтелектуалізації техносфери, що тепер поширюються у світі. Знижується роль змісту історії, на перше місце виходить інформація, яка стає головною умовою розвитку матеріального виробництва. Поява Інтернету — це не тільки здійснення мрії Герберта Уеллса про створення планетарного мозку. Виникнення Інтернету іноді порівнюють із відкриттям Америки. У ті часи для розвитку капіталізму потрібен був невичерпний простір, який Америкою й розширився, так само і з Інтернетом — він дає невичерпні можливості економічного та комунікативного розвитку. Можна сказати — виникає віртуальний вибір історії, тобто у людства не один, а багато варіантів розвитку, багато моделей майбутнього», — вважає філософ.

Яку роль у цьому майбутньому відіграватиме культура? Мова? Мистецтво і філософія? Яке місце вони посідають у житті наших сучасників і як впливають на розвиток соціуму? Сотні, а може, й тисячі запитань обговорили учасники конференції під час роботи секцій та круглих столів. За традицією, в роботі конференції брали участь як провідні вчені, так і аспіранти та студенти, для яких цей тиждень був справжнім інтелектуальним марафоном. Нинішнього року кількість учасників побила рекорди — 900 науковців із далекого і близького зарубіжжя, а також з усієї України зібралися в Києві, щоб дослідити тенденції розвитку мови і культури в сучасному світі. Прикро, але для української мови ці тенденції з року в рік тільки погіршуються, а після парламентських виборів вони взагалі наближаються до кризових. За останні місяці українська мова здала свої державні позиції і в парламенті, і в столичній мерії, і в багатьох обласних держадміністраціях. Що вже говорити про газетні кіоски та книжкові прилавки, де панівні позиції утримує російська мова.

— Це результат відсутності розумної політики держави у мовній сфері, коли керуються політичною доцільністю, а не відстоюють істину, — прокоментував ситуацію академік Володимир Литвин. Він привітав учасників наукової конференції у новій для себе якості — віце-президента НАН України. — У столиці почав роботу такий авторитетний науковий форум, а я ніде не зміг знайти про це інформацію — ні у випусках новин, ні на шпальтах газет. Єдиний, хто статтею відгукнувся на цю подію, — тижневик «Дзеркало тижня». Це характеризує наше ставлення до науки і культури. Відомо, що у світі існує майже 6800 мов, за прогнозами вчених, до 2050 року половина їх зникне. Щотижня у світі помирає одна мова. Нам є над чим замислитися, чи не так?..

Обговорюючи питання міжкультурних комунікацій, специфіку національних мов і культур та їх взаємодію, неможливо було не торкнутися теми глобалізації. На думку вчених, розмаїття й неповторність культур були і залишаються джерелом творчих можливостей людства. Чи збережуться вони у новому тисячолітті? Це, певно, залежатиме від темпів і методів глобалізації, від її намірів та наслідків, від того, чи будуть враховані і збережені багатокультурні реалії світу, чи впадуть під тиском уніфікації та примітивізації.

Виступ академіка Івана Дзюби на тему «Глобалізація і майбутнє культури», безумовно, став подією конференції. Людство, зачароване перспективами, які малюють прихильники глобалізму, на думку вченого, не розуміє, до якої безодні воно наближається.

— Хоча глобалізація високо підносить прапор свободи, але реально сфера свободи людини звужується, як шагренева шкіра, під дією не завжди помітних, однак потужних маніпуляторів — економічних, політичних, мас-культурних, мас-медіальних та інших. Яке місце залишиться для особистості під пресингом глобальних чинників, на що вона спиратиметься? Чи не перетвориться вона просто на статистичну одиницю, позбавлену можливості бути творцем — у культурі, в господарстві, в інтелектуальній сфері?

Методи фізичного винищення народів залишилися в минулому. Але є інший, сучасніший і ефективніший метод винародовлення: поставити під сумнів цінності якогось народу, оголосити їх безперспективними, дискредитувати опорні пункти самоусвідомлення.

У сучасному світі можливості культурного обміну небачено збільшуються, але реально культурні впливи, як і інформаційні, є однобічно спрямованими, а їхній пресинговий характер суперечить самій природі здорових культурних взаємин: адже культури органічно і плідно засвоюють лише те, чого внутрішньо потребують і до чого підготовлені своїм попереднім розвитком та потенціалами. Форма плідної культурної взаємодії — діалог. Інакше ж, за умов масованої експансії, форсованого тиску, суспільства засвоюють не культурний продукт, а його ерзац, примітивніше, а не досконаліше, низьке, а не високе. Це й бачимо нині: в усі закутки світу проникають не кращі зразки так званої масової культури і не кращі стандарти так званого американського способу життя. Культурна багатоманітність людства поставлена під загрозу, а багатоманітність — це спосіб буття культури.

Апокаліптичного характеру, на думку І.Дзюби, набирає у новому тисячолітті процес вимирання мов нечисленних народів, невідомо як довго зуміють зберегти свої мови й численніші етноси. Може статися так, що мовна палітра людства складатиметься з однієї чи двох розмитих барв, а це, безумовно, обернеться катастрофою національної свідомості і духовності.

— З усвідомлення цього зродилася Європейська хартія захисту загрожених мов, але поки що вона не стала регламентом поведінки для мовних гегемонів, а в Україні, як ми бачимо, політичні демагоги прямо спотворили її зміст, — підкреслив І.Дзюба.

Гадаю, більшість учасників конференції погодилася з академіком у тому, що розумним виходом із такої непростої ситуації є здатність «працювати на своєму полі, культивуючи його для себе, для нащадків, у спілці з сусідами, з поглядом на весь світ».

За традицією, матеріали конференції виходять у світ окремим виданням, нинішнього року також готуються до друку 12 томів. Слід відзначити, що рівень цитування наукових доповідей досить високий, як і рівень зібрання в цілому. Тож незабаром усі бажаючі зможуть відшукати матеріали міжнародної конференції «Мова і культура» у центральних книгозбірнях світу, а також у бібліотеках провідних вузів України.