«ІНТЕРТЕАТР» НАЗВАВ СВОЇХ ГЕРОЇВ

Уже вдруге в Одесі пройшов міжнародний театральний фестиваль «Інтертеатр», присвячений так званим «малим формам», простіше кажучи — спектаклям, розрахованим на невелику аудиторію. В залах Центру реабілітації дітей-інвалідів, Будинку актора, Театру юного глядача, Одеського товариства єврейської культури, театрального ліцею і Палацу культури моряків упродовж п’яти днів представляли свої досягнення ті, хто в спілкуванні з публікою намагається дотримуватися особливої, довірчої інтонації. Учасниками «Інтертеатру-2002» стали колективи з Києва, Львова, Одеси і Кракова. На жаль, спектакль режисера І.Шаца «Контрабас» за Патріком Зюскіндом (Кишинів, СТД Молдова) через об’єктивні причини потрапити на фестиваль не зміг. А розпочалася програма виставою «Марк Шагал. Подолання» за п’єсою Зиновія Сагалова, поставленою штатним режисером Одеського українського музично-драматичного театру імені В.Василька, заслуженим діячем мистецтв України Володимиром Тумановим. Головну роль виконав артист театру ляльок Фауст Міндлін (у постановці поряд із живими акторами брали участь ляльки, велике значення приділялося також маскам і декораціям-костюмам), а образ дружини великого художника Белли Розенфельд створила юна Оля Сухарєва, дев’ятикласниця 90-ї середньої школи і випускниця 1-ї дитячої школи мистецтв.

Моновистава одесита Романа Сербіна в постановці Юрія Столярського «Акомпаніатор» за Марселем Мітуа і Людмилою Петрушевською, сучасна п’єса київського драматурга Тараса Оглобліна «Воскреслий і злий», поставлена одеським режисером і актором Юрієм Невгамонним (він же зіграв одну з ролей), «Вільна пара» Даріо Фо в інтерпретації режисера Миколи Тараненка, артистів Валентини Губської й Еміля Силіна (Одеса) завершили напружену програму першого дня фестивалю. Наступний день був присвячений музичним постановкам, у тому числі монооперам. Автором однієї з них став одеський композитор Людмила Самодаєва (лібретто Олени Палашек-Сторожук), а виконавцями — Алла Попова (сопрано), Іван і Олена Єргієви (баян і скрипка). Вишукане сполучення тембрів, а також стильових засобів так званої «нової музики» додали оперній прем’єрі чарівності відкриття. А завершив вечір театр-студія «Тур де форс» (Одеса) своєю яскравою, на грані скандалу зробленою інтерпретацією «Оркестру» Жана Ануя.

Крім одеських театрів «Зустріч» і «Суєта суєт», які представили свої нові роботи з Б.Олфорсом і Ю.Баргнумом, а також Йосефом Бар-Йосефом, програма третього дня порадувала зустріччю з лауреатом «Інтертеатру-1998», краків’янкою Юзеф Зайонцувною-Ямруж, постановницею і виконавицею моновистави «Спіритичний сеанс» за Станіславом Ігнацу Віткевичем і Броніславом Маліновським. Усі переваги «школи удавання» — безпосередність, епатажність, постійне прагнення апелювати до публіки стерли мовний бар’єр, що ледь намітився було на початку вистави. Чарівну актрису-клоунесу (чотири роки тому вона також привозила до Одеси моновиставу за Віткевичем) до кінця фестивалю організатори і просто шанувальники буквально носили на руках — очевидно, у чомусь реалізувалося її висловлене зі сцени прагнення «відібрати заздрість, злість, а замість них вкласти в душі свої ідеї — такі прекрасні ідеї!..»

Театральний ліцей на чолі з Анатолієм Падукою демонстрував учбовий спектакль «По ревізії», цілком небанальне трактування п’єси класика української драматургії Марка Кропивницького. За тиждень до цього ліцеїстам аплодували в київському Театрі на Подолі, адже вистава вже встигла стати лауреатом голосного фестивалю «Культурні герої». А вже потім публіка одержала можливість оцінити «Фьоренцу» за Томасом Манном, представлену одеським Театром поезії і драми (режисер Аркадій Словесник), і «Комету» за мотивами Туві Янссон, привезену зі столиці театральним проектом «Долина», що існує за підтримки Центру театральних досліджень національного університету «Києво-Могилянська академія». «Під завісу» були львів’яни — «Театр у кошику» і «Люди і ляльки». Режисер Ірина Волицька і чудова акторка Лідія Данильчук (до речі, колишня одеситка) зустріли найтепліший прийом, викликаний двома моновиставами, — за Василем Стефаником «Білі мотилі, плетені ланцюги» і за Лесею Українкою «На полі крові». Нотку екзотики у фестивальну програму вніс «Півонієвий ліхтар» Сеньютея Енте (п’єса є однією з численних японських сценічних версій поетичної новели Китаю епохи Мін), поставлений Олегом Новохацьким і зіграний Олександром Панчуком. Правда, сам ліхтар був не червоного кольору, кольору півонії, а білого, визнаного в Японії жалобним, але ж і п’єса розповідає про кохання, що призводить до смерті, про закоханих перевертнів і невідворотність того, що буддизм називає «кармою»...

Зірка одеської оперети в минулому, нині режисер Галина Жадушкіна «реанімувала» моцартівського «Директора театру», музичну комедію, написану для придворних торжеств у Шенбрунні, але все ще актуальну. Артисти ТЮГу, оперети, театру опери і балету, та й просто самодіяльності допомогли Жадушкіній з гумором утілити на сцені історію про те, як складно набрати трупу, розриваючись між вимогами тонкого смаку і перевагами публіки, амбіціями акторів і реальними їхніми можливостями. Давня п’єса сприймалася майже як сучасний «капусник», а такі на закритті фестивалю показали всі одеські театри, причому впевнено лідирував український музично-драматичний, інші ж жартували не стільки на теми творчого пошуку, скільки з приводу низьких зарплат і пияцтва, у результаті чого актори плутають п’єси, героїв і предмети реквізиту. Проте форум мистецтва вдався, і можна тільки пожалкувати, що його періодичність, раз на чотири роки, не дає змоги стежити за досягненнями камерних театрів частіше. З іншого боку, театральний процес, який дещо мляво відбувається, що пояснюється браком коштів на нові постановки, не дозволяє формувати програму хоча б раз на два роки. Так що залишається тільки подякувати Одеському міжобластному відділенню Національної спілки театральних діячів, яке за підтримки міської й обласної влади і спонсорів зуміло подарувати одеситам п’ять днів з Його Величністю театром, чию велич анітрохи не применшує камерність жанру.