Інквізиція оркестру. Диригентові Хобарту Ерлу псує життя одеське «квартирне питання»

В Одесі назріває конфлікт, загасити який під силу лише керівникам обласної ради та обладміністрації. Ситуація вкрай непроста, і її головним фігурантом є Одеський філармонічний оркестр, диригент — Хобарт Ерл. Цьому колективу велено віддавати непомірні гроші за «квартплату» — власне, за місце під сонцем в Одеській філармонії. Місце, де, здавалося б, Національному оркестру ніщо й ніхто не зможе завадити повноцінно творити.

В Одесі (та й не тільки) важко знайти людину, необізнану з творчістю цього колективу. Хобарт Ерл став першим і, здається, досі єдиним іноземцем, удостоєним в Україні звання заслуженого артиста. Вперше він потрапив сюди 1990 року як диригент камерного оркестру з Відня й отримав від тодішнього директора філармонії, народного артиста України Анатолія Дуди нестандартну пропозицію — очолити симфонічний оркестр. Це сталося в 1991 році, цікавим чином збігшись із відліком історії незалежності нашої країни...

«Это было начало конец…» — своєю тоді дуже далекою від досконалості російською казав маестро. І справді, становище одеського оркестру того часу інакше ніж жалюгідним назвати не можна. Не було інструментів, тростей, струн. Музиканти за довгі роки звиклися зі становищем, коли на симфонічному концерті в залі сидить менше людей, ніж на сцені. А про регулярну виплату копійчаних зарплат тоді взагалі забули. Але розпочалася «ера Ерла» — оркестр став активно гастролювати в різних країнах, придбав багато нових інструментів. Відтоді як у 2002 році оркестру був наданий статус «Національного», проблеми з зарплатою вирішилися теж.

Щоправда, запрошувати солістів і диригентів для спільних виступів можуть лише завдяки допомозі спонсорів. Адже кошти з Києва йдуть тільки на зарплату й часткове погашення комунальних послуг.

Проблеми з директорами одеської філармонії виникали завжди. Але сьогодні ці проблеми надзвичайно загострилися. Керівництво філармонії в особі її нового директора Олександра Перепелиці настирливо пропонує оркестрові платити орендну плату «за мешкання» у розмірі 380 тисяч гривень щорічно, оскільки, вивільнивши певні кошти з обласного бюджету, колектив вийшов зі складу філармонії, ставши окремою юридичною особою.

Отож оркестр перебуває у приміщенні на правах квартиранта? Такий казус.

Олександру Перепелиці не хочеться повторити долю свого попередника Валерія Кузнєцова, звільненого з посади директора філармонії за статтею саме «за упущену вигоду». Тобто за те, що з оркестру не стягнув. За словами Перепелиці, «проти Кузнєцова навіть порушено кримінальну справу», а особисто йому такий поворот подій ні до чого.

По-людськи директора можна зрозуміти. Він керується рішенням Одеської обласної ради № 33-У від 9 листопада 2007 року «Про передачу споруд культурної спадщини спільної власності територіальних громад області, в яких розміщені установи культури, в оперативне управління вищезазначених установ». А той, хто керує, повинен відповідати за своє господарство за повною програмою.

З іншого боку, стягувати з філармонічного Національного оркестру непомірну данину за перебування, власне, у філармонії (де ж йому ще репетирувати — на Привозі?), з погляду здорової логіки, також безглуздо. Це те ж саме що примушувати єгипетську мумію оплачувати своє перебування у вітрині Археологічного музею (адже він теж в обласному підпорядкуванні!) за розцінками чотиризіркового готелю.

Олександр Перепелиця тим часом радить згадати, що за кордоном немає визначення «симфонічний оркестр»: усі склади, які виконують відповідний репертуар, називаються phylarmonic orchestra. Отож, мовляв, нічого цим користуватися, випрошувати для себе пільги.

А музиканти, які поки що перебувають у штаті філармонії, все не оговтаються від шоку після заяв директора на загальних зборах, буцімто їм час «виконувати комерційну музику», «шукати спонсорів» і перестати розраховувати на те, що й надалі їм задарма світло вмикатимуть...

Та поки що «народники» не поспішають розучувати матірні частівки, а вокалісти — репертуар Шафутинського замість вагнерівських арій. Вони переконані, що річ навіть не в репертуарі... У місті ходять чутки, ніби облрада, поставивши на чолі філармонії свою людину, планує надалі взагалі відібрати будівлю, знову влаштувавши там біржу або щось ще. Ну, а музикантів... Їх зашлють кудись на висілки. У Будинок культури. А якщо згадати недавні скандали з участю Одеської обласної ради навколо будівель Палацу студентів і Всеукраїнського центру болгарської культури, то це скидається на правду. Хоч і на страшний сон — теж.

Якби Хобарт Ерл працював на своєму Заході, він, може, не здивувався б тому, що відбувається. Але ж він керує українським оркестром. Який до того ж отримав ранг національного. За що карати колектив, гордість краю? На думку ж Олександра Перепелиці, всі проблеми полягають у слабкому менеджменті. Мовляв, можна ж умовити Міністерство культури і туризму виділяти цьому оркестрові додатково шукані 380 тисяч, які й надійдуть в обласний бюджет, а звідти знову потраплять до столиці!

Ось таке перекладання грошей з однієї державної кишені в іншу.

На жаль, директор оркестру Іван Косяченко поки що не добився розуміння від столичних чиновників. Найбільше, що вони можуть зробити, — повернути оркестр в обласний бюджет, а це невигідно ні оркестрові, ні області. Зате знімаються проблеми з орендою. Механізм позбавлення колективу статусу «національного», правда, поки що не розроблений. І якщо таке станеться з одеським оркестром, то вже точно ганьби не оберешся.

Так, країною наші оркестранти гастролюють нечасто. Записів української музики зроблено не дуже багато. Але ж усе це робиться не «завдяки», а «всупереч», що легко зрозуміє будь-який менеджер, навіть не такий кваліфікований, як Олександр Перепелиця — незмінний директор міжнародного фестивалю «Два дні і дві ночі нової музики», керівник Центру практичного менеджменту культури в Одесі.

Чи не розумніше першим особам області створити такі умови, в яких і колектив не постраждає, і директор філармонії при посаді залишиться?

Ще «на світанку незалежності» про Ерле говорили — мовляв, такий молодий, а вже керує оркестром, та ще й на зимові канікули їде не куди-небудь, а до Відня, що, у нас своїх диригентів немає?

Але ж річ не в кількості спеціалістів (по-нинішньому — магістрів), яких вистрілює рік у рік наша консерваторія (тепер уже — академія), а в конкретній долі творчого колективу. Аргументація опонентів тоді була залізна: оркестр не виконує опер і балетів (а навіщо, коли його завдання — грати симфонічні твори?!), та ще й з’являються спірні трактування творів російських і українських композиторів... Справді, Хобарт спочатку важко вживався у традиції виконання слов’янської музики. Не добивався від оркестрантів необхідної наспівності. Але з часом ця проблема відступила. З’явився досвід, а з ним — і переконливість трактувань Рахманінова, Скорика, Колесси. І ніколи не пасував ні перед противниками, ні перед труднощами, пам’ятаючи, що його стародавнє англосаксонське ім’я означає «сміливий». Прізвище перекладається як «граф». Подобається це комусь чи ні...

Коли цей американець зі сцени промовляє «у нас в Україні», в залі незмінно лунають оплески. А одного разу довелося почути, як із одеським акцентом, відповідаючи на запитання про своєрідність нашого міста, Хобарт заявив: «Одесса — это Одесса. Что я вам буду сказать?»

Хобі, як ласкаво називають його оркестранти й слухачі, і справді став одеською визначною пам’яткою — на кшталт Дюка. І при цьому він стрімко виріс як музикант. Диригуючи «Карпатським концертом» Мирослава Скорика або «Маленькою масонською музикою» Вольфганга Амадея Моцарта, він уже може бути однаково переконливим. Практика вартує багато.

Коментар

— За минулі роки українську й російську музику я став, безумовно, розуміти по-інакшому, — каже «ДТ» Хобарт Ерл. — Я пишаюся, що нам пощастило виступити з піаністом Єфимом Бронфманом, який входить у п’ятірку найкращих у всьому світі. Для нього це був, по суті, доброчинний концерт...

Мене дуже пригнічує, що в Одесі немає бази для професійних записів виступів оркестру. Тривожить необхідність продовжувати роботи з поліпшення акустики в залі філармонії. Завдяки деяким особистим зв’язкам вдалося привезти в Одесу видатного професіонала в галузі акустики, нині покійного Рассела Джонса, і безплатно отримати від нього рекомендації, за які в усьому світі заведено платити сповна…

У поточному сезоні наш оркестр виступить у Греції і Німеччині. А в березні 2010 року — великі гастролі в Америці, де ми востаннє були 1998 року. (Для порівняння: оркестр Свєтланова з Москви не виїжджав до Штатів п’ятнадцять років. — Авт.).