«Імена криги»: наукова фантастика з відтінками кіберпанку і антиутопії

Велика кількість жанрів, що не сприймаються видавцями як «нішеві», не отримує належного розвитку у вітчизняній літературі… Одним із таких на українському книжковому ринку виявляється, зокрема, фантастична література (хіба що час від часу на якесь фентезі натрапиш). Тому привертає увагу експериментальний проект «Імена криги» (kryga.org) - збірка з п’яти фантастичних новел, виставлених у відкритий доступ, - який, за задумом авторки, Катерини Паньо, мав продемонструвати принципову можливість дешевої електронної дистрибуції тексту, розповсюд­ження художньої книжки без залучення традиційної торговельної мережі. Не обійш­лося тут і без красивої PDF-версії - врешті, на всякий товар є свій купець.

Зміна способу розповсюдження книжкової продукції зі звичайного на електронний цілком може трапитись і в Україні. Не тому, що тут таке глибоке проникнення Інтернету або геть-усі хочуть читати тільки електронні книжки. До цього підштовхує той факт, що класична система дистрибуції за межами столиці та кількох обласних центрів практично мертва. Щоправда, за останні роки в Україні і з електронними книжками склалася трохи дивна ситуація.

Під цим терміном видавці, піарники, а подекуди - й самі автори звик­ли розуміти красивий-красивий PDF-файл, якщо можна - з флеш-аніма­цією, звуковим супроводом і чим-не­будь іще - що дозволять технічні мож­ливості дизайнерських комп’ютерів.

Інколи складається враження, що, захопившись новими технічними можливостями, видавці забувають: книжка - все-таки не комікс, первинним у ній є текст. При тому вартість виробництва шедевра нерідко виходить істотно вищою, ніж додрукарська підготовка паперового видання. І тоді вже про таку очевидну для електрон­ної книжки можливість як вільне розповсюдження - безкоштовне чи за символічну ціну - можна забути, адже ані дизайнер, ані художник без платні над книжкою не працюватимуть.

Втім, ще зовсім недавно у читацькому сприйнятті картина була радикально інша. Електронна книжка - то фактично будь-який текст, котрий можна десь добути в Інтернеті, ідеалом була бібліотека Максима Мошко­ва з її відсутнім дизайном, і, головне, все безкоштовно. Не тому навіть, що грошей шкода: і хотів би заплатити пару-трійку гривень, але «світити» кредитку (в кого вона є) зі зрозумілих причин не хочеться.

Втім, останнім часом і серед читачів починаються роздуми та розмови на теми «нового формату читання», де красиві флеш-ролики і вигадливі віньєтки - ще донедавна зайві проб­леми при завантаженні та конвертації в потрібний формат - починають набувати ваги. І часом розмови про дос­то­їнства електронної книжки зводяться до того, як вона оформлена, тоді як сам текст відсувається на другий план. Питання лише про те, чи виявляться читачі готовими платити за електрон­ну книжку відповідно до її «красивостей».

Розвиток електронної книжки з мінімальними витратами на видання в Україні видається необхідним хоча б із того погляду, що це - шлях до жанрового урізноманітнення літератури, яка існує на тлі перманентно кризового стану книговидання і книгорозповсюдження…

Втім, книжка «Імена криги» розповсюджується вільно - для некомерційного використання, - і при тому авторка свідомо заохочує розміщення текстів у онлайнових бібліотеках. У результаті, лише впродовж першого місяця дистрибуції, за словами авторки, книжку прочитало близько тисячі читачів. До кінця року вона сподівається вийти на цифру дві-три тисячі читачів щомісяця. Тираж, погодьтеся, вагомий як для сучасної української літератури.

Врешті, збірка на це заслуговує. Хоча б тому, що «так ніхто не кохав» - у сенсі, не писав. Принаймні в Україні. Починаючи із жанру - наукова фантастика з відтінками кіберпанку й, подекуди, антиутопії. І закінчуючи свіжістю текстів та неповторним авторським стилем.

Увага до деталей повсякденного життя персонажів, технологічні й соціальні концепти, що природно проростають із розвитку сюжету, - все це чимось нагадує Філіпа Діка. Глибокий онтологічний роздум про природу буття і пізнання світу в «Іменах криги» - оповіданні, що дало назву збірці, - перегукується з деякими сюжетами Рея Бредбері. Повість «Вірус», із його ідеєю інформаційної колонізації Всесвіту, близький духом до Вернора Вінджа.

Хоча всі ці порівняння досить силувані. Бо проза Катерини Паньо - цілком самобутня, і поява такої збірки в не надто жвавому секторі української фантастики видається приємним сюрпризом для любителів жанру. А також ще одним ударом по тих критиках, які звикли сприймати НФ як жанр «низький», комерційний і розважальний за своєю природою. Бо в «Іменах криги», попри жвавий сюжет і природний для жанру політ фантазії, нескладно знайти й літературні якості, яких - подекуди безуспішно - прагнуть письменники із «високих» жанрів.

Врешті, переконатися в нетривіальних літературних якостях твору нескладно, - досить набрати прізвище та назву в пошукових машинах і поринути у світи, де крига має імена.