І нарешті побудували? Оновлена Одеська опера вирішила відмовитися від боді-білдингу

Всеукраїнська епопея з відновлення Одеського оперного театру помалу наближається до завершення. Принаймні одеський скульптор Михайло Рева мріє встановити на Театральній площі Південної Пальміри на честь відкриття оновленого оперного кольорово­музичний фонтан у вигляді рояля. Уявляєте: «як новенький» оперний, а перед ним — площа з гарним покриттям, сучасною системою освітлення, звуко­ та відеозабезпечення для проведення концертів просто неба. І в центрі цього своєрідного сценічного майданчика — сяючий рояль, елегантний і напівповітряний, судячи з проекту автора. Добре було б… Уся ця пишнота має бути готова до початку жовтня. Та… Хочеться вірити, що все­таки буде готова...

На щастя, сьогодні в одеських театралів і меломанів є всі підстави обмірковувати фасони святкових убрань, які слід шити до 1 жовтня 2007 року — дати відкриття опери після реставрації. Слава Богу, сильні світу цього, у даному разі — перші особи держави, депутатський корпус і губернатор Одеської області Іван Плачков, роблять усе, аби ритмічність фінансування не збивалася. Театру набридло втрачати свою публіку, репетирувати й давати спектаклі на чужих майданчиках. Настільки набридло, що частина репетицій інструменталістів і вокалістів уже проходить у п’яти щойно відремонтованих класах оперного театру. Хор працює в буфеті для акторів на першому поверсі. Складніше балетним танцівникам, проте до середини березня, судячи з усього, буде відкрито репетиційні класи з фірмовим фінським покриттям для підлоги. Чи зацікавлені можновладці в тому, щоб до чергової визначеної дати театр знову не був готовий до експлуатації? Зовсім ні. Потік негативу, що десятиліття накопичувався колективом театру і публікою, та й просто громадськістю міста, зацікавленою у збереженні перлини архітектури, уряду зовсім ні до чого. Простіше і спокійніше забезпечити реставраторам 53 мільйони, необхідні для успішного завершення всіх робіт. На жаль, театр неминуче зіштовхнеться з проблемою інженерних кадрів, здатних обслуговувати театральні механізми, освітлювальну техніку тощо на сучасному рівні. Місячні оклади, які становлять 600—700 гривень, кваліфікованих фахівців навряд чи приваблять, навіть якщо за інтенсивність навантажень адміністрація театру знайде можливість виділити п’ятдесятивідсоткову надбавку. На жаль, це спільне лихо всіх одеських театрів, яким для того, щоб працювати на сучасному рівні, потрібна не лише техніка, а голови й руки, здатні цією технікою керувати.

На радість справжніх цінителів мистецтва, зал оновленої опери вже не здаватимуть в оренду під проведення змагань з боді-білдингу, як це бувало раніше. Принаймні нинішній директор театру Володимир Палієнко категорично обіцяє тримати марку. Зрозуміло, без орендних надходжень сьогодні важко, проте слід розуміти: гламурні заходи на кшталт конкурсу красунь або фестивалю моди в розкішному залі ще мають вигляд, а ось лискучі тіла культуристів — це вже, вибачте, з іншої опери... Після урочистого відкриття, приуроченого 120-річчю театру, на публіку очікують багато приємних моментів. Наприклад, гастрольні виступи Паати Бурчуладзе, Марії Гулегіної та інших співаків, чий творчий шлях розпочинався в Одесі. А ще — цикл спектаклів театру В’ячеслава Гордєєва «Російський балет» з оркестром нашої опери. А далі готуватимемося до ще однієї знаменної дати. Перший міський театр було відкрито у 1809 році, отже, через два роки Одеський оперний відкриє свій двохсотий сезон. Дуже хотілося б нарешті звикнути бачити те, що відбувається в цих стінах, очима не виконроба, а критика.

А поки що залишається радіти, що театром сновигають робітники, доводиться до остаточного блиску глядачева зала, змінюються планшет і всі механізми сцени, і вже з кількох вікон долинають то скрипкові пасажі, то розспіви вокалістів.

По суті, освоєння двадцяти мільйонів, виділених на реставрацію торік, наочно видно із нинішнього стану інженерних частин, енергоблоку, — розповідає Володимир Палієнко. — Залишилися якісь дрібниці, які доробляємо. На 1 січня 2007 року сумарне освоєння реставраційних коштів за всі роки становило понад 140 мільйонів гривень. За 2004 рік було освоєно 50 мільйонів, приведено до ладу глядачеву залу, частину вестибюлів, дах театру. На жаль, 2005 року сталася прикра пауза у фінансуванні, роботи було припинено.

Десь до середини осені минулого року критична ситуація почала змінюватися, сьогодні ми всі відчуваємо оптимізм із приводу вчасного завершення реставрації. Та чи готовий театр до нормальної роботи в оновленому приміщення?

Технічних працівників бракує, ось і звернулися ми у відповідні структури, в управління фінансів зокрема. Обласна держ-адміністрація нас підтримала в цьому питанні, і ми вже ввели додатково сорок одиниць обслуговуючого персоналу. Ще близько ста поступово вводитимуться впродовж року по всіх цехах. Звертаємося до бюро з працевлаштування, ситуація тяжка, але не безнадійна. Принаймні всі технічні підрозділи театру укомплектовані керівниками. Нове освітлення, новий звук потребуватимуть відповідного обслуговування, ми це чудово розуміємо. І нас, на щастя, розуміють. У суботниках, які влаштовував губернатор у нашому театрі, брали участь сотні працівників апарату держадміністрації, очищаючи театральні приміщення від будівельного сміття. Люди побачили на власні очі, що насправді відбувається в театрі. А зацікавленість перших осіб держави виявилася в тому, що в бюджеті було передбачено фінансування завершення реставраційних робіт у потрібному обсязі. Я не зовсім розумію неадекватне ставлення до театру глави парламентського комітету з питань культури і духовності Володимира Яворівського, адже він на цьому об’єкті жодного разу не був, а переконаний, що гроші використають не за призначенням! Вочевидь, існують певні настрої у київських колах. Проте є висновки контрольно-ревізійної служби, яка присутня в нас постійно. Треба ж мати офіційну інформацію, отриману з достовірних джерел, щоб стверджувати такі речі, та ще з телевізійного екрана... Це тим паче дивно, що пана Яворівського з Одесою багато що пов’язує і це місто з його пам’ятниками має бути йому дороге.

Є ще один нюанс, який стосується Театральної площі. Саме на ній міститься багатостраждальний Музей морського флоту, який дуже вигорів навесні 2005 року. Нині інвестори з Києва готові вкласти 17 мільйонів доларів у реконструкцію цього будинку, що є пам’яткою архітектури національного значення. Та, оскільки музею після реконструкції там, звичайно, не буде, а будуть закритий Англійський клуб, як до революції, а також туристична компанія й картинна галерея, одеська громадськість протестує і пише листи протесту. Якщо так ітиме й далі, є ризик, що інвестори відступлять, а будинок із прогорілим дахом остаточно прогниє і зруйнується. Дивний вигляд матиме площа з шикарним театром, гламурним фонтаном-роялем і жахливою руїною. Давайте ж дивитися на речі реально: у місті і так вдосталь музеїв, які потребують турботи держави. Чому б не бути Англійському клубу для віп-персон у його питомому будинку? Навіщо нам музей, який, до речі, відвідували в останні роки його існування ще гірше, ніж у всі попередні? Знадобилася комусь ця дорога іграшка — нехай відновить і користується. А потім законно пишається тим, що «Английского клоба старинный, верный член до гроба». Не потрібно сприймати це як жертву, адже має існувати якийсь здоровий глузд! Проливатимемо сльози над ще одним зруйнованим будинком, тільки й того...