Хвиля пам’яті

Зателефонував Віктор Кудін: «Приходь у галерею «Ірена». У мене нова виставка». Цікавлюся темою експозиції. Отримую відповідь: «Побачиш». Намагаюся здогадатися. Та це не так просто, адже Віктор — універсальний митець. Тому можна сподіватись і на архітектурні проекти, і на станковий живопис, і на графіку, і на фотографію, і на карикатуру. Виявляється, нинішня виставка — це справжня ретро­спектива замальовок, зроблених автором під час його численних мандрівок, та ще й у поєднанні з якісною трьохсотсторінковою книгою «Подорожній альбом. Начерки».

Гадаю, доречно процитувати передмову, написану самим Віктором Кудіним: «Якось мені приснився сон... Кемь, Соловки, «біоміцин», дівчина на дзвіниці, Вологда, Каргополь, Ан-2, Діонісій...

Хвиля пам’яті затопила мене, і я, захлинувшись, прокинувся. А прокинувшись, добрався, ступаючи по холодній підлозі, до старих і запилених папок. Незважаючи на гусячу шкіру на тілі, почав у них копирсатись і переглядати малюнки. І знову я опинився у своїй юності. І знову я вільний, єдиний у світі, і весь світ у мені...

Ідея народжується на кінчику пера. Це ключова думка для молодих архітекторів сучасного світу, в якому новітні комп’ютерні технології витіснили зі свідомості можливість щось зображати олівцем.