Художник Андрій Романченко: "Сьогодні в Донецьку слово "Україна" видаляють навіть зі своїх почесних державних звань..."

В одному просторі Музею театрального, музичного та кіномистецтва України зустрілися дві війни. Друга світова і сьогоднішня, що йде на Сході України.

Музей вирішив оновити свою експозицію й у двох залах - впритул - зіштовхнути віч-на-віч два нещастя. Те, що розгорталося понад 70 років тому, і нинішнє. Виставка називається "Арт-спротив окупації" (робоча назва "Гармати стріляють, музи не мовчать").

Отже, дві війни вдивляються одна в одну, як у дзеркало. Знаходячи і спільне у відображенні, й історичні розбіжності. У новій експозиції багато експонатів уже нашого часу. Ще півтора року тому неможливо було уявити, що всі ці предмети і деталі стануть знаками нинішньої трагедії.

Наприклад, тут є каски, використані в документальному фільмі BABYLON'13.

Є пробитий кулею бронежилет українського оператора. Є українські прапори, що побували в зоні АТО, з автографами воїнів.

Дивний експонат - іменний жетон бійця: його передала в музей адміністратор ансамблю Збройних сил України. Вона зустріла в метро хлопця у військовій формі, спробувала якось допомогти йому, знайшла в сумочці 200 грн і вирішила підтримати... А боєць зняв зі свого ланцюжка іменний жетон - і передав жінці на пам'ять.

В експозиції "Арт-спротив окупації" чимало свідчень щирої допомоги та підтримки нашої армії майстрами української культури. Численні виїзди наших артистів у зону АТО, у шпиталі, на визволені території.

Серед майстрів-місіонерів - Ада Роговцева, Ахтем Сеїтаблаєв, Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв, багато інших діячів українського театру. Їхні фото - в музеї. Ірма Вітовська - акторка київського Молодого театру - волонтер і подвижник. У музейній експозиції є і її фото та три ляльки-мотанки: вона сама робить їх і продає на аукціонах, а виручені гроші передає українській армії.

Ще одне цікаве художнє свідчення поточних драматичних подій - фотографії і макет спектаклю донецького Національного українського драматичного театру "Мина Мазайло" ("Тьотя Мотя приїхала") за п'єсою М.Куліша (режисер Ігор Матіїв, художник - Андрій Романченко).

Саме Романченко спільно з музейними працівниками формував концепцію виставки "Арт-спротив окупації".

Так склалося, що Андрій майже 6 років пропрацював художником-постановником у донецькому Національному українському драмтеатрі. Сценографія його постановок отримала високі оцінки на різних театральних форумах. Він брав участь у роботі над спектаклями "Хоровод любові", "Фредерік, або Бульвар злочинів", "Філумена Мартурано", "Три мушкетери", "Сліпий", "Мина Мазайло", багатьох інших. Коли Донецьк захопили терористи, Андрій не зміг залишатися в "ДНР", оскільки позиціює себе виключно українським художником.

- Люди мистецтва всіма способами й можливостями повинні протистояти агресії, - каже DT.UA Андрій РОМАНЧЕНКО. - Нинішня відверта агресія передбачає відкриті руйнування. Але діячі культури просто народжені для творення. Тому вони й зобов'язані відгукуватися на поточні події, на цей біль. На мій погляд, безумовно, є щось спільне між тією далекою Другою світовою й Вітчизняною, як її називали, війною, - і війною теперішньою, теж вітчизняною. Коли я формував нинішню експозицію, мені було важливо донести до відвідувача, що сьогодні ми й живемо в цих складних драматичних подіях. Не вчора, а саме сьогодні. Тому ви можете помітити певний момент мерехтіння, нашарування подієвих рядів, які змінюються щохвилини. Тобто наша експозиція - це кадр за кадром... Дня нинішнього... У роботі використовувалися драпірування, дошки, неоціненний фотоматеріал. На підлозі - імітація розрухи, з якої ніби виростають ці стенди. Думаю, експозиція постійно поповнюватиметься новими матеріалами. Мені хотілося передбачити додаткові площини, які згодом можна буде наповнити новими експонатами, свідченнями. Наприклад, у контексті нинішньої трагедії не можна було оминути такого кінорежисера, як Олег Сенцов. І інтерактивність нашої експозиції дозволяє включити цю особистість у нинішній простір.

- Андрію, вже більше року ви за межами донецького театру. А сам театр ніби в полоні "ДНР". Вам відомо, що там відбувається сьогодні?

- Ви вже, мабуть, звернули увагу, що в цій музейній експозиції є справжній сценічний костюм тьоті Моті - героїні п'єси Миколи Куліша і нашого донецького спектаклю "Тьотя Мотя приїхала". Рік тому я робив тут-таки, в цьому музеї, свою персональну виставку. І попросив тоді в театрі деякі костюми. Минув час. І виявилося, що віддавати ці костюми тепер уже нікому...

У донецькому театрі і в донецькій "республіці" - своє життя. У мене - своє. Скажу так. Тут, у Києві, в нас уже утворилася певна україно-донецька театральна діаспора. Ті, хто не зміг жити в тому місті, приймати нові правила гри... Серед представників цієї "діаспори" - Ольга Байбак, сьогодні завліт київського Театру оперети. У столиці і колись провідна акторка донецького театру Олена Хохлаткіна: днями вона зіграла прем'єру в київському Театрі ім. Івана Франка. Актор Віктор Жданов, її чоловік, працює в Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра. А режисер Ігор Матіїв, який поставив багато яскравих спектаклів у Донецьку (у тому числі й п'єсу М.Куліша), днями випустив прем'єру за О.Островським в академічному Молодому театрі.

Це далеко не повний перелік тих, хто не згоден із колабораціоністською позицією донецького драмтеатру, - і з цієї причини залишив його.

Мені прикро, що сьогодні в Донецьку деякі діячі соромливо видаляють слово "Україна" навіть зі своїх почесних державних звань... Але ж саме Україна колись і удостоїла їх цих звань!

Одне слово, багато того, що сьогодні відбувається в донецькому театрі, прямо пов'язане з терористичною організацією "ДНР".

Тим часом сам театр веде свій родовід від Червонозаводського театру, який був українським, має своє коріння й традиції. Сьогодні, на жаль, мій колишній театр переважно обслуговує коронації, інавгурації, паради та інші свистопляски, безпосередньо пов'язані з незрозумілим прославлянням керівництва "ДНР".

4 травня минулого року в мене була там остання прем'єра спектаклю українською мовою - "Пастка для самотнього чоловіка". Тепер цю постановку переклали російською мовою.

Ще недавно, завдяки зусиллям колишнього художнього керівника Марка Матвійовича Бровуна, це був досить відвідуваний український театр.

Театр мав вагу у місті, країні. Його любила публіка.

Тепер там провели досить серйозний відсів. Зняті з репертуару українські спектаклі - "Мина Мазайло", "Сліпий", "Сорочинський ярмарок", навіть українська дитяча казка... І весь український репертуар перекладено російською мовою.

- Знаєте, як там налаштовані актори?

- По-різному налаштовані. Люди, які не згодні, виїхали. А, наприклад, завтрупою Михайло Жилін пішов воювати в АТО - не на боці "ДНР", а від України. Його сім'я також виїхала з Донецька, а він після поранення був на реабілітації в Києві.

Зрозуміло, не виключені обставини, коли люди не можуть кинути все й виїхати. У театрі залишилося багато служб, із якими я працював раніше, - декоратори, бутафори, костюмери. Коли Марк Бровун запросив мене, я чесно працював у Донецьку 6 років. Адже театральний художник - особлива космополітична субстанція, яка не має бути прив'язана до одного місця. Зараз у моїх планах - Чернівці. Перед цим попрацював у київській опереті.

- Якщо ситуація стабілізується, що буде з художниками, котрі працюють нині на "ДНР"?

- Не можу відповісти. Повернення до того, що було, вже точно немає. Не знаю, як взагалі з цього всього виходити. Звісно, в ідеалі, хотілося б, щоб ми прокинулися, і все, що відбувається, виявилося страшним сном. Ніхто не думав, що таке може тебе торкнутися. У мене перед очима калейдоскоп подій, мерехтіння кадру за кадром...

- Чому донецька "публіка" так легко погодилася брати участь у трагічному документальному спектаклі, який сьогодні в усіх на очах?

- Тією публікою маніпулювати набагато простіше. Не знаю чому, але є в ній якесь українофобство. Я ж теж розмовляю російською. Ну та й що? Мені прикро, що колись успішний донецький театр в один момент зруйновано. Театр, який проводив свою лінію з 1927 р., репертуар якого постійно вдосконалювався, був різноманітним - і українським, і російським. П'єси перекладалися з російської українською мовою.

Ще раз хочу згадати нашу постановку "Мини Мазайло" за Кулішем, тобто "Тьоту Мотю". Цей спектакль виявився символічним, пророчим. У самій п'єсі закладено світоглядний конфлікт... Спектакль був вдалим і успішним. Коли п'єсу Куліша вперше показували в Донецьку, частина публіки вставала й виходила. Дами обурювалися: "Це ж неподобство, як можна нам таке показувати?". Не всі сприйняли належним чином "тьотю Мотю" Куліша, яка приїжджала й повчала - "як треба жити". Згодом на цій постановці були аншлаги. Ну, а тепер Куліша махом зняли з поточного репертуару. Він не вписується в нинішні "формати". Виходить, твори мистецтва першими страждають через політичні амбіції і тоталітарні методи впливу. Тому не випадково в нашій експозиції - "чорні квадрати" порожніх сцен цього спектаклю...

Коментар

Олена Кононова, старший науковий співробітник Музею театрального, музичного та кіномистецтва України:

- Ще в роки Другої світової війни діячі українського мистецтва здійснили понад мільйон виїздів на фронт і в шпиталі. У ті воєнні часи було створено понад чотири тисячі фронтових бригад. І тепер українські актори так само виїжджають у зону АТО, на передову, проводять концерти в госпіталях. Наприклад, Ада Миколаївна Роговцева всі виручені кошти від одного зі своїх спектаклів передала на потреби АТО. Часто допомога передається адресно - певній людині на лікування. Адресна моральна підтримка була і з боку Івано-Франківського театру, який разом із Марією Матіос і спектаклем "Нації" вирушив у визволені східні міста. Сама письменниця неймовірно багато допомагає нашій армії й каже: ще невідомо, що сьогодні важливіше, - багнет чи слово.

Що така виставка сьогодні потрібна, ми розуміємо. Але ще більше зрозуміли її важливість після того, як до нас стали безперервно надходити листи, посилки, експонати. Ось недавно прислали матеріали від чоловіка, який був сурмачем Майдану, а потім пішов у волонтери і 42 рази виїжджав у зону АТО. Ще у квітні 2014-го, з ініціативи Євгена Нищука, було створено "Народну філармонію", до якої ввійшли відомі українські актори Раїса Недашківська, Володимир Талашко, Руслана Лоцман та інші. У нашому музеї постійно демонструється ролик із їхніми виступами в зоні АТО.