Храм науки і дилема ангела

Згадую шкільного вчителя фізики Антона Олександровича, людину енциклопедичних знань і чудового вміння застосовувати ці знання в буденному житті. Він намагався долучити учнів до азів науки, посилаючись на практицизм: "Ось ідете ви вулицею, кОпаєте ногами радіолампу. Підніміть її. Поцікавтесь, як вона влаштована, як працює. Може, це знання колись дасть вам шматок хліба". Втім, навіть цікаві й пізнавальні уроки Антона Олександровича часто не могли пробитися крізь школярський панцир байдужості до знань. Якось учитель зайшов у клас, сумно роззирнувся і сказав: "Ти, ти, ти, ти… Візьміть зошити й підручники і - за мною, я проводитиму урок лише для тих, кому цікава фізика. "А ми?!" - здивувалася решта класу. "Можете йти на всі чотири сторони!"

Наука є рушієм прогресу, шляхом до процвітання народів і держав. Здавалося б, аксіома, і не треба диспути влаштовувати та списи ламати. Але споглядання навколишнього світу дедалі переконливіше вимальовує дивну картинку - безмежна кількість знань у Мережі перетворює людей на бездумних істот, які відповіді на всі запитання буття знаходять за лічені секунди, клацнувши по кількох клавішах. Вивчення таблиці множення давно втратило сенс, навіть інтелектуальна розвага - розгадування кросвордів - викликає іронічну вікіпедійну посмішку.

Сумно, що людство майже перестало цікавитися космосом - мало не щорічні експедиції до Місяця припинилися чотири десятиліття тому! Світ стає неймовірно схожим на той, що його змалював Станіслав Лем у романі "Повернення з зірок". Зірки? Вони далекі й холодні - тривимірні синтетичні ілюзії Всесвіту набагато безпечніші й привабливіші.

Дозвольте запропонувати доволі розлогу цитату з промови Альберта Ейнштейна, яку він виголосив у 1918 р. на святкуванні 60-річчя з дня народження німецького фізика Макса Планка. Геніальний учений розмірковує про причини, що спонукають людей шукати сенс свого існування в лабіринтах храму науки.

"Храм науки - споруда надзвичайно складна. Різними є люди, що перебувають у ньому, і сили, що привели їх туди. Декотрі займаються наукою з гордим почуттям своєї інтелектуальної переваги; для них наука - це той відповідний спорт, який повинен дати їм повноту життя та задоволення честолюбства. Можна знайти в храмі й інших: вони приносять сюди продукти свого мозку лише з утилітарною метою. Якби посланий богом ангел прийшов і вигнав із храму всіх людей, що належать до двох цих категорій, то храм катастрофічно спорожнів би, але в ньому все-таки залишилися б люди - як минулого, так і нинішнього часу… Я добре знаю, що ми щойно з легким серцем вигнали багатьох людей, які побудували більшу, можливо навіть найбільшу, частину науки; щодо багатьох ухвалене рішення було б для ангела гірким. Але одне здається мені незаперечним: якби існували лише люди, подібні вигнаним, храм не звівся б, як не виріс би ліс із самих лише витких рослин. Цих людей задовольняє, власне кажучи, будь-яка арена людської діяльності; стануть вони інженерами, офіцерами, комерсантами чи вченими - це залежить від зовнішніх обставин. Але звернімо свій погляд на тих, хто удостоївся милості ангела. Більшість із них люди дивні, замкнуті, усамітнені; попри ці спільні риси, вони насправді дужче відрізняються одне від одного, ніж вигнані. Що привело їх до храму? Нелегко на це відповісти. І відповідь, безперечно, не буде однаковою для всіх. Як і Шопенгауер, я передусім вважаю, що один із найсильніших покликів, які ведуть до мистецтва і науки,- це прагнення вийти з буденного життя з його болісною жорстокістю та розпачливою порожнечею…"

Майже сто років минуло відтоді, коли Альберт Ейнштейн висловив ці думки про творців науки та їхню відповідальність перед світом. Дискусія триває. І запитань до рушіїв прогресу не поменшало.

Звісно, й українські діячі науки не стоять осторонь головних шляхів цивілізаційного поступу. Зовсім нещодавно в Києві з'явився новий дискусійний майданчик - наукове кафе Українського наукового клубу. Одне з останніх засідань було присвячене презентації нової повісті Олександра та Андрія Роженів "Планета людожерів і великих фізиків", опублікованої в журналі "Радуга". Автори обрали чи не найскладнішу тему - популяризація науки та її діячів. Непросто про складне розповідати доступно масовому журнальному читачеві, який зовсім не обов'язково має необхідний набір знань, приміром, про ріст монокристалів. Як на мене, автори обрали вдалий літературний прийом, поєднавши оповідь про зростання, невдачі та успіхи академіка Бориса Гриньова з історією його сім'ї, описом епохи, наповненої кров'ю, потом і сльозами, великими звершеннями і падіннями держав та ідеологій.

Невимушена неакадемічна атмосфера наукового кафе, підтримувана гостинною господинею Наталією Шульгою, стимулювала палку розмову про шляхи, якими можна привести молоде покоління потенційних учених до обраної мети. Адже так важливо не лише долучити юних до перегонів за науковими званнями, а й зробити пошук істини сенсом життя.

Академік Ярослав Яцків заявив, що всіляко підтримує і просуває проект створення серії художніх книжок про вчених і науку. Він пригадав, що його покоління йшло в науку в 50-60-х рр. під впливом подібних книжок. І було б добре, якби в кожного вчителя фізики чи біології на поличці стояла бібліотечка як мінімум із 15-20 науково-популярних книжок.

До речі, герой повісті Борис Гриньов розповів про свої зусилля у справі залучення до науки молодих талантів. Сподіваємося, що будівництво під Києвом наукового центру Малої академії наук, оснащеного найсучаснішими приладами, поставленими Харківським інститутом сцинтиляційних матеріалів, забезпечить справжній потік юних будівничих храму науки.

Академік Олег Кришталь, підтримуючи ідеї Бориса Гриньова, підкреслив, що художня біографія науковця дуже повчальна для тих, хто робить тільки перші кроки як дослідник.

Підсумував обговорення головний редактор журналу "Радуга" Юрій Ковальський. Він процитував лист, який надійшов до редакції з пологового будинку. Породіллі, прочитавши повість, написали, що будуть спокійні за долю своїх дітей, якщо у світі, в який вони потраплять, працюватимуть і керуватимуть ним люди, подібні до героя повісті. "Герой вигаданий чи в нього є реальний прообраз?" - запитують мами немовлят. Можна з певністю сказати, що таких людей у нашій країні чимало. Багатьох із них можна зустріти в Науковому кафе. Якщо уявити, що Альберт Ейнштейн завітав до Києва, то, упевнений, він неодмінно зайшов би сюди, випив чашку кави і долучився до дискусії про тих, хто шукає дорогу до храму знань.