Хореограф Юрій Григорович: «Я дуже задоволений українською командою»

У Києві завершився тиждень високого балету. З 2 по 9 квітня наша столиця, прагнучи досягти європейського культурного рівня, приймала учасників та гостей Шостого міжнародного конкурсу балету імені Сержа Лифаря.

Своїми враженнями з «ДТ» поділився один із провідних українських танцівників, нині художній керівник Донецького театру опери та балету народний артист України Вадим Писарєв.

— Чому в номінації «Хореографи» не було присуджено ні першої, ні другої премії?

— Проблема є. Це справа часу. По-моєму, потрібно створити якийсь спеціальний клас, у якому виховуватимуть балетмейстерів. Хореографами не народжуються — ними стають. На жаль, ця тенденція (адже на нашому конкурсі від початку не присуджувалася перша премія в номінації «хореографія») стосується не тільки України. По-моєму, з 1985 року, коли я брав участь у конкурсі артистів балету в Москві, в Росії існують такі самі проблеми. За радянських часів сучасній хореографії не давали можливості розвиватися — її попросту «вибивали», таврували за еротику і секс. Борис Ейфман, приміром, тривалий час був ледь не у вигнанні. Ось і виникла якась порожнеча.

А танцівники були дуже сильні нинішнього року: Євген Лагунов, Сергій Полунін, Яссауї Мергалієв із Казахстану, Катерина Ханюкова, Наталя Мацак, Катерина Козаченко, Кристіна Балабан. У нас із колегами в журі не було жодних розбіжностей у думках. Можу сказати, журі як ніколи було одностайне. Ми відзначили високий рівень підготовки учасників і вирішили заснувати до наступного конкурсу спеціальний приз кращому педагогу. А що стосується хореографів — я переконаний: потрібно щось робити — об’єднуватися і боротися. В Україні мало талановитих молодих балетмейстерів.

— Напевно, тому, що багато хто виїхав із країни.

— Це теж одна з причин. Олексій Ратманський на батьківщині був не потрібний — а у Большому театрі в Москві успішно працює. Виїжджають не від хорошого життя.

— Серед учасників конкурсу артистів балету був юнак на прізвище Писарєв...

— Це мій племінник. У нього дуже великі успіхи, але цього ще не досить для перемоги. І тут родинні зв’язки аж ніяк не вплинули на оцінки. А мій син нині відновлюється після травми.

Церемонія нагородження лауреатів і дипломантів конкурсу відбулася при переповненому залі Національної опери. На сцені — герої дня та журі в повному складі. Список переможців задовгий для газетної статті, тому назвемо лише вищі премії. У номінації «Хореографи» третю премію і бронзову медаль одержала росіянка Оксана Галкіна. Лауреатами другої премії в молодшій групі стали Валентіно Зукетті (Італія), Віктор Давидюк і Катерина Кальченко (Україна), першу премію присудили Катерині Канюковій та Сергію Полуніну. Їхні старші колеги одержали більше медалей і премій (на третій позиції — шестеро конкурсантів). На другому місці — Яссауї Мергалієв (Казахстан), а також Ольга Кіф’як та Іван Козлов (обоє — Україна). Першу премію вручили нашим співвітчизникам Наталі Мацак і Євгену Лагунову.

Юрій Григорович подякував усім — учасникам, членам журі, оркестру. «Я задоволений українською командою, яка дуже добре себе показала на цьому конкурсі, — сказав патріарх радянського балету. — Але я маю сказати, що український балет цікаво представляє себе не тільки в Києві. Наприклад, на останньому Міжнародному конкурсі артистів балету в Москві ваш танцівник, соліст Національної опери Денис Матвієнко завоював Гран-прі. І я мушу сказати, що так закохався в талант цього танцівника, що запросив його на прем’єру свого спектаклю, яка відбулася нещодавно у Большому театрі. У балеті «Золотий вік» Денис блискуче виконав головну партію. Зал зустрів появу Дениса Матвієнка колосальною овацією».

Юрій Григорович підніс публіці ще один сюрприз. «У мене довго лежав відеозапис нашої останньої зустрічі з Сергієм Михайловичем Лифарем у Лозанні, де він жив. Після конкурсу в Женеві я гостював у нього. Це було незадовго до смерті Лифаря. Один із друзів Сергія Михайловича зняв це, як кажуть, «прихованою камерою». Це вже була хвора людина, але образ є. Мене умовив показати цю плівку сьогодні Юрій Станішевський. Думаю, побачити живого майстра, чудову людину й хореографа, видатного діяча балетного театру, напевно, буде цікаво».

Переможці конкурсу, крім офіційних призів, отримали кілька спеціальних премій. Одну з них заснував генеральний спонсор. «Для компанії «Київстар», національного оператора мобільного зв’язку України, сприяння розвиткові таких великих культурних подій у житті нашої країни, якою, безперечно, є Міжнародний конкурс балету імені Лифаря, — це почесний обов’язок свідомих патріотів, — сказала на церемонії нагородження лауреатів керівник департаменту персоналу компанії «Київстар» Оксана Короленко. — І ми переконані, що ті зірки, які спалахнули нинішнього року на конкурсі, досягнуть неймовірних вершин на славу України.

Ми підготували подарунки — мобільні телефони, стартові пакети й картки поповнення рахунку для лауреатів конкурсу Сергія Полуніна, Наталії Мацак і Євгена Лагунова. Крім того, ми вирішили відзначити тих, хто виховує артистів, які принесуть славу нашому балетові, — народних артистів України Людмилу Сморгачову і Миколу Прядченка. Генеральний спонсор Шостого Міжнародного конкурсу балету імені Сержа Лифаря компанія «Київстар» заснувала спеціальну премію «Майбутнє України» для нашого найталановитішого учасника. З допомогою шановного журі було визначено лауреата цієї премії. З великою радістю хочу вручити Катерині Ханюковій сертифікат на 15 тис. мобільних гривень — це означає, що на таку суму вона може розмовляти в мережі «Київстар» по телефону, який ми теж вручаємо. Ми впевнені у чудовому зоряному майбутньому всіх лауреатів конкурсу й віримо, що цими телефонами ви зможете ще багато разів подзвонити й повідомити своїм рідним та близьким про нові перемоги й успіхи».

Закриваючи Шостий конкурс, начальник міського управління культури Олександр Биструшкін подякував публіці, яка приходила в зал столичної Опери на конкурсні перегляди й створювала доброзичливу атмосферу. А те, що конкурс уже другий рік підтримує компанія «Київстар», на думку Олександра Павловича, вселяє надію на появу на батьківщині нових меценатів, які благотворно вплинуть на розвиток національної культури, зокрема мистецтва балету.

У концертній програмі лауреати й дипломанти представили весь спектр сучасної хореографії — від класики Пуні, Дріго, Деліба, Адана, Лало до сучасних Ревербері, Твінінга, Луазье etc. Справжнім відкриттям для балетоманів став яскравий, стрімкий і легкий Сергій Полунін (на жаль, інформації про нього з якоїсь причини в буклеті немає). Хоча публіка була трохи шокована оригінальним номером «Танго» у постановці дипломантки конкурсу Ксенії Стрельцової (балет Freedom) у парі з Костянтином Гордієнком, проте вони зірвали шалену овацію. Яскраво виступили Яссауї Мергалієв і Євген Лагунов, зачаровувала Наталя Мацак. Кульмінацією концерту став дует Катерини Ханюкової та Ярослава Саленка.

Як післямова — невеличке інтерв’ю одного з членів журі, прославленого танцівника, етуаля Гранд-опера Олів’є Паті (його постановка Лифарівської «Ранкової серенади» відкривала програму конкурсу).

— Олів’є, своїми постановками балетів Сержа Лифаря на сценах багатьох театрів світу ви продовжуєте життя його спадщини. У чому, по-вашому, чари хореографії Лифаря?

— Хореографія Лифаря — це особливий вид енергії, своєрідна структура, малюнок танцю. Вона не завжди така статична, як про це кажуть. Наприклад, у «Ранковій серенаді» Тетяна Голякова була дуже динамічною, віртуозною — прекрасно виконала свою партію! Мені дуже сподобалося з нею працювати: чудово все розуміє і, як ми кажемо, схоплює на льоту.

— Дуже жаль, що багато постановок Сержа Лифаря було втрачено. Чому Фонд Лифаря не зацікавлений у відновленні його балетів на сцені?

— Тут треба сказати, що в цьому певною мірою винен і сам Серж. Йому можна було б теж дорікнути: кому, як не йому самому, слід було займатися цим свого часу? Розумієте, Лифар завжди був спрямований у майбутнє і не любив озиратися
назад. Що було зроблено — те зроблено. Що збереглося — те й залишилося. Той-таки Володимир Скуратов допоміг відновити балет «Ранкова серенада», завдяки графині Алефельд зберігся балет «Міражі», Атільє Лабіс і Шарль Ле Жід відновили «Ікар» у різних театрах. «Сюїту в білому» ставили Крістін Влассі та Жільбер Майєр, а в Ріо-де-Жанейро її поставила Елізабет Платель. Три роки тому померла велика балерина Ліон Май, асистент Сержа Лифаря, найвідоміший балетмейстер нашого часу.

А сам Лифар свого часу не надавав такого значення тому, що робив. Його мало цікавила доля власних творів. Він творив. Наприклад, перевага Джорджа Баланчина в тому, що в нього була своя власна компанія (так у багатьох країнах світу заведено називати балетний колектив), і вони ретельно зберігають і відновлюють усі його постановки. Баланчину пощастило: Колін Конкестен, який спочатку був банкіром, допоміг йому створити власну трупу. І відтоді, як Баланчин купив цю компанію, він уже не міг втратити її. У Лифаря ж ніколи не було власної трупи. Вони були в неоднакових умовах. Це різні історії.

— Ви вже вирішили, якою буде ваша наступна постановка для Національної опери? Може, це будуть «Міражі»?

— Поки що не знаю. Мені теж хотілося б, щоб цей проект здійснився. В Україні багато компетентних людей, я хотів би працювати у вашій країні. Мені цікаво було б робити регулярні постановки, і не обов’язково тільки хореографію Лифаря, а й інші теж. Я співпрацюю з організаторами конкурсу і фестивалю імені Лифаря з 2003 року. Тоді я попрацював з артистами балету Національної опери шість тижнів. Це був серйозний досвід.