Хіба заснеш з цією музикою?

Тринадцятий раз Південна Пальміра стала місцем проведення міжнародного фестивалю сучасного мистецтва «Два дні і дві ночі нової музики». Пов’язані з горезвісною чортовою дюжиною забобонні побоювання, звичайно, мали місце, але все минулося…

На думку артдиректора міжнародного фестивалю сучасного мистецтва «Два дні і дві ночі нової музики», відомого одеського композитора Кармелли Цепколенко, «мистецтво має спонукати прислухатися до того, що відбувається навколо, стати толерантнішим, розумнішим». Прагнення до толерантності стало особливим акцентом нинішнього фестивалю. З невеличкими перервами, як завжди, чергувалися концерти-сцени, які складаються з «соло-соліссімо», «дуелей-дуетів», «концертів-портретів» і перформансів, де багато чого довірено слову, живопису, хореографії, театру. Не обійшлося і без легкого ліричного відступу у сферу етніки. Цим акцентом стала музика Вітаутаса Германавічуса, яка прозвучала у виконанні Ірмантаса Андрюнаса (Литва), написана для старовинного литовського духового інструмента бірбіне. Як з’ясувалося, звичайна бірбіне нагадує кларнет, її різновиди — діатонічна бірбіне і контрабас-бірбіне — звучать дуже своєрідно. У поєднанні з литовським канклесом (різновид гуслів) виходить щось прозоре, що викликає асоціації з неяскравими північними просторами. Відчуття — наче джерельної води ковтнув.

Дует «Фенікс» (Бельгія) показав музичний перформанс «Електрошокнута» — насправді і «пробирало», і «струмом било», і «заряджало», і трохи шокувало. Іспанський (точніше, каталонський) піаніст Джозеп Марія Баланья відтворював на роялі мелодію мобільника нед­балої слухачки (у минулому він джазмен, і це багато що пояснює). Одеські учасники — ансамблі Senza Sforzando і «Симетрія», дует «Віолончеліссімо», дует «Каданс», камерний оркестр Одеської філармонії виконували як твори європейських композиторів (усі ноти були спеціально надіслані до Одеси), так і нові п’єси самої Кармелли Цепколенко, її одеських колег-композиторів Людмили Самодаєвої, Альони Томленової, Юлії Гомельської, Вадима Ларчикова. Не обходилося без нудних, які викликають зубний біль, музичних опусів (усесвітня туга нині в моді), і аудиторія помітно пожвавлювалася під час виконання яскравих, життєрадісних, а головне — нетривалих п’єс.

Як і раніше, улюбленцями публіки були учасники ансамблю перкусії Фрайбурзького музичного університету, котрі вміють добувати дивовижні звуки навіть із звичайних морських мушель, не кажучи вже про величезний арсенал барабанів і барабанчиків, тарілок і дзвіночків, пречудову марімбе і маракаси. Суто музичні концертні номери чергувалися з театралізованими і художніми акціями, був навіть продемонстрований короткометражний фільм «Останнє запрошення. Макабричний танець» швейцарця Хуго Шера з музикою Кармелли Цепколенко, яка використала для більшого ефекту, крім традиційних інструментів, іграшкове піаніно. Відпочити від іноді надто серйозного високого мистецтва допоміг музично-танцювально-театральний перформанс за участю Нового театру на Печерську (Київ) і шведського театру сучасного танцю Melo, представлений на фестивалі в рамках міжнародного культурного проекту SWIЖЕ.