Гойя. Передчуття. Гравюри великого художника в Музеї мистецтв імені Ханенків

Київський Музей мистецтв Богдана і Варвари Ханенків уперше представив у своїх залах експозицію двох усесвітньо відомих серій робіт іспанського художника Франсіско Гойї «Капрічос» (80 гравюр) і «Лихоліття війни» (стільки ж).

Ці дві серії робіт іспанського гротеску музей придбав ще в 1941 році в українського художника Михайла Шаронова (зберігся єдиний акт купівлі-продажу робіт). Архіви Шаронова поки не знайдені. Відомо тільки, що він відбувся як художник, свого часу був професором, якийсь час навіть ректором художнього інституту…

Та чому музей показує цю експозицію в повному обсязі лише тепер?

Перші роботи іспанського майстра демонструвалися ще в 1946 році. Правда, тоді вибрали «найзрозуміліші», соціально спрямовані та «помірковано страшні» аркуші.

«Це називається читати» — деякі сановники читають важливі державні документи у той час, коли їм підстригають нігті…

У серії «Капрічос» також представлені роботи, на яких зображені різноманітні чудовиська, різна погань…

— Щодо серії «Сон розуму породжує чудовиськ» думки відвідувачів розділилися, — каже Олена Шостак. — Хтось стверджує, що це все похмуро. Хтось, навпаки, переконаний, що це потішно.

Є версія, що стимулом для створення гравюр «Підстригати пазурі» і «Кажуть, що це королева» художнику послужила баламутна придворна дама герцогиня Альба. На одній із гравюр вона витає над трьома відьмами. Коментар: «У деяких осіб у голові стільки горючого газу, що вони здатні злетіти без допомоги відьом».

У наступному залі музею подані «Лихоліття війни» (1808—1820).

— Ми свідомо розбили виставку на дві частини, — пояснює пані Шостак. — Навіть найстрашніші гравюри ми намагалися розмістити, скомпонувати у певному місці залу. Відомо, що єдиний надрукований авторський примірник «Лихоліття війни» Гойя подарував своєму другові Сенау Бермудесу і поїхав до Бордо. Вперше серія була видана Академією Сан Фернандо лише після смерті художника в 1863 році. Та всі видання з авторських дощок вважаються справжніми. До речі, по ходу цієї експозиції ми попереджаємо, що ці роботи небажано дивитися дітям до 16 років. Адже художник показує не героїзм наполеонівських солдатів, а страждання, біль, трупи…

Більша частина робіт у цій серії присвячена війні іспанського народу з французькою армією. У 1808 році під приводом спільного походу до Португалії Наполеон увів французькі війська в Іспанію, аби посадити на королівський престол свого брата Жозефа... Однак іспанці не бажали, щоб ними управляли іноземці. Повстання швидко охопило всю країну й тривало шість років. Регулярній французькій армії протистояв народ. Це привело до жорстокої війни без правил. Рідне місто Гойї Сарагосу французькі війська двічі брали в облогу. Вперше влітку 1808-го бойові дії завершилися перемогою іспанців. Тоді ж захисники міста запросили художника написати портрет генерала Палафонеса, який очолив оборону. Під час цієї поїздки в Сарагосу Гойя на власні очі побачив наслідки війни…

Серія розпочинається з зображення героїчної оборони міста — «Зі здоровим глуздом і без нього». Гравюра «Передчуття того, що має статися» — фігура, яка виражає невимовний розпач.

Кілька робіт присвячені ролі жінки у війні. «Яка мужність!» — так назвав Гойя офорт, на якому показаний справжній факт: тендітна жінка Агостіна Доменіч змінила біля гармати убитих чоловіків… Подальші сторінки фіксують вакханалію насильства — страти, тіла убитих, катування, наругу над тілами («Героїчний учинок! З мертвими!», «Це погано», «Хіба для цього ми були народжені?»). У роботі «Немає ніякого порятунку» зображена сцена розстрілу. На першому плані — умираючі, обм’яклі тіла жертв. А образи катів на задньому плані нагадують роботів, якусь механічну масу, що стріляє в умираючих людей. Гойя рельєфно показує, як війна позбавляє людей елементарних уявлень про моральність. Коли з мертвої людини знімають останню сорочку, коли поранених збирають, наче дрова: «Врятують, як і інших». На наступній гравюрі — тіла і камені: межа, коли жива природа переходить у мертву, стирається.

Один із найбільш виразних листів — «Неможливо бачити це». Ми не бачимо тих, хто відправив людей у печеру, ми не бачимо тих, хто їх зараз убиватиме, але розуміємо, що доля їх уже вирішена…

Багато хто із сучасників Гойї зображували війну виключно як героїзм. Коли це була загибель, то обов’язково загибель Героя. «Я бачив це… І це теж» — художник коментує події очима очевидця.

Частина серії «Лихоліття війни» присвячена голоду 1811—1812 років. Художник пережив ті жахливі часи в столиці. Гравюра «Жорстока доля»: мати загинула і зрозуміло, що її дитину чекає та сама доля. «Здорові та хворі»: лікарня, де ті та інші змішалися воєдино. «Вони іншого роду»: багачі байдуже проходять повз виснажених від голоду жебраків. «Везуть на цвинтар»: двічі в день вулицями Мадрида їздили вози та підбирали тіла мертвих…

…На гравюрі «Проти загального блага» зображено упиря, який придумує закони для людей. А закінчується серія 79-ю гравюрою «Правда померла» («правда» зображена у вигляді мертвої жінки, яку хто оплакує, а хто відспівує) і 80-ю гравюрою, де поставлене риторичне запитання: «Вона воскресне?»...

А ось цього не знає ніхто.