Гендель у Києві!

У рамках V Італійського фестивалю бароко на сцені НМАУ відбулася прем'єра опери Г.Ф.Генделя "Ацис і Галатея" у постановці Open Opera Ukraine.

Гендель - німець, який 47 із 74-х років прожив при англійських дворах, переважно - при королівському. Написав понад 40 опер, "Ацис і Галатея" - його перший англомовний театральний твір, виконаний 1718 року. Конкурує з оперою Генделя досить відома партитура Ж.-Б.Люллі. Менш популярні створені на цей сюжет твори Дж.Еклса, Г.Г.Штельцеля, М.А.Шарпантьє, Н.Порпора та Й.Гайдна.

Лібрето "Ациса і Галатеї" Генделя написане за мотивами "Метаморфоз" Овідія трьома англійцями - Джоном Геєм (автор "Опери жебраків"), Александером Поупом і Джоном Г'юзом.

Традиційно вважається, що в "Ацисі і Галатеї" майже немає сценічної дії й використання загальноприйнятих засобів виразності жанру музичної пасторалі: типових пасторальних тональностей, певної жанрової танцювальної основи, характерної фактури, сталого інструментування. І визнано, що в "Ацисі і Галатеї" Г.Ф.Генделя, крім національного жанру "маски", проступають ознаки ораторії.

Інна Гусєва (Галатея)

Костянтин Гомон

Однак київські постановники мінімізували такі паралелі: опера йде одним "блоком", без звичайного для "масок" антракту. Ораторіальності, фактично, немає, - режисерка Тамара Трунова максимально пожвавила традиційну для цієї опери статику. Вистава дуже жива, часом навіть весела й не віщує раптового трагічного закінчення - загибелі героя.

14 хористів співають досить злагоджено і постійно рухаються, живуть (хормейстер Наталя Хмелевська). Правда, хор зовсім не персоніфікований, у сучасних західних постановках барочних партитур хористи часто не вдягаються однаково, не водять постановочних хороводів, а максимально індивідуалізовані, особистісні, наскільки це можливо за змістом. Утім, таке режисерське прочитання теж має право на життя.

Дуже хороший маленький оркестр: жильні струни, старовинні смички, три клавесини, дві теорби, барочні флейти й гобої, скромна, але яскрава перкусія. І відомі музиканти в кожній групі, особливо струнники, які стоячи грали в оркестровій ямі зали ім. Василя Сліпака, мабуть щоб яскравіше доносити звук. Оркестром диригував гість зі Штутгарта, спеціаліст по старовинній музиці Йорг Халубек, який дав нашим студентам музичної Академії майстер-клас гри на клавесині.

У два вечори головні ролі співали два різних склади солістів. В перший – Катерина Левицька, Сергій Колесник, Ігор Воронка та Анна Твердова (Галатея, Ацис, Поліфем і Деймон). Я слухала недільний, з італійцем Леонардо Кортеллацці в партії Ациса. Чудовий тенор, гнучкий, ясний, чистий. Прекрасно грає у стилі "комедії масок", утім, як і інші персонажі. Його герой боязливий, несміливий, попри мужню фігуру та модну легку щетину на обличчі…

Полифем (Євген Рахманін) і Деймон (Дарина Новицька)

Костянтин Гомон

Інна Гусєва - Галатея - трималася томно, манірно, відверто "граючи" емоції своєї героїні. Співала виразно, барочна манера прослуховувалася набагато чіткіше, ніж в її інтерпретації ролі Дідони рік тому. Адже барочний спів передбачає нескінченні вібрації, фіоритури, колоратурні пасажі та вільні каденції. Автентичне виконання музики бароко має, хоч як дивно, чимало спільного з сучасною імпровізаційною музикою. Очевидно, що наші солісти працювали над опануванням нової для себе барочної техніки, і досить успішно.

Прекрасно співала Деймон - Дар'я Новіцька. Диригент Йорг Халубек розповів про трактування образу в київському варіанті. "Є ще один персонаж - Деймон. В опері Генделя це друг Ациса, чоловічий персонаж, який виконується контратенором, а за задумом Тамари Трунової - жіноча роль".

"Сексапільна, прагматична й заповзятлива дівчина, - говорять про свою героїню виконавиці ролі, сопрано Дар'я Новіцька й Анна Твердова. - Вона закохана в Поліфема, який зосереджений на Галатеї (хоча та й не виявляє до нього ні найменшого інтересу). І, щоб прибрати суперницю, придумує багатоходову комбінацію, організовуючи їй роман із Ацисом".

Новіцька грала нав'язливу претендентку на увагу Поліфема з відвертою розв'язністю. На мій погляд, кращим у цій недільній постановці був злісний одноокий циклоп Поліфем Євгена Рахманіна. Його густий, багатий і водночас рухливий бас легко долав витіюваті вокальні юбіляції. А око, що дивилося через єдине вціліле чорне скло розбитих окулярів, метало іскри та блискавки у бік суперника. Зрештою Поліфем у пориві ревнощів убиває Ациса уламком скелі. А безутішна нереїда перетворює загиблого коханого на вічне прозоре джерело…

Ацис (Леонардо Кортеллацці)

Костянтин Гомон

Що ж до костюмів, досить нетрадиційних (їх спеціально підготували дизайнери Finch), то, на мою думку, можна було не наряджати головних героїнь у щільні чорні колготи, а зробити їхні ніжки молодшими. І… не споруджувати на їхніх голівках зачіски в дусі буфетниць. Крім того, були трохи зайвими інтерактивні картинки на заднику. Але це - справа смаку… Знову ж, усім усе можна.

Ця опера відкривається чарівною маленькою увертюрою - синфонією. І закінчується постлюдією й танцями, як і має бути в англійській виставі "масок". Дивитися виставу цікаво, нудьгувати не довелося жодної хвилини. І слух потішила висока якість усіх складових.