Фотограф Михайло ПЕДАН: "Перехід до цивілізованого життя потягне за собою і процес нормалізації культури"

15 травня, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 16-17, 15 травня-22 травня 2015р.
Відправити
Відправити

Постійне місце проживання відомого фотографа - Стокгольм, а нагода поспілкуватися з ним випала завдяки цьогорічному "Книжковому Арсеналу". Саме на цій локації відбулася презентація його нової фотокниги "М". Михайло народився і виріс у Харкові. У Швеції - з 1990-го. Працює у змішаній техніці кольорових і чорно-білих фотографій, концептуальних досліджень. Засновник і координатор Української фотографічної альтернативи (UPHA).

Фотограф Михайло ПЕДАН: "Перехід до цивілізованого життя потягне за собою і процес нормалізації культури"

Постійне місце проживання відомого фотографа - Стокгольм, а нагода поспілкуватися з ним випала завдяки цьогорічному "Книжковому Арсеналу". Саме на цій локації відбулася презентація його нової фотокниги "М".

Михайло народився і виріс у Харкові. У Швеції - з 1990-го. Працює у змішаній техніці кольорових і чорно-білих фотографій, концептуальних досліджень. Засновник і координатор Української фотографічної альтернативи (UPHA).

- Пане Михайле, вже самі назви трьох ваших книг - "Стереотип", "Кінець прекрасної епохи" і "Метро" - становлять певний логічний ланцюжок. Це входило до вашого творчого задуму?

- Тут швидше логіка, як у "Зоряних війнах", коли перший фільм був про те, що сталося наприкінці, а наступний - про початок самої історії. "Стереотип" - сучасний проект, над яким я працював протягом п'яти-семи років. Закінчив його зовсім недавно й одразу зробив книгу. Точніше, зробив книгу, аби закінчити проект.

"Кінець прекрасної епохи" - це своєрідне повернення в радянські часи, при тому, що моє покоління долучилося до розпаду Радянського Союзу, і цій події ми, природно, зраділи. Але, переглядаючи старі негативи, я відчув не просто ностальгію за місцем і часом, а сам час, який був дуже плідним для митця. Тоді, якщо ти щось робив, то виключно для себе. Це, певною мірою, кінець моєї епохи. Не знаю тільки, чи всіх це стосується.

А "Метро" досить довго народжувалося, десь показувалося. Частина тих фотографій є в чудовому фільмі Івана Диховичного "Червона серія", якого, швидше за все, вже ніхто ніколи не побачить.

- Але ж ця стрічка є в Інтернеті.

- Це я виклав її в мережу. Фільм дуже низької якості. Французька фірма, яка ним займалася, збанкрутіла, і де ці люди, нікому невідомо.

Мої картинки були показані в "Червоній серії", брали участь у якихось виставках, але так і не склали якоїсь цілісної картини. Лише згодом у мене з'явилися нагода, час і кошти, щоб усе завершити. Перша книга була відзначена - відповідно, можна було здобути грант і готувати до друку наступну. А нещодавно вийшла вже третя. Це як у сапера - до першої помилки.

- Ви доволі часто наголошуєте на можливостях самвидаву. Нині більшість фотографічних книг, які представлені на тих чи інших фестивалях, - самвидав. Це тренд чи тимчасове явище?

- Це зміна ситуації, і повернення назад уже не буде. Є процеси, які розгортаються тільки в одному напрямку. Дві третини переможців Paris Photo - самвидав.

Але при тому, що кількість самвидаву істотно зросла, сегмент книг, надрукованих у видавництвах, залишився приблизно на тому самому рівні. Якщо кілька років тому видавництва випускали, припустимо, тисячу книг, а самвидавом виходило триста чи п'ятсот, то нині видавництва продукують тисячу, а самвидав - п'ять тисяч. Ось вам і відповідь на запитання, наскільки потужне це явище.

- Нині технічні можливості дозволяють ледь не кожному вважати себе фотографом…

- Усе розпочалося з дигіталізації (оцифровування. - Р.О.). Оскільки 30 років тому я вмів користуватися експонометром, а ти не вмів, цього було достатньо, щоб я був фотографом, а ти - ні. Тепер кожен може купити камеру, яка працює в автоматичному режимі, - і жодних витрат, друку й фотопаперу.

Про цей технологічний перехід можна сказати так: "Якщо ти придбав скрипку - то в тебе є скрипка, а якщо ти придбав фотоапарат - то ти… фотограф". Адже технологічний фільтр зник. У музиці ж він існуватиме, певно, завжди. Якщо я візьму скрипку моєї дружини, то звуки, які я з неї добуду, будуть жахливі, бо технологічний фільтр (навчитися грати) - це 20 років. А у фотографії цього немає.

- Але ж камера - лише інструмент і не більше того.

- Безперечно, але що значить інструмент? Натиснув на кнопку - вийшла картинка.

- Проте чомусь в одного виходить цікава картинка, а в іншого...

- А хто це визначає? На рівень "визначення" ще потрібно вийти, тобто прийти в галерею, звернутися до редактора…

Ось існує сайт Flickr, і будь-хто може завантажити туди свої фотографії. Серед цих тисяч або й мільйонів фотографів, безперечно, є талановиті люди. Найбільше фотографічне агентство світу Getty Images має відділ, в якому працюють кілька сотень людей. Вони з ранку до ночі переглядають зображення на Flickr. І, щойно знаходять талановитого фотографа, одразу надсилають йому стандартного листа.

Коли я отримав таке повідомлення, дуже сміявся. Мені надходить лист, де написано, що ми в Getty Images постійно шукаємо талановитих, молодих, нових фотографів, яким пропонуємо укласти контракт. Ми продаватимемо ваші картинки!!! Вони мені пишуть
як талановитому, молодому,
новому фотографові! Дякую, друзі, але це для 20-річних отримати такого листа - звичайно, казка про Попелюшку.

- Чи існує взагалі таке поняття, як українська фотографія? Чимало авторів заперечують наявність будь-якої національної школи.

- Є лише локальні школи. Можна говорити про Харківську школу фотографії з певною культурою, але неможливо говорити про національну школу фотографії, бо надто суттєві відмінності між Харковом, Одесою чи Дніпропетровськом. Більше того, я вважаю, що немає чоловічої чи жіночої фотографії. Іноді я чую про "чоловічий" погляд, "жіночий" погляд. Це нісенітниця.

Просто є школи з власною фотографічною культурою, притаманною певному колу людей, котрі живуть в одному місці - скажімо, в Харкові. Приміром, колись існувала потужна група "Время". Потім з'явилося наступне покоління, яке, з одного боку, продовжувало їхню справу, а з іншого - робило все навпаки, протестувало проти того, що практикувало "Время".

Ті, хто хотів отримувати великі гроші, виїжджали до Києва або Москви, а ті, хто займався творчістю, залишалися в Харкові. Наприклад, одна іноземка була впевнена, що Харків - це країна. Вона бачила стільки світлин з Харкова, що пояснити їй, що це місто в Україні, було дуже важко.

Про нас знають більше "там", аніж тут. Поступово ситуація вирівнюється, але, як і раніше, пояснити, наскільки Михайлов великий фотограф, в Україні важче, ніж у Берліні. Берлінцям і пояснювати не треба, вони й самі все знають. А українці кажуть: "І що той Михайлов? Яка різниця між ним і мною?"

- Чому в Україні пояснювати ці речі важче?

- Бо в нас одвіку немає пророка у своїй Вітчизні. Це пов'язано з відсутністю культурної традиції. Україну постійно стрясають суспільні катастрофи, що ламають і життя, і культурне надбання. Усе треба починати з нової сторінки, знаходити нові шляхи.

Нині в Україні знову відбувається злам, знову якісь перегини. Назвімо вулиці іншими іменами... Можливо, спочатку треба закрити кордони і повернути країну до нормального життя? Як це пов'язано з назвами вулиць?

Культура тримається не стільки на мові, скільки... Моє знання української мови визначене не тим, що я вивчав її у школі. Ми, звичайно, її вчили, хоча весь Харків розмовляв російською. Я знаю українську мову насамперед тому, що в 1980-х було легше купити хороші іноземні книжки саме в українському перекладі. І я читав їх запоєм. Культура і мова не пов'язані з якимись постановами чи законами. Це зовсім інше...

- Тобто це тільки офіціоз, який впливає на культурну практику, а культура розвивається самостійно?

- Так. "Вони" вважають, що впливають на культуру, в той час як вона розвивається саме завдяки різноманітним мистецьким школам, спадкоємності й щоденній роботі.

- Щодо спадкоємності. 2010 року ви були організатором виставки "Два погляди на українську фотографію".

- Скандальної виставки.

- Виставки, яка поставила під сумнів необхідність існування Спілки фотохудожників України.

- Так вийшло, що в спілці зібралися переважно літні люди зі своїми поглядами, надіями, зі своїм розумінням фотографії. Адже в Радянському Союзі фотографи майже не мали змоги показати свої роботи за кордоном, їм доводилося брати участь у якихось вітчизняних конкурсах, салонах. Я теж кілька разів це робив, але потім набридло. Жодного сенсу я в цьому не бачив. Спілка зациклилися на минулому, а це минуле нікому вже не цікаве. Вона пропонує глядачам переважно аматорську фотографію.

Якось на сайті спілчан я побачив, що є чимало молодих авторів, котрі продукують цікаві речі і не розуміють, що із цим робити далі. Так виникла ідея виставки. Я запропонував, щоб було два куратори - я і один від спілки. Звичайно, це була бомба. Експозиція викликала величезний інтерес, приїхала сила-силенна фотографів з усієї України, вони пили, лаялися, цілувалися...

Згодом на хвилі конфлікту було створено Українську фотографічну альтернативу. Серед її членів майже 90% найкращих українських фотографів. Є, звичайно, й хороші фотографи, які не входять до організації, бо хочуть працювати самі. І це абсолютно нормально.

- Як, на вашу думку, складатиметься подальша культурна практика в Україні?

- Я оптиміст, тому вважаю, що за п'ять років усе може змінитися. Люди йшли під кулі заради нормального життя. Після Другої світової в Європі таке відбувається вперше. Багато хто на Заході досі не розуміє нашої ситуації, намагається знайти різні пояснення - націоналістичні чи якісь інші.

Вважаю, що перехід до цивілізованого життя потягне за собою і процес нормалізації культури, людських взаємин, де мови, національності чи, приміром, колір волосся не матимуть значення. Звісно, це займе багато часу, і фотографія в цьому плані не відрізняється від чогось іншого.

Фото Юрія Шкоди

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК