ФІЛІП БУТРІ: ІНТЕЛЕКТУАЛ В ЕПОХУ РЕХРИСТИЯНІЗАЦІЇ

Християнізація, рехристиянізація, дехристиянізація — ці терміни є ключовими для історико-філософських праць Філіпа Бутрі. Причому французький вчений особливо переймається станом християнської думки в Європі XVIII—XIX століть. Нещодавно Філіп Бутрі побував в Україні, і, звичайно, у розмові ми не могли не торкнутися нинішньої епохи й характерного для неї процесу рехристиянізації. «Часів минулих договори», безперечно, теж були предметом нашої розмови, але крізь аналіз історичних подій повсякчас проступало настирливе «куди ж нам плисти?»

— У своїх працях, присвячених Французькій революції, ви багато писали про процес дехристиянізації. Чи можна сказати, що він і нині триває у Франції? В Європі?

— Якщо говорити про процес дехристиянізації, то слід зауважити, що це насамперед насильницький процес, тісно пов’язаний із революцією. Однак зрозуміло, що релігійна практика французів отримала сильний поштовх у 60—80-х роках ХХ століття — в епоху релігійної кризи. Сьогодні приблизно 60—70% французів вважають себе католиками. Принаймні так відповідають, коли їх про це запитують. Але з цих 60—70% лише 15% виконують усі католицькі обряди.

З іншого боку, у 60—70-ті роки у Франції і взагалі в Європі багато католицьких священиків залишали церкву, щоб одружитися, вести мирське життя тощо. Причому йдеться не про поодинокі випадки, а про цілий рух, певну тенденцію.

При цьому кожні 15 років у релігійному житті французів відбуваються явні зміни. Приміром виникають різноманітні харизматичні групи всередині католицтва та протестантства, нові конгрегації, приміром — молодіжні релігійні об’єднання «братів» і «сестер». Чимало з цих об’єднань виникли у 80—90-х роках. Деякі конгрегації нині отримали потужний інтелектуальний заряд, скажімо, домініканці.

Однак слід зауважити, що приїзд Папи Івана-Павла II до Франції мав незвичайний ефект. На паризькій месі Папи були присутні близько мільйона чоловік. Водночас нині спостерігається певна криза в обрядовій стороні католицизму, серед католицького духівництва взагалі. Приміром, інколи важко знайти священика для парафії. Та й узагалі: більша частина французького духівництва — люди похилого віку.

— А що це за «брати» і «сестри»? Розкажіть, будь ласка, докладніше.

— «Брати» і «Сестри» — це нові конгрегації, здебільшого молодіжні. Харизматичні групи, які шукають нових шляхів у католицизмі, у християнстві взагалі, хочуть його переінакшити, змінити, осучаснити.

Вплив таких нових конгрегацій на французьке суспільство можна оцінити як маргінальний. Проте вони формують світоглядні позиції певних кіл молоді.

— В які «часів минулих договори» ви занурені нині? Яким періодом французької і ширше — європейської історії ви особливо переймаєтесь?

— Нині я працюю над релігійною історією революції, проблемами революційної дехристиянізації, а також над рехристиянізацією деяких кіл французького суспільства у XVIII столітті, над заглибленням у католицизм, переслідуванням католиків у Франції, що було дуже сильним і водночас дуже короткотривалим. Слід сказати, що у XVIII, та й у XIX століттях відбувалося відродження католицької обрядності, мистецтва, перейнятого духом католицизму. Літератури, приміром.

— Ви маєте на увазі Шатобріана та його «Генія християнства»?

— І його також. Ідеться про ту традицію, що віддавала перевагу традиції, а не подоланню цієї традиції, історичній спадщині, а не розриву з нею. Я маю на увазі рух романтизму, який, проте, не був реакційним. Це ліберальний романтизм.

— Яка ж роль Шатобріана в цьому русі?

— Шатобріан — дуже складна й суперечлива особистість. Великий теолог. Проте він дуже багато міркував над феноменом революції. «Геній християнства» — велика книжка, яка дуже вплинула на розвиток ідей. Адже саме ця книжка в той час, коли Франція знову повернулася до християнства і католицизму, відкрила, що є християнська естетика й поетика. Примусила звернути увагу на достоїнства християнської літератури середніх віків.

— Пам’ятаю, Наполеон казав, що Шатобріан — кон’юнктурник і не вірить жодному слову «Генія християнства». Ви, звичайно, не згодні з думкою імператора?

— Я вважаю, що «Геній християнства» — не плід певних обставин і не данина цим обставинам, а нове слово в міркуваннях над суттю християнства.

— Наскільки я знаю, ви в Україні вперше. Однак, напевно, уже склали перше враження про стан християнської думки в нашій країні, про релігійні процеси, які відбуваються в суспільстві. Як би ви оцінили цей стан?

— Я вражений вашою країною, хоча дуже мало її знаю. Особливо мене вразила деяка, як я сказав би, різноплановість України, її величезне інтелектуальне та художнє багатство. І — як історик католицизму — я був вражений і втішений надзвичайно насиченим релігійним життям католиків, греко-католиків та православних, відродженням християнства, прагненням знову знайти втрачену християнську спадщину.

— Отже, на вашу думку, Україна переживає нині процес рехристиянізації?

— У мене немає певної думки щодо цього. Я помітив лише, як багато людей у церкві. І значно більше молоді, ніж у Франції. Це добрий знак. Знак рехристиянізації. До того ж, як мені здалося, в Україні набагато більше молодих священиків, ніж у моїй країні. Я був вражений релігійним запалом парафіян. Французи стриманіші у своїх почуттях. Але це враження мандрівника.

— Чи можна назвати нашу епоху епохою рехристиянізації? Чи процеси дехристиянізації тривають?

— Християнство продовжує бути актуальним. Я вважаю, що ідеологічна криза, зокрема криза марксизму, змінилася відродженням релігійної традиції та її цінностей. Це відродження відбувається у плані культури, історії, пам’яті. Нарешті, бачимо і певне відродження релігійної практики. Мені здається, що в Україні нині простежується ідеологічна й соціальна криза. І водночас знову відкривається втрачена релігійна спадщина.

— Яка ж роль інтелектуала у відкритті втраченої релігійної спадщини?

— Він може розповідати — приміром, своїм студентам, як це роблю я як професор університету, а також на телебаченні, у пресі, — про інтелектуальне, художнє та літературне багатство релігійної спадщини. Інтелектуал повинен допомогти відродитися в сьогоденні цінностям, нагромадженим протягом історії.

— Яка ж, на ваш погляд, роль українського інтелектуала у відкритті втраченої релігійної спадщини?

— Гадаю, що всі ми — насамперед європейці. А цей процес — спільний для всієї Європи і, відповідно, визначає роль інтелектуала в сучасному світі.

— Не могли б ви назвати ключових постатей серед інтелектуалів, які сприяють процесу рехристиянізації?

— Серед філософів це насамперед Поль Рікер. Найвидатніший філософ сучасної Франції. А серед істориків... Рене Ремон, приміром. У соціології — Жан-Поль Віллем та інші.

— В якому університеті Франції ви викладаєте?

— В університеті Париж-12, одному з периферійних університетів Парижа, і у Вищій школі соціології.

— Яка мета вашого візиту в Україну?

— По-перше, я супроводжую дружину, яка повинна розповідати про візит Сименона в Україну 1933-го. Крім того, я прочитав три лекції в Києво-Могилянській академії. А потім мене чекають в Одеському університеті права та Львівському католицькому університеті.

— Якій тематиці присвячені ці лекції?

— Процесам дехристиянізації і рехристиянізації під час Французької революції та у XIX столітті, архівам Ватикану і їхній ролі для істориків релігії. У тому числі для українських істориків, звісно. Адже всі ми — насамперед європейці. Я переконаний у цьому.