Файні "фраєри" і штурм contemporary аrt

У День незалежності, 24 серпня, в Одесі стартує Freierfest - форум сучасного мистецтва, на який запросили 70 актуальних учасників з України та Європи. Серед таких навіть популярний "людина-собака" Олег Кулик (один із найяскравіших представників світового перформансу й акціонізму). Співкуратор та один із творців Freierfest, художник Роман Громов, розповів про проект і свої творчі пошуки.

Спочатку про нього самого, про Громова. Роботи цього художника наділені двома важливими властивостями. По-перше, вони чітко вирізняються навіть на тлі великого проекту. По-друге, їх зміст неможливо вичерпати словами, у них завжди містяться таємниця й неоднозначність, попри начебто яскраву лобову подачу.

Так було з фанерною інсталяцією "Саркофаг", що вразила 2013-го відвідувачів Третьої одеської бієнале сучасного мистецтва: чотири силуети гравців команди "Шахтар", политих нафтою, ніби кров'ю, несуть на плечах саркофаг, з якого осипається вугілля-прах… Або іронічний об'єкт "Ще більше шоколаду" - гігантська "рошенка", кинута на підлогу в залі вже на Четвертій одеській бієнале…

Працювати в сучасному мистецтві Громов почав 2009-го як учасник і організатор перформанс-групи Noсomprendo. У 2010-му став співпрацювати з "Я-Галереєю" Павла Гудімова. Перша персональна виставка відбулася в культовій галереї "Норма" на Ковальській вулиці в Ігоря Гусєва, де Роман представив свої перші психоделічні колажі та об'єкти.

Він брав участь у Третій і Четвертій одеських бієнале сучасного мистецтва, організував кілька арт-проектів, наразі керує творчим простором "Артерія" при Музеї сучасного мистецтва Одеси.

- Візуальне мистецтво мене вабило з юності, але чомусь не малювати хотілося, а розглядати об'єкти, - розповідає Роман Громов. - Бурхлива юнацька уява робила цей процес захопливим. Я почав міркувати про рекламну діяльність як комбінацію комерції та мистецтва. Але коли ознайомився з підступним світом реклами, то зрозумів, що все вирішують гроші, а успіх приносять поверхові й нудні ідеї. Навчаючись на філософському факультеті, тягнувся до глибших і складніших тем, у тому числі й у мистецтві.

Першим, що спало на думку для початку художньої діяльності, був перформанс як єдине медіа, де ми з колегами могли себе реалізувати як експериментальні митці.

Наше бачення перформансу - це квазітеатр і квазіцирк, такий собі театр абсурду в стилі Ежена Йонеска, спосіб захопити й задіяти глядача.

Ця ідея сподобалася моїм однокурсникам із філософського факультету ОНУ, так утворилася перформанс-група Noсomprendo з майбутніх філософів і культурологів. Досі мистецтвознавець і куратор Михайло Рашковецький тепло згадує ті часи.

Цей жанр в Одесі був не особливо представлений, частіше робили відео, інсталяції, живопис. Після закінчення університету всі розбрелися по сольних проектах: хтось став дизайнером, хтось - журналістом. А я розпочав кар'єру візуального художника й куратора у сфері сучасного мистецтва.

Природно, дикий інтерес до сучасного мистецтва вплинув і на мою роботу в рекламі. Так я почав впроваджувати свої художні ідеї в рекламу й навпаки. Мій інтерес розростався, і я став експериментувати з живописом, інсталяцією, відео, скульптурою. Живопис - це поки що не моє, буду, звісно ж, ним займатися, але ще не час. Вважаю, коли ти вже став на шлях мистецтва у ХХІ ст., будь ласка, спробуй максимальну кількість медіа. Я волію мислити картинками, я чистий візуал.

- Твоє циганське коріння - що воно тобі дало для життя, для сучасного мистецтва?

- Циганська табірна метушня по татовій лінії з дитинства мене оточувала й формувала мою поведінку. Прабабця-циганка по татові - з Одеси, а тато народився в Бессарабії, їх 10 братів у родині. Всі розповзлися по різних країнах - хто в Італію, хто в Румунію, Болгарію. По мамі я українець, вона в мене з Житомирської області, з дуже старовинного невеликого містечка Олевськ.

Тато передав мені божевільну любов до кіно, він працював у невеликому кінотеатрі і в дитинстві показав мені все радянське кіно - від "Тихого Дону" до "Сталкера". Ця пристрасть до кіно зрештою вилилася в нескінченні кіногуртки, які я організовував зі студентства. Циганський магнетизм властивий мені в організації проектів.

У мене саме собою виходить мистецтво строкате, яскраве, з циганським потягом до всього помітного й кітчевого, такий собі циганський поп-арт і дадаїзм в одному флаконі, у хід пішли елементи випалювання, кислотні кольори, психоделічний колаж, концептуальні об'єкти.

Одеса - це місто свободи, місто вільно мислячих людей, почасти кітчеве, фраєрське місто.

До речі, в планах у мене - зробити щось на кшталт одеського Art Basel, упевнений, що витівка в нас приживеться, є все для цього, весь ресурс - митці, майданчики, публіка, море, немає тільки достатньої кількості меценатів. Кожному місту така подія супервигідна, це доводять безліч прикладів. Чому в Румунії або Болгарії можна зробити, а в нас - ні? Можна! Тільки треба квапитися, адже ось-ось формат фестивалів зникне, все буде наскрізь пронизане наноінтерактивністю.

- Фраєр - слово з хуліганського, навіть кримінального жаргону, раптом стало "наріжним каменем" нового фесту?

- Ми з Дмитром Ерліхом як художники, котрим важливий розвиток візуального мистецтва в Одесі, вирішили запустити низку проектів, серед яких - і міжнародний вільний фестиваль сучасного мистецтва Freierfest на честь знаменитого одеського українського художника Теофіла Борисовича Фраєрмана, - на нашу думку, ікони одеського мистецтва.

Фраєрман працював у майстерні Огюста Родена. Виставлявся разом з Анрі Матіссом. З відкриттям у 1920-му Одеського державного художнього музею, який розмістився в колишньому особняку родини графів Толстих, став його директором. З 1909 р. брав участь у паризьких Осінніх салонах, де був обраний дійсним і постійним членом журі, був одним із "одеських парижан", одним з організаторів та лідерів "Товариства незалежних художників". Він - наша ікона!

Справді, заведено вважати, що поняття "фраєр" в одеському блатному жаргоні означає людину, котра себе випинає. Також цим словом у близьких до кримінального світу колах можуть називати будь-яку людину, модно одягнену. Поза блатним жаргоном, наприклад підприємці 1990-тих, могли назвати "фраєром" людину, котра ставить себе вище свого реального соціального статусу. Фраєр "позує". Давньоверхньонімецькою мовою freier означає "вільний". З німецької мови слово перейшло в ідиш, де "פֿרײַ" означає "вільний".

Упевнений, новий фестиваль займе свою нішу. Музей сучасного мистецтва Одеси дав можливість показати себе в іпостасі музейного куратора, робити резонансні проекти, експериментувати. Вдячний кураторові МСМО, відомому контекстуальному художникові Мирославу Кульчицькому, світла йому пам'ять, який вірив у мене й не сумнівався, що мені треба займатися кураторськими та художніми практиками. Коли йшла критика збоку, він завжди наполягав на своєму: "Це має бути, без цього ніяк, ми свого часу робили, чому вони, молоді, не повинні?" Мирослав казав, що мені слід зробити великий європейський проект, мегавиставку, але радив спочатку набратися досвіду, трохи почекати.

Зараз, вважаю, момент настав. Ми вже дозріли для великих проектів. Запустили виставку Freier у Києві, а Freierfest буде масштабнішим заходом.

- Як одеських "фраєрів" прийняв Київ? Можу уявити, звісно, але все-таки?..

- Київська виставка була затравкою до великого фестивалю. Хотілося показати киянам, що в Одесі є дуже багато незалежних молодих художників. У Києві професійні кола приймали нас сухо. Або кияни не дуже допитливі, або їм вигідно відводити нам нижчу сходинку. І це при тому що чимало у сфері сучасного мистецтва України зробив свого часу Фонд Сороса в Одесі: одеський трансавангард був значно яскравішим від столичного, та й концептуалізм український звідси родом.

Що стосується київської публіки - вона снобувата, але інтерес до одеситів є. У Москві й Києві, взагалі, багато людей, котрі люблять апріорі все одеське, всю цю міфологічну "одещину", вважають одеситів більш м'якими, іронічними, готовими до експериментів, такими собі добряками-бунтарями. Зі столичних однодумців у нас, за моїми підрахунками, людей сто, щонайменше.

- Грантодавців серед них, я так розумію, немає.

- Нам не дають грошей на наші креативні, зухвалі ідеї, хоча ми транслюємо мистецтво анітрохи не гірше, ніж іноземні художники, навіть місцями сильніше. І не слабше, ніж тихі концептуалісти, хоча й вони фраєри ще ті. Леонід Войцехов - теж фраєр, якщо розібратися…

- А Олександр Ройтбурд хіба не фраєр?

- Ще який! Це Людовік XIV українського сучасного мистецтва. У принципі, кожен сучасний художник почасти є фраєром!

З досьє

Впродовж своєї кар'єри Роман Громов устиг попрацювати над такими проектами, як арт-бук "Арт-підготовка" (художник і дизайнер), у 2010-му був куратором галереї сучасного мистецтва "ХудПромо", тоді ж увійшов до ТОП-20 молодих художників України, ставши фіналістом конкурсу Мухи (Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ). У 2014-му виграв конкурс Polaroid Ukraine в Одесі з серією моментальної фотографії The last trip of the horse і потрапив до списку 10 молодих кураторів України з проектом "Розуміння свободи", на думку Культурної платформи "Ізоляція" (Донецьк-Київ), а також до списку 20 молодих художників фестивалю Non Stop Media (Харків). Читав курс лекцій "Американське сучасне мистецтво другої половини ХХ ст." у просторі "Циферблат" (Одеса), організував першу в Одесі акцію продажу молодого сучасного мистецтва "Second hand сучасного мистецтва". У 2015-му організував платформу для продажу та просування сучасного мистецтва Odessa Art Court, став одним із засновників монобренду "ОСА" (Odessa Сontemporary Аrtists store).