«Євробачення-2006»: а чи не проспівати нам пісню про...

Цікавою темою, яка нещодавно об’єднала масову свідомість співгромадян у єдиному полемічному пориві, виявилася мирна подія — фінал відбіркового конкурсу поп-виконавців на «Євробачення-2006». До Греції, як відомо, за підсумками голосування, відправляють молоду виконавицю Тіну Кароль із власною піснею «Я — твоя королева».

Цей «фінал», цитуючи Шіллера (з іншого приводу), немовби... «вышел из утробы, чтоб разжигать огонь любви и злобы». І народ, який дуже мляво реагував на міжрегіональні поп-змагання на каналі УТ-1 (усередині «зоряного будинку» і за його стінами) впродовж майже трьох місяців, раптом пожвавішав, «прозрів» і став таким активним, ніби вирішується доля країни у фінальному матчі на чемпіонаті світу з футболу. «Так!» і «Не так!», «профанація» і «неоднозначність ситуації». Тільки й розмов про «Євробачення».

Дійшло до того, що група товаришів із числа маститих музикантів навіть зажадала від президента Ющенка особистого втручання в історію «Євробачення», а то (далі дослівний фрагмент епістолярія, спрямованого президенту) «...ситуація, що склалася навколо відбіркового конкурсу, викликає глибоку занепокоєність. Від участі в підготовці конкурсантів відсторонені найвідоміші в Україні фахівці. Висування кандидатів носить кулуарний характер. Участь громадськості носить символічний характер».

Я так розумію: президент Ющенко, напевно, уже виконав усі «обіцянки Майдану» і йому нині більше нічим зайнятися, крім як «попсові» інтриги розплутувати? Та манускрипт підписали відомі композитори — Поклад, Бистряков, Злотник (Олександр Йосипович згодом пошкодував про це), а також поет Крищенко, ректор Інституту естрадного мистецтва Чуніхін, голова асоціації естрадних артистів Герасимов і, напевно, популярна співачка Сисоєва.

Залишати без уваги цей «твір» не можна та й не хочеться. І зовсім не тому, що виникає роздратування у зв’язку з жанром «колективних листів», які в різний історичний час виконували функції то доносів, то розносів. А тому що «найвідоміші в Україні фахівці» зовсім даремно вирішили, ніби вони «відсторонені». Адже вони немов самоусунулися і від інших більш глобальних музичних проблем. Наприклад, від нескінченного публічного хамства, яке повсюдно захлеснуло країну, і безсоромного естрадного блюзнірства, що видається на вітчизняній естраді за «професіоналізм». Загалом, від усього того, що регулярно ротується на ТБ і активно пропагується «осередком культури» під предводительством усім відомого «ученого», з яким дуже багато фахівців чоломкаються як із батьком народів. На цю тему листів президенту я, зрозуміло, не читав.

Щоб «усунути» — треба залучити. Проте НТКУ — патрон відбіркового конкурсу. І компанія сама вирішувала, кого залучати, кого ні. Так, як, наприклад, Перший російський телеканал самовільно вирішив взагалі обійтися без «всенародного голосування», довіривши вибрати пісню та виконавця на «Євробачення» спецжурі, що складається з музикантів і журналістів. «Кулуарним» назвати наш конкурс теж складно, тому що по регіонах подорожували й навіть знімали про це докладні програми. Інше питання, який узагалі формат і стандарт усіх цих євробаченських конкурсів — професіональний чи аматорський? Судячи з міжнародного шоу хоча б у Києві, співати й танцювати на «Євробаченні» може хто завгодно і як завгодно — хоч господарка готелю з загадкової країни Андорра, хоч руді старшокласники з Великобританії, хоч переможниця всіх існуючих на острові Мальта хіт-парадів. Тому питання «професіоналізму» у даному випадку взагалі плавно виходить за дужки... Це просто шоу. Це музичний різновид міжнародних а-ля аматорських «спортзмагань» у тому чи іншому політконтексті.

А щодо «неучасті» нашої широкої громадськості в такій принциповій для неї події, як «Євробачення», то й на цей рахунок є суб’єктивний погляд... Що можуть вибрати люди, у яких немає ні слуху, ні голосу, ні освіти, ні смаку? Правильно... Або Сердючку, або Поплавського, що нав’язуються з ранку до ночі ефірами (благо, ці «місіонери духовності» сьогодні зайняті іншими виборами, а то б із радістю взяли участь). Якщо харчування дітей дошкільного віку доручити самим дітям, то всі вони можуть незабаром загриміти до лікарні, тому що заб’ють свої шлунки дешевими, але яскравими цукерками та дуже гидким газованим пійлом. Так і в нас у жанрі масової пісні... Чекають, чого «захоче публіка» — і відразу, як їжачок із туману, назустріч публіці висуваються хамські фізіономії наших «дрібних бісів», так званих кумирів, які ротуються проплаченими медіа, під приводом «але їх же любить народ!» І ті самі фахівці або не знають, або лукавлять відносно того, що на вітчизняній естраді нині багато хто взагалі не співає — тільки відкривають роти. І весь наш так званий «професіональний» і «розквітаючий» шоу-бізнес — давно не конкуренція талантів, а тільки окремі вотчини, свого роду розкреслені на сектори кримінальні міські квартали. Оскільки в одному «кварталі» — дружини олігархів різної масті, які співають, і довгоногості (одна, приміром, під «дахом» відомого «регіонального» політика, інша — пакистанського товстосума, у третьої, дуже відомої, — ціла продовольча мережа країни). Ще в одному «кварталі» — провладна «помаранчева» музична хвиля, а ще в одному — «дисиденти», вимушено орієнтовані суто на північний ринок на чолі з «князівною Таракановою» — Таїсією Повалій (талановита співачка, на жаль, рідко сьогодні виступає в Україні). І т.п. Із кого вибирати?

Звичайно, даремно витратили шалені гроші на багатосерійний ірландський формат «Ти — зірка», якщо заздалегідь було передбачене лідерство Кароль. І будь-яке журі (зокрема, й з фахівців) могло шляхом одноразового засідання-голосування відразу вирішити кого послати. Та до чого мені лічити чужі гроші, тим паче що на НТКУ цим активно займаються відразу два Грицаки — продюсер і фінансовий директор (за одними версіями — родичі, за іншими — однофамільці). У результаті й принципу демократичного вибору «дотрималися», і одержали не найжахливіше як для вітчизняного ТБ шоу (яке багатьом нагадує «Фабрику зірок»). Три фіналісти — Тіна Кароль, Кирило Туриченко й Ірина Розенфельд — від початку мітили в лідери. Їхні пісні, їхні номери виділялися на тлі часом вже зовсім відвертої самодіяльності. Щоправда, виділялися по-різному. Одесит Туриченко, наприклад, іноді дуже нагадував неврахованого соліста групи «Ласковый май», голосив із відверто сирітським надривом. А Тіна Кароль на одному з етапів, бажаючи продемонструвати весь національний спектр своїх здібностей, вибрала пісню «Тернопільський рок-н-рол», яка їй зовсім не підходила — ні за стилістикою, ні за внутрішнім налаштуванням. Кароль — виконавиця, якій близькі сюжетні пісні, композиції мелодійні, голосові. При цьому має значення режисура номера, його сюжетний розвиток. Після успішного виступу в Юрмалі (там саме і зійшлися зірки з тією самою драматургійністю номера) дівчина відразу стала помітним героєм на нашому поп-безриб’ї і сумувати про неї не давали, оскільки піар-машина працювала як агрегат «Сибірський цирюльник» в однойменному фільмі Михалкова. Та після юрмальського конкурсу минуло чимало часу. Немов боючись прогаяти якийсь унікальний шанс, вона стала невгамовно миготіти в досить вторинних телешоу в ролі головної (на кшталт «Хочу бути зіркою»). А повноцінного хіта довелося чекати майже півроку. Пісня Некрасова «Выше облаков» — безсумнівна удача. Та цього мало. Як мало (чи взагалі немає?) в її репертуарі й власне українських пісень. І продюсер співачки, пан Чорний, теж зобов’язаний про це думати, а не тільки займатися передвиборною діяльністю в списку «Партії підтримки політики Путіна». Метання, миготіння, ігри в зірковість, переливи глянцю — ніщо не замінить працю над огранюванням таланта, а талант безсумнівно є. Це видно й за її виступом на фінальному концерті в рамках відбіркового конкурсу. Пісня «Я — твоя королева» — ритмічна, «форматна», комусь ця річ нагадує за мелодикою торішній «євробаченський» хіт Єлени Папарізу, а в когось інші асоціації. Але Кароль (разом зі своїм продюсером) представила не зовсім повноцінну пісню, так, лише сировину — скелет, без м’яса, без одягу, без якісного аранжування, до того ж весь творчий потенціал співачки ця композиція не розкриває. Чи вистрілить пісня в Європі? В Європі багато свого «формату». А Кароль, повторюся, може відрізнитися і виділитися тільки тоді, коли знайде дійовий сюжет пісенного номера й відшукає свій образ в закінченій сценічній та пісенній драматургії. Тому що не тільки імпульсивні зовнішні ефекти й чудові голосові модуляції — застава її можливого успіху, а прорахована й відчута театральність. І хоча театр починається з вішалки, багатьом скептикам «вішатися» (у сенсі впадати у відчай, нервуватися, критиканствувати) наразі не варто. Треба почекати. І послухати одну з пісень групи «Гринджоли».