ЕНЕРГІЯ. КОЛІР. ЗЦІЛЕННЯ...

Як часто на виставках, вернісажах повторюються імена і гості, давно всім і всюди знайомі весільні генерали та генеральші. А тим часом за ними багато художників, скульпторів, графіків, які вносять значну лепту у творче життя Києва, але віддають перевагу роботі, а не першому плану та метушні тусовок. Їхній зв’язок із мистецтвом постійний, камерний, інтимний. Вони поглинені народженням образів, тлумаченням снів і яви й неохоче відриваються на повсякденне, необхідне... Зіткнення з мистецтвом іноді солодкі, частіше болісні, але жити без них неможливо. Цікаво зазирнути в цей світ і дізнатися: що там відбувається і хто там?..

Рік тому мені довелося побувати на ІІ Міжнародному форумі мистецтв у Магдебурзі (ФРН), в якому брали участь 57 країн. Найширше були представлені галереї і митці України. А серед них незаяложені імена. Значну кількість картин купили у київського «Будинку Миколи», що на Печерську. Господиня цієї галереї — художниця Ольга Бепко, мила і скромна, уміє відшукати хороших художників і гідно представити їх удома й за кордоном. На форумі вона помітила роботи київського художника Стаса Лішанського, які відібрало журі, й відразу запланувала його виставку у своїй київській галереї.

Звісно, у кожного митця є свої риси, що ідентифікують його творчість. Та все ж інколи на виставках у різних майстрів бачиш щось спільне. Наважуся стверджувати, і це не лише моя думка, що у С.Лішанського цілком індивідуальний почерк, і є роботи, які не викликають жодних асоціацій з іншими.

Він любить і вміє майстерно інтерпретувати і розкривати можливості темних тонів. Чорний колір як тло часто виявляється «живим», таким, що енергійно виділяє образ композиції. Знак звичайного життя — сорочка на вішалці, наприклад, на його чорному тлі починає іскритися, як перламутрова коштовність. Чорний немов бере спільну участь із червоно-білими барвами у створенні динамічних, яскравих, повних пристрасті картин, які заряджають своєю енергією глядача («Коханці», «З життя членистоногих» та ін.). Навпаки, темно-коричневий, оксамитовий колір, що обволікає культову споруду, у поєднанні з променями призахідного сонця створює мрійливий настрій, викликає легкий смуток. І дуже вдало передає мерехтіння свічі та темної бронзи («Свіча», «Натюрморт із свічником»). І якщо темні — чорні й коричневі тла класичних англійських і нідерландських картин — особисто мене завжди обвівали холодом, гнітили і ввергали в меланхолію, то темний пензель Лішанського саме тішить життєвою енергією.

Темно-сині пейзажі митця («Перед грозою», «Таїті», «Володимирська гірка», «Перехід») — теж своєрідна прикмета його почерку. У нього є зображення природи жовто-червоно-коричневої гами, ближчі до реального життя. Але ці розкривають глибину і виразні можливості соковитого синього, декоративні і, хоч пов’язують зміст із реальним вечірнім часом буття, дуже відповідають вимогам сценографії, якої Стас навчався у знаменитого Д.Лідера та у Школі-студії МХАТу. Ти ніби бачиш театральні декорації темних алей, саду перед грозою і Володимирської гірки взимку, коли земля скута морозом і навколо стоїть беззвучна тиша. І згадуються булгаковські рядки: «Чорно-сині густі ночі над водою, електричний хрест св.Володимира, що висить у висоті...»

Однак було б помилкою стверджувати, що Лішанський — співець лише темного кольору. У нього є яскраві полотна, які вибризкують світлом. І тут ми помічаємо інші особливості його манери. В принципі, він дуже лаконічний у використанні набору кольорів. Зазвичай образ створюється в одному-двох, максимум у трьох кольорах, на повному їх звучанні, без півтонів. Та художник може створити всю композицію і в одному кольорі, домагаючись дуже сильного ефекту. Так, як у роботах «Досвід бачення пустелі» — №1 і №2, написаних оранжевим. Дивлячись на них, справді відчуваєш себе в пустелі, де все навколо поглинене нещадним розпеченим сонцем. Щоправда, тут митець використовує не лише традиційну техніку лесування, а й вдається до самої фактури фарби, згустки якої внизу картини створюють ілюзію поверхні пустелі. Цей прийом він використовує й в інших роботах. Інколи ж йому достатньо тонкого акрилового струменя, щоб передати силует образу і сюжет («Танець на траві»).

Художник вніс свою лепту і в еротичну тему. У жанрі традиційної оголеної натури варто згадати картину «Хто ти?» як образ прямого і фігурального пізнання людьми одне одного — їхніх душ та тіл. Він обіграє сексуальні сюжети і на несподіваному матеріалі — на предметах навколишнього побуту. Майстер надає їм людських рис і вводить у світ людських взаємин. Ось мужній чайник, що явно палає пристрастю до ніжної чарки, що стоїть біля нього. А ось ваза і чайник із двома помідорами біля «підніжжя», які так нагадують елементи чоловічої гордості («Вони така пара!»). І глядач усе чудово розуміє і — всміхається у відповідь.

Мистецтвознавці часто зараховують живопис Лішанського до фігуративного напряму та поп-арту. Цікаво звернути увагу на його релігійні сюжети — «Трійця» і «Триптих». За манерою виконання й колоритом до них примикає цілком світська, де зламані площини і гостро підкреслені пропорції чоловічих та жіночих постатей нагадують мистецтвознавцям те, що з легкої руки французів називається «декоративним кубізмом» («Чоловік», «Жінка» тощо).

Я часто помічала: люди, які мислять образами і кольором у живописі, володіють і літературним даром. Есеї Лішанського на теми мистецтва в українській пресі — «Святі грішники», «У пошуках раю на землі», «Порожній ріг Сальвадора Далі» — містять не лише квінтесенцію творчості славетних митців, а й філософські розмірковування та оригінальні спостереження автора. Причому він не лише несе «світло знань» про старих майстрів, а й звертає увагу на сучасних авангардистів, таких як С.Тиришкін і С.Шишкіна, які створили абсолютно фантастичні костюми з кіноплівки. Ось як писав про їхні моделі Лішанський у статті «Краси політ вільний»: «Вишукана лекальність петель. Матово просвічуване крізь них тіло, наркотичний дурман ковзання по кіноплівці, що звивається в головний убір (чи це зачіска?..). Ніжна в’язкість східної орнаментальності і майже неодмінна паралель із павутинням, яке хочеться обмести з тіла дівчини, могли б говорити про прагнення підкоритися, віддатися під заступництво, якби не одне «але». Якби в м’якості кілець не виявлялася сила стиснутої пружини, готової пробудитися від сну і жбурнути вас на землю...».

Особливу енергетику багатьох картин Лішанського відчуваю не лише я. Фахівці давно звернули увагу на сильне і позитивне біополе художника. Тоді він вирішив здобути другу освіту — середню медичну, опанувавши мистецтво масажу. Окрім медучилища, закінчив школу екстрасенсорики і гіпнології. Навіть у німецькій пресі писали, що деякі його роботи («Білий вершник» та ін.) впливали благотворно на людей, які перебувають у стані стресу або глибокої депресії.

Перша персональна виставка Лішанського відбулася в дев’яностих роках минулого століття. Експозиція називалася «Звучання реліктових структур» і, крім характерного для нього живопису, містила цікаві експерименти з вініловими дисками та іншими фактурними елементами. У пресі заговорили про «талановитого митця-концептуаліста», писали, що «образи Стаса Лішанського — це емоційна художня пластика, генетично пов’язана з українською вітальністю».

С.Лішанський навчався в Москві та Києві. Член Спілки художників «Мала Грузинська» (Москва), Міжнародної федерації художників і графіків при ЮНЕСКО. З часів стагнації — член об’єднання вільних художників «Вільне поселення «Інкубатор живопису» (Москва). Брав участь у сезонних і щорічних експозиціях цих об’єднань, у київському колективному проекті «Генеалогія кольору» (Національний художній музей, 1999). Виставлявся в Берліні під час проведення Днів України 2000 р. у колективному показі «Сучасний український живопис».
2001 р. — на ІІ Міжнародному форумі мистецтв (Магдебург).

Його роботи представлені у приватних колекціях Києва, Москви, далекого зарубіжжя, у Посольстві України в Німеччині та Інституті польської культури (Берлін).

Відомий мистецтвознавець проф. Д.Горбачов у рецензії написав дуже важливі слова: «С.Лішанський — хороший художник, митець божою милістю, оскільки відчуває красу самої живописної матерії, соковитість барвистого малювального «тесту» і промовистість кольору»...