Виповнюється 70 років із дня прем’єри першої української радіоп’єси. Вітчизняне радіомистецтво народилося лихого 1933 р. І тоді ж — загинуло, залишивши по собі тільки пам’ять слухачів і тавро несправедливого обвинувачення у шкідництві та націоналізмі.
«Uber alles» («Понад усе»). Так називалася вистава, яку поставив за власним сценарієм драматург і режисер Всеукраїнського радіокомітету Олег Димінський. За всіма ознаками це була саме радіодрама, а не пристосований до мікрофонних вимог сценічний твір. Багато в чому вона випереджала технічні можливості часу. Окремі прийоми (поепізодний монтаж, трансляція акторської гри та звукового оформлення з різних студій) не втратили актуальності досі.
Дія «Uber alles» відбувалася в Німеччині. Але тема її — незатребуваність талановитого винахідника Брауна суспільством — виходила за рамки конкретної державної приналежності.
Вдалий початок (а вистава, за оцінками сучасників, виявилася однією з найкращих вітчизняних радіопрограм) дав імпульс новим творчим пошукам. До кінця 1933 року на хвилі Всеукраїнського радіокомітету прозвучало більше двадцяти оригінальних радіодрам (без інсценівок і адаптацій сценічних п’єс). У ефір почав виходити перший вітчизняний радіосеріал для дітей, науково-фантастична епопея «Клуб завойовників світу». До її створення були залучені найкращі дитячі письменники.
Страта оригінального радіомистецтва була безжальною і блискавичною. Обвинувачення у формалізмі переростили в інші, ще страшніші (націоналізм, шкідництво). Людям, що писали для радіо, судилася доля Езопа, вони заплатили високу ціну за право бути чесними у безчесні часи.
Така історична закономірність. На відміну від кіно, літератури, театру, серйозна радіодраматургія у жодній країні не стала засобом брехливої пропаганди, знаряддям інформаційного тоталітаризму.
У нацистській Німеччині імперська палата у справах культури Третього рейху забороняла радіомистецтво як неарійське. Російських радіодраматургів обвинувачували у формалізмі. У Сполучених Штатах часів «полювання на відьом» особисто шеф ЦРУ Едгар Гувер започаткував переслідування радіописьменників, назвавши їх «таємними комуністами». Спроби висловити — хоча б на рівні прихованих алегорій — правду, яка суперечить єдиній офіційній істині, завжди й повсюди оплачувалися митцями дорого.
Однак навіть на тлі доль таких знаменитих і гнаних владою радіодраматургів, як Б.Брехт чи С.Рафаельсон, доля українця Димінського вражає. Він ніби грався із вогнем — кожною передачею наближаючи невідворотне.
«Uber alles» (прозорий натяк на трагедію інженерів, які проходили у справі промпартії); «Мамед» (перша вітчизняна радіоп’єса, що порушує непросту проблему міжнаціональних взаємин)... Нарешті, «Я перекладаю». У цій радіодрамі він піднявся до рівня оруеллівської сатири. Вона й стала для Олега Димінського фатальною.
Останнє, що відомо про нього, — звільнений «без права працювати в українській радіосистемі», обвинувачений у шкідництві.
Писати п’єси для радіо було офіційно заборонено. Відтоді довгі роки репертуар національного радіотеатру поповнювався лише творами, які пройшли «ідеологічне ліцензування». Тобто інсценівками опублікованої прози чи адаптаціями сценічних вистав.
Сьогодні національна радіокомпанія повертається до оригінальних драматичних радіопроектів. Популярний у сучасній Європі жанр «акустичної п’єси», радіодрами, хершпілю приходить і в наш ефір. (Віддамо належне керівникам радіокомпанії В.Набруско, А.Табаченку й Л.Доценку: вони відкрили першу програму радіо для радіодраматургічних експериментів — як зробили це в
30-ті роки керівники Всеукраїнського радіокомітету О.Карпеко і Б.Мамонтов).
Однак не слід забувати, що «континент радіомистецтва» ми відкриваємо вдруге. Початок було покладено сімдесят років тому. Він був трагічним, але гідним.