Джаз-internationale у Південній Пальмірі

Тринадцятий раз в Одесі зустрілися шанувальники джазу. Фестиваль Odessa Jazz Fest, який 10 років називався "Джаз-карнавал в Одесі", три роки тому змінив назву й повністю "перейшов до рук" подружжя - арт-натхненника (президента) піаніста Юрія Кузнєцова та його дружини (директора) Наталі Ертнової. Побувавши на цьому фестивалі вчетверте, я переконалася, що концепція залишилася попередньою, а сам фестиваль - "типовий представник" аналогічних проектів із середнім бюджетом.

Форум тривав чотири дні, і в ньому брали участь лише малі склади: від тріо до квінтетів.

У перший вечір грали на повітрі - в міському саду на Дерибасівській. Охочих послухати джаз зібралося чимало. Благо, погода вгамувалася і, розігнавши хмари, дозволила артистам та містянам поспілкуватися з мистецтвом джазу в форматі open air.

Головне дійство розпочалося наступного дня і тривало під склепінням Одеської філармонії три вечори. Тут виступили переважно європейські виконавці. Постійна ведуча Олена Шевченко, після невеликого (хвилин на 15-20) привітання Ю.Кузнєцова, брала владу у свої руки і представляла учасників. У трьох концертах прозвучало дев'ять сетів. Причому сім із них - у форматі тріо (шість - з участю фортепіано). На сцені стояв міцний бойовий Стейнвей, що взяв на себе навантаження майже кожного відділення.

Фестиваль розпочався виступом тріо екс-молдавського піаніста Романа Тулея. Музикант і його швейцарські колеги - контрабасист Лоренц Бейлер і барабанщик Тобіас Фрідлі - привезли в Україну свій перший альбом Inspiration ("Натхнення"). Не секрет, що часом ранні опуси молодих авторів є, швидше, імітацією, наслідуванням, ніж інспірацією чиїхось досягнень. У музиці молодого колективу чулися мотиви Пета Метіні, європейської кіномузики другої половини ХХ ст. Багато лірики, лаунжу, втім - зіграність підкуповувала.

Потім вийшли хлопці з одеського тріо FKP. Дуже молодий колектив (фортепіано - Віталій Фесенко, контрабас - Тарас Кузнєцов і труба - Мирослав Пятников) грає етноджаз, використовуючи східні, балканські, молдавські мотиви в авторській інтерпретації Віталія Фесенка.

Третіми були кубинці, що виконують традиційний карибський джаз. Почали квартетом: рояль, бас-гітара, барабанщик і музикант на бонгах. У зал відразу полилася потужна хвиля драйву. Потім звідкись здалеку приєднався звук чи то засурдиненої труби, чи то електроскрипки. І ось на сцену вийшов лідер, чудовий скрипаль Омар Пуенте.

Артист із перших звуків підтвердив високий клас академічної підготовки. Музикантові зараз 52 роки, з п'яти років він учився як скрипаль - спочатку в рідному Сантьяго-де-Куба, а потім - в Академії мистецтв Гавани. Невдовзі молодий музикант зайняв місце в групі перших скрипок Національного симфонічного оркестру Куби. Але ознайомлення з музикою світових зірок-співвітчизників Артуро Сандоваля, Чучо Вальдеса, Рубена Гонсалеса, а потім і співпраця з ними привели до захоплення Омара джазом, виходу з НСО Куби й початку кар'єри джазмена.

1995 р. у Сінгапурі він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, англійською музичною журналісткою і політичним діячем Деббі Парді. З 1997-го живе у Великобританії, викладає джазову скрипку в музичних коледжах Лідса й Трініті-коледжі (Лондон), виступав як джазовий скрипаль із Королівським філармонічним оркестром (PRO, Лондон).

Омар Пуенте - досить досвідчений шоумен. Спочатку він, здавалося, беріг сили, але скоро "розкочегарився". Його стилю властиві чарівливо легка віртуозність і широта інтонаційних прийомів, які поєднують традиційні кубинські мелодії і ритми, джазову імпровізаційність і технічний арсенал академічної школи. У його "карибській" манері раз у раз виникали фрагменти Паганіні, Баха, Равеля, Крейслера, які цілком природно вписувалися... Крім того, він премило спочатку "натякнув", а потім повністю зіграв нашу "Червону руту", примусивши радісно забитися серця одеситів. Хоча, на мій погляд, цей прекрасний виступ не потребував "демократичного" кроку з українською піснею (його кубинська гра звучала набагато цікавіше).

Другий вечір був найбільш стилістично розмаїтим. Хедлайнером можна вважати перший склад цього концерту: інтернаціональне Benedikt Jahnel Trio. У ньому грають німецький піаніст і композитор Бенедикт Янель, іспанський контрабасист Антоніо Мігель і канадський барабанщик Оуен Хоуард.

Музиканти привезли частини альбому Equilibrium, записаного на ЕСМ рік тому. Враження залишилося глибоке. Часті повтори, проста гармонія й тональна визначеність як у постмінімалізмі поєднувалися з невеликим джазовим ритмічним ухилом, умілим, стриманим динамічним розмаїттям, негучним переважно викладом думок. Гості примусили публіку "слухати себе" з пильною увагою, великим інтересом і завмиранням сердець. У фойє альбом розкуповували на ура.

Інтелектуальне європейське тріо змінив німецько-індійський проект. Сидячи босоніж на покритому килимами помості, музиканти виконували імпровізації в дусі world music, що імітує індійські раги.

Нагадаю, активна співпраця індійських і західних музикантів почалася близько 60 років тому, у творчості сітаристів Раєві, а потім Анушки Шанкар. Равві Шанкар дружив із Джорджем Харрісоном, грав з Ієгуді Менухіним. Його донька - сучасна американська сітаристка. Велику роль у становленні індійської традиції в західній музиці відіграв композитор і віртуоз Лакшмінараяна Шанкар, винахідник 10-струнної подвійної скрипки.

Завершив другий філармонічний вечір сет з участю колоритної американської співачки Ліси Хенрі. Вона співала в супроводі московського тріо - барабанщика Олега Бутмана, піаністки Наталії Смирнової та контрабасиста Григорія Зайцева. Чесно кажучи, ще одна інтерпретація Round Midnight Т.Монка нічим від своїх сотень попередниць не відрізнялася. Тим цікавіше було познайомитися з двома-трьома інструментальними п'єсами москвичів з останнього альбому О.Бутмана "Злітна смуга". Грають відмінно, дуже технічні, але катарсису не стається: матеріал "вторинний".

Завершальний вечір почали французькі музиканти з Марселя. Тріо Benjamin Faugloire Project грає авторську музику у дусі повільного постбопу. Самі французи відзначають вплив на них Авішаї Коена. Хоча часом відчувається вплив традицій французького імпресіонізму й наспівність шансону. Гості привезли свій останній альбом The Diving ("Занурення") і виконали кілька композицій. Бенджамін Фоглуар - чудовий тонкий музикант. До пари йому партнери - Денис Франглан (контрабас) і барабанщик Жером Мур'є. Після Одеси тріо виступило в Києві.

У другому сеті динаміка вечора пішла на спад... Піаніст Куба Станкевич - відомий польський музикант середнього покоління. Він також займається педагогікою й викладає в місті Зелена Гура. Музика польського композитора Войцеха Кіляра добре в нас відома, запис альбому Станкевича на його музику звучить вишукано. Дивно, що піаніст чомусь відступив від його стилістики і грав в Одесі мало не в стилі регтайму, прямодушно вибиваючи акценти й синкопи (що особливо спрощено виглядало після попереднього виступу французів). Виконавець приїхав один, і утримати увагу залу йому було непросто. На жаль, ще менш упевнено звучав дует Станкевича з хазяїном фестивалю Юрієм Кузнєцовим. Вони абсолютно розходилися ритмічно, імпровізував в основному гість. Попри обрамлення Шопеном, два почутих мною стандарти прозвучали непереконливо. Після чого я мусила залишити зал і вирушати на вокзал. У результаті, так і не дослухала польського піаніста й пропустила гітарний проект з Італії… Сподіваюся, італійці були на висоті.