Дві зірки «Французької весни». Жюльєт Бінош та Міу-Міу, одкровення в Києві

В Україні буяє «Французька весна». Головними зірками фестивалю, який уже зажив слави одного з улюблених, стали актриси Жюльєт Бінош і Міу-Міу. Перша представила ексклюзивний проект Jubilations. Друга — свій новий фільм «Маленькі зони турбулентності».

Почнемо з Міу-Міу... Можливо, кіномани знають, що її справжнє ім’я Сільвет Еррі; народилася вона 1950 року в Парижі; батько — невідомий, мати — торговка. Перша професія самої майбутньої кінозірки — ткаля, друга — продавець полуниці.

Побачивши Міу-Міу в Україні, впіймала себе на думці: кінозірка залишилася такою ж маленькою й худорлявою француженкою, жодних тобі пафосу й зірковості.

Світова слава до Міу-Міу прийшла 1973-го. Коли метр Бертран Бліє зняв її у фільмі «Вальсуючі». Її партнерами виступили Жерар Депардьє, Ізабель Юппер, Патрік Деваер.

А недавно в нашому прокаті був один із останніх її фільмів — «Наука сну». Восени кияни могли побачити і картину «Концерт».

— Коли я приїхала в аеропорт в Україні, мене заполонило відчуття, що перебуваю у фільмі... «Концерт», — каже Міу-Міу. — Це на рівні мови, афіш. Про Україну було багато новин ще 2005-го, у зв’язку з помаранчевою революцією. І хоча я — домашня людина, та водночас легко погодилася приїхати до вас. Тим більше що картина «Маленькі зони турбулентності» мені дуже і дуже подобається.

У цій комедії (режисер Альфред Лот) усе обертається навколо особистісних стосунків. Тут і весілля, і подружня зрада, і навіть параноя головного героя. Загалом, бійки, сварки, зведення порахунків і навіть плями крові. Жанр чимось схожий на «салат» — чим більше всього намішано, тим смачніше й веселіше. Картина не позбавлена й розповіді про серйозні речі. Це страх смерті, хвороба, обов’язок перед іншими...

Підібрано чудовий акторський ансамбль. По-справжньому комічний Мішель Блан. Та й сама Міу-Міу каже, що в цьому фільмі для неї поєдналося все — сюжет, підбір акторів, молодий режисер Альфред Лот. Щоденні зйомки для Міу-Міу тоді перетворилися на свято.

У фільмі також порушено проблему віку... Сама актриса, втім, дуже філософськи ставиться до своїх років (у лютому відсвяткувала 60-річчя) і каже, що байдужа до різного роду ювілеїв, а набагато більше емоцій викликало в неї народження внука.

— Ми з онуком на різних полюсах життя, і це дивно. Так, я старію, але це дає можливість грати ролі, яких не могла грати раніше. Все моє життя минуло в роботі. Я постійно знімалася. Були моменти втоми, коли зникало бажання працювати... Адже успіх прийшов уже з першим фільмом.

Нагадаю, що Міу-Міу знімалася у таких режисерів як Марк Еспозіто, Мішель Мітрані, Моріс Дюговсон.

У французькому акторському середовищі, за словами актриси, не заведено підтримувати будь-які дружні стосунки з колегами поза знімальним майданчиком...

— Ми багато спілкуємося під час зйомок, а коли зустрічаємося, то вже й немає про що говорити! Втім, у мене і так «бурхливе» особисте життя: дорослі діти, поруч коханий чоловік. Моя героїня у фільмі зраджує близьку людину, і завдяки цій зраді головний герой забуває про свій невроз й неначе повертається обличчям до життя... Я ж почала зніматися ще в 70-ті, коли всі «зустрічалися» з усіма. Саме тоді й виник мій псевдонім. У 18 років закохалася у відомого актора-коміка. Одного разу ми йшли вулицею, і він сказав: «Ти вся така, як міу-міу»... І коли настав час підписувати контракт, мене запитали: «Яке ім’я ставимо?» Я й вирішила підписатися «Міу-Міу»! Навіть не подумала, що цей псевдонім супроводжуватиме мене все життя.

* * *

Один з організаторів «Французької весни», директор Французького культурного центру Матьє Ардан повідомив ЗМІ, що Жюльєт Бінош без жодних проблем вдалося запросити в Україну. Вона не з примхливих зірок, а цілком земна людина. Хоча в скарбничці французької зірки — американський «Оскар», французький «Сезар», три європейських «Фелікси», призи Берлінського й Венеціанського кінофестивалів. Два її головних хіти — «Англійський пацієнт» (1996) і «Шоколад» (2000).

В експозиції Бінош 68 картин. Серед них — 34 портрети відомих режисерів і 34 кінообрази.

Цікаво, що свій перший портрет француженка написала на замовлення Cahier du Cinema. І потім протягом усієї кар’єри не розлучалася з пензлем.

До України проект Бінош Jubilations побував у Нью-Йорку, Токіо, Монреалі, Парижі та Сіднеї. Її картини написані аквареллю і тушшю. Багатьох відвідувачів виставки роботи зачарували рівнем художньої майстерності та поетичністю. Ці 68 робіт і ввійшли до вже виданого альбому Portraits. In-eyes. (Причому портрети режисерів доповнюють вірші, написані актрисою.)

— Я намагалася зобразити на картинах те, що залишилося в мені від взаємодії з тією або іншою роллю, — каже Жюльєт Бінош. — Це вихоплені з життя враження... А техніка? Вона прийшла сама собою — разом із бажанням малювати. Якщо ж говорити про мою поезію, то всі рядки я присвячую режисерам. Часто під час зйомок у мене виникало бажання «наблизитися» до них. Адже всі види мистецтва — це спосіб подолати внутрішні межі та виявити внутрішній світ. Сьогодні це може бути живопис, завтра — гра або танець. Я намагалася у своїх картинах передати саме почуття, а не концепції. Будь-який портрет починаю з очей... Вже потім виникають зовнішні форми.

Актриса зізналася, що вірші до своїх робіт складала без творчих мук, а, швидше, на рівні відчуттів. А потім, коли перечитала написане, то зрозуміла: зайві слова — тільки перешкода... Може, тому погляди на життя у Бінош багато в чому перегукуються з буддистською філософією?

Ще зірка зізналася, що кілька років тому відкрила для себе давнє мистецтво оздоровлення — цигун, пов’язане з енергіями людини: краса особистості сягає максимуму, коли все гаразд із енергією.

— Треба реалізовувати себе тут і тепер! — упевнена Жюльєт. — Кращого часу вже не буде! Є тільки теперішній момент, і є трансформація, пов’язана з ним. У мене був період, коли намагалася реалізовувати себе в соціальній сфері, їздити в Камбоджу, працювати там з асоціацією, котра займається сиротами. Але це кепсько скінчилося... Виявилося, що один із керівників асоціації — педофіл. Відтоді я трохи змінила свою думку про доброчинність... Як і раніше, вважаю себе «інтернаціональною актрисою». Не визнаю кордонів, ніколи не хотіла стати багатою і знаменитою...

Особливо тепло Бінош говорить про роботу з Міхаелем Ханеке, в якого знялася у фільмах «Код невідомий» і «Приховане».

— Він — майстер! Інколи виникає відчуття, що ти в нього працюєш, як загнузданий кінь, — так тебе стримують і контролюють. Але, всупереч усьому, відразу ж погоджуся працювати з Ханеке, якщо запросить. І взагалі, по житті йду — не озираючись! Працювала і продовжую працювати.