ДУХ І БУКВА ДИТИНСТВА

Не знаю, чи цікавився коли-небудь Олександр Ірванець теорією перекладу? Чи знайомий він з теорією «духу і букви»? Чи розрізняє такі підвиди власне перекладу, як переспів і переказ? Чи відомий йому лист М.Гоголя до М.Максимовича, фраґмент з якого я наводжу: «…Іноді треба віддалятися від слів оригіналу навмисне для того, щоб бути до нього ближче… В перекладі найбільш треба прив’язуватися до думки і найменш до слів»? Або ж слова римлянина Марка Тулія Цицерона про свій переклад промов Демосфена (I ст. до н.е.): «Я зберіг і думки, і їхню будову — їхнє, сказати б, обличчя, але в доборі слів керувався вимогами нашої мови»?

Попри знаки запитання наприкінці всіх цих речень — вони, по суті, звучать риторично. Але я впевнений в одному: до такої делікатної справи, як переклад — цей письменник підходить творчо.

Аби заілюструвати саме такий підхід О.Ірванця до творчості Г.Остера — варто навести хоча б декілька прикладів. Як відомо, все пізнається в порівнянні. Тому я пропоную читачам на хвильку стати умовними компаративістами. Хоча б на теренах «Шкідливих порад».

Оригінал: «Нет приятнее занятья // Чем в носу поковырять. // Всем ужасно интересно, // Что там спрятано внутри. // А кому смотреть противно, // Тот пускай и не глядит, // Мы же в нос к нему не лезем, // Пусть и он не пристает».

Переклад: «Неймовірно всім цікаво // Колупатись у носах — // Там у надрах, у глибинах // Тьма небачених скарбів! // А кому дивитись бридко, // Той хай очі відведе… // Це ж у себе, а не в нього // Ми досліджуємо ніс».

Оригінал: «Если всей семьей купаться // Вы отправились к реке, // Не мешайте папе с мамой // Загорать на берегу, // Не устраивайте крика — // Дайте взрослым отдохнуть. // Ни к кому не приставая // Постарайтесь утонуть».

Переклад: «Як тебе батьки в неділю // Узяли, йдучи на пляж, // Забаганками своїми // Вихідного їм не псуй. // Хай їдять і засмагають, // Грають в карти й доміно. // Ти ж топися тихо й чемно // І спокійно йди на дно». Ці приклади з книжки «Шкідливі поради».

На мою думку, якби ми не мали оригіналу, то, даруйте за тавтологію, спокійно сприймали б переклад Ірванця за його оригінальну творчість.

Другою половиною «Шкідпорад» є цілком автономна «Книжка про смачну й здорову їжу людожера». Звісно, канібалізмом тут і не пахне. Але не одна дитина впізнає себе у такій, наприклад, вишуканій страві, як «Пронози із сиром» і, відповідно, поводитиметься надалі обачніше, аби не потрапити у пащу й черево людожера: «Випустити на кухонний стіл з десяток проноз і одну пролазу, туди ж покласти шматок сиру з безліччю дірочок. Щойно пронози з пролазою пронюхають про дірочки і залізуть у сир, намастити шматок хліба маслом, накрити сиром і вживати». Не страшно? А й справді не страшно. Але весело. Тому сподіваюся, що й наступний рецепт «Зачіпайли в мундирах із гарячими забіяками» теж сприйматиметься з гумором: «Трішки позачіпати зачіпайлів і, щойно вони розігріються, підіслати до них гурт забіяк із розквашеними носами. Зазвичай найпершими з’їдають зачіпайлів, а вже потому ласують забіяками, попередньо здерши з них по три-чотири шкури». Отже, приємних вам сніданків, обідів і вечер у товаристві білого й пухнастого людожера, який є навпрочуд симпатичним і милим.

А тепер спробуємо заглянути до «Задачника». Втім, як попереджує Г.Остер, «ця книжка … не зовсім задачник». А трохи нижче, у звертанні до вчителів, автор констатує: «Задачі ці якраз для тих, хто математики не любить і зазвичай вважає сам процес розв’язування працею тяжкою і марудною».

(Можливо, я й переобтяжую читача прикладами, але нема на те ради. Без них моя стаття перетворилася б на пустопорожню балаканину. Отже…)

№1. «Пожежники вчаться одягати штани за три секунди. Скільки штанів устигне одягнути добре вишколений пожежник за п’ять хвилин?» Спочатку спробуйте розв’язати цю швидкісну задачу. Згодом можна повторити дії пожежника на собі, але для того вам знадобляться не тільки свої штани, але й старшого брата, а також батька й дідуся. Якщо ще їх виявиться замало — позичте у сусіда.

№39. «Скільки дірочок виявиться у клейонці, якою застелений стіл, коли під час обіду 12 разів проштрикнути її виделкою з 4 зубчиками?» Коли у вас бурхлива фантазія, то ви можете замінити церату шторами, маминою кофтиною, сестриним білим фартушком або ж шкільними підручниками. Але перед цим подумайте про наслідки, які можуть виявитися не менш бурхливими — з боку ваших рідних.

А зараз опустимося в глиб часів. Коли ще не було ані жувальних гумок, ані тролейбусів, ані космічних ракет, ані шкіл. Сама лише дика природа і лагідні тварини.

№248. «Первісна людина запросила динозавра до своєї печери на сніданок і попросила його прийти, не спізнюючись, на 10 годину ранку. Довжина динозавра від кінчика носа до кінчика хвоста 200 м. О котрій годині мусить динозавр підійти до печери первісної людини, аби, рухаючись зі швидкістю 3 км/год, цілком, всім своїм тілом прийти на сніданок, не спізнюючись?» Не знаю як ви, а я не хотів би опинитися на місці печерної людини. Добре, якщо їй трапився рослиноїдний бронтозавр. А якщо, не дай Боже, хижий тиранозавр?

Ви звернули увагу на нумерацію задач? На щастя, №248 — не остання. Всіх задач є аж 327. Отже, вам гарантовано 327 усмішок і 327 хвилин чудового настрою не без користі для себе.

Коли ви ще не маєте цих двох книжок, моя вам порада — купіть їх. І не відкладайте на завтра-післязавтра культпоходу з мамотатою до книгарні, бо хоча й подейкують, що видавництво «Школа» у скорому часі має перевидати українського Остера 50-тисячним накладом, але чи варто цього чекати, коли український Остер уже є, нехай навіть і 5-тисячним тиражем.

Окрім цих двох книжок, мені відома ще одна остерівська з того ж ряду — «Противные задачи» («Капосні задачі»). Цікаво, що міністерство освіти Російської Федерації рекомендувало її як підручник для школярів. На ній навіть стоїть відповідний гриф цієї інстанції.

Слід почати з передмови самого письменника: «Брешуть шкільні підручники з історії. Безсоромно, нахабно, прямо у вічі. Брешуть підручники з літератури. Прибріхує географія…» Та, виявляється, за словами Г.Остера, й математика не є безгрішною. А тому він пропонує альтернативні задачі протилежного ідеологічного спрямування, себто з антисовковим вектором.

Григорій Остер вдало використовує радянську атрибутику й радянські атрибути — суботники, рекорди, жовтенят-піонерів, яблуні-груші тощо, а також закликає на допомогу інші, вже сучасні реалії. Письменник «приземлює» арифметику-математику, здираючи з неї ідеологічну маску. «У відеосалоні на першому сеансі побувало 14 піонерів і 12 жовтенят, а на наступному — вдвічі більше піонерів і вдвічі менше жовтенят. Скільки загалом піонерів і жовтенят подивилося суперсексуальний бойовик «Твоя сурма кличе», що демонструвався у відеосалоні, організованому райкомом комсомолу?». «За дві години роботи бульдозер розігнав 256 учасників несанкціонованого мітингу. Скільки учасників мітингу розжене бульдозер за п’ять годин, якщо працюватиме з такою ж продуктивністю?». «У піонерській дружині імені Павлика Морозова 300 піонерів. Кожен з них мріє повторити подвиг Павлика, але не у кожного є така можливість, позаяк 2/3 піонерів виховують матері-одиначки. Скільки піонерів зможуть повторити подвиг Павлика?».

Гадаю, цього досить, аби уявити усі есесесерівські красоти, не дуже й віддалені в часі від старшого покоління.

Книжка Григорія Остера «Капосні задачі» на сьогодні ще не перекладена. Поза всілякими сумнівами, я віддав би її на українізацію Олександрові Ірванцю. Талановиту й оригінальну. Як і дві попередні.