ДОТИК ВИСОКОЇ МОДИ

«Да еще, когда бричка подъехала к гостинице, встретился молодой человек в белых канифасовых панталонах, весьма узких и коротких, во фраке с покушеньями на моду...»

М.Гоголь. «Мертві душі»

Для цієї примхливої пані всі сімнадцять томів Української радянської енциклопедії спромоглися викроїти лише кілька рядків, що скромно розташувалися між балакірєвською «могучою кучкою» та «модальністю».

Мода (франц. mode, від лат. modus — міра, спосіб, вид) — 1) нетривале панування в суспільстві певних смаків (переважно у зовнішніх формах побуту, особливо в одязі), зумовлене зміною побутових і естетичних потреб; 2) в широкому розумінні — нестійка, минуща популярність.

Не густо інформації для розуміння цього рушія прогресу, що перетворює людей у подобу вивірки, яка до знемоги вершить свій внутріколісний марафон.

Скільки зовсім нетеатральних комедій і трагедій шекспірівського масштабу розігрується не на театральних підмостках, а в щоденному житті поз-за, здавалося б, абсолютних дрібниць на кшталт висоти підборів, форми бюстгальтера чи кольору краватки. Вібрують підлоги в наших будинках, бо на всю потужність у підвалах працюють майстерні з пошиву італійського взуття й американських джинсів, падають перевантажені ширвжитком літаки, розкидаючи по землі пошматовані контейнери з фальшованою продукцією знаменитих кутюр’є.

Не знаю, як ви, а я ніяк не можу позбутися відчуття існування в сурогатному світі, де — тільки підробки, і все, що пропонують нам яскраві вітрини, лише мішура з пап’є-маше, про яку й не підозрюють видатні митці, що постійно в мерехтінні фотоспалахів і в оточенні довгоногих красунь формують смаки людства.

Саме тому в мене виникло бажання зблизька поглянути на продукти праці людей, без сумніву, знаменитих, і, що найважливіше, з гарантією автентичності.

Доречнішого місця для ретроспективної виставки італійської моди, ніж Музей мистецтв імені Б. і В.Ханенків, мабуть, в Україні не знайти. Шістдесят вечірніх суконь, створених видатними модельєрами в період 50—90-х років минулого століття, які колись були власністю людей, якщо й не аристократичних, то, без сумніву, багатих, відомих і впливових, вимагають достойних інтер’єрів. Навіть людям, абсолютно далеким від світу елітної моди, напевно, відомі імена Валентино, Версаче, Армані. Мабуть, не існує жодного з мистецтв, у якому не існувало б видатних італійців, котрі примушують схиляти голову перед людським генієм. Зрозуміло, що висока мода не є винятком. Колиска європейського ренесансу ставилася до цього мистецтва дуже серйозно, були створені перші посібники з порадами для кравців і споживачів одягу, налагоджено виробництво знаменитих венеціанських шовкових тканин та оксамиту. Зараз важко усвідомити, що весь асортимент розкішного, витонченого вбрання в ті часи вироблявся без допомоги патентованої голки швейної машинки Зінгера. Київська експозиція дала змогу побачити цю збережену через віки традицію та вміння працювати без допомоги хитрих технологій, тобто вручну. Деякі з суконь вражають саме кількістю зусиль, докладених для їх створення. Хоч і складається часом враження, що це експонати якоїсь буфонади, зв’язаної не з життям конкретних людей, а з театральним дійством. Але ознаки цілком утилітарного використання можна помітити на багатьох об’єктах — вони потерті під пахвами, чи мають плями, явно залишені від делікатесів світської вечері. Це не є претензією до організаторів — просто більшість суконь не розраховані на те, що їх можна прати чи здавати до хімічної чистки — це означало б загибель праці кутюр’є. Шкода, що поряд зі стандартними сірими манекенами, вбраними в цю, часом дивну, розкіш, не розміщено фотографій колишніх власників, це додало б виставці життя, адже кожний витвір був викроєний для конкретної живої особи і явно враховував її смаки, можливо, і повну відсутність цього смаку.

Хоч які б різні враження складалися у відвідувачів музею — діапазон від майже релігійного екстазу до повного неприйняття — треба визнати: Італійський культурний центр в Україні та спілка Данте Аліґ’єрі дали можливість зблизька побачити і майже доторкнутися до творчості людей талановитих, котрі поєднують у собі речі майже несумісні — залежність від вибаганок сильних цього світу і безмежну фантазію та творчу свободу.