Дороги, які ведуть до замків

Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Хмельницька, Волинська обласні ради оголосили 2008 рік Роком замків і палаців, виняткових пам’яток, які творять неповторне архітектурне обличчя України. А нещодавно у Львові поблизу Палацу мистецтв відбулася виставка фотографій краєзнавця Ігоря Сокальського, присвячена численним напівзруйнованим, понівеченим пам’яткам архітектури Львівщини. Серед них — багато палаців. Під фотографіями приватизованих палаців у Старому Роздолі, Підгірцях Стрийських — написи «Недбалий приватний власник». Розвалюються нічийні палаци або й ті, котрі перебувають у підпорядкуванні селищних Рад в Тартакові, Судовій Вишні, Журавно, Комарно… Ця виставка — наочна ілюстрація недбалого, байдужого ставлення і влади, і наших людей до свого такого щедрого спадку.

Закладені ще в княжі часи і розбудовані у ХVІІ ст. в стилі Ренесансу, галицькі замки та палаци, безперечно, унікальні історико-архітектурні пам’ятки. Більшість їх були стерті з обличчя землі, від багатьох залишилися руїни. І лише декілька завдяки реставрації збереглися.

Реставрація і реконструкція — справа, безумовно, державна, але на неї не виділяється достатнє фінансування.

Відбудовані пам’ятки могли б прислужитися розвиткові економіки як винятково цікаві об’єкти у прибутковій туристичній галузі. На часі — державна політика, яка б забезпечила інвестиції в цю галузь. Пошук меценатів нечасто увінчується позитивним результатом. Можливо, буде виділено кошти на реставрацію замків при підготовці до проведення чемпіонату з футболу «Євро-2012», адже зрозуміло, що замки — унікальні туристичні об’єкти.

Ще торік вийшла постанова Кабінету міністрів про можливість передачі пам’яток архітектури в концесію на термін від 10 до 50 років. Концесія забороняє приватизовувати споруду протягом усього часу перебування в концесії. І концесіонер зобов’язаний вивести пам’ятку зі стану руйнації і має право використовувати її у підприємницькій діяльності.

Як повідомив начальник Управління охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації Василь Івановський, концесії підлягають занедбані замки та палаци. Проте є список пам’яток національного значення, а також пам’яток, що перебувають у рекреаційній зоні, які заборонено приватизовувати або передавати в концесію.

***

На Львівщині налічується дев’ять замків у різному стані збереження. А взагалі, на Львівщині залишилося багато палаців, і нинішнього року розпочато їх інвентаризацію. Є продані палаци, часто — без дотримання пам’яткоохоронного законодавства. Придбані у приватну власність, вони не відбудовуються. І не було ще прецеденту, аби у зв’язку з цим будівлі відібрали у власників. Немає ніякого контролю за дотриманням умов договорів продажу.

Як наголошує директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький, вкрай необхідно організувати державну службу охорони культурної спадщини при Кабінеті міністрів, яка б здійснювала контроль за збереженням і використанням пам’яток архітектури, і якомога швидше треба вивести такі служби з підпорядкування місцевих Рад різного рівня, що часто приймають безвідповідальні рішення стосовно використання та продажу споруд.

На Львівщині замками в Олеську, Підгірцях, Золочеві, замковим палацом у Жовкві опікується Львівська галерея мистецтв. Завдяки подвижницькій діяльності Возницького і його команди замки, що стали власністю галереї та її філіями, перетворюються на музеї-заповідники, культурно-мистецькі осередки. А от замки у Поморянах, Свіржі, Старому Селі, Добромилі, Бродах продовжують руйнуватися. Уже за радянських часів зникли замки в Гологорах і Білому Камені.

Кожен із замків Львівщини має свою історію. Більшість їх закладені галицько-волинськими князями, потім привласнені й розбудовані польськими магнатами, часто походженням із руської, тобто української шляхти, що відзначають і польські історики.

***

Свірзький замок — особливий тип замку — оборонний палац, що гармонійно поєднує простоту й вишуканість. Він має прямокутну форму із в’їзною баштою посередині та чотирма баштами по кутах. Кам’яний портал в’їзної брами гарно різьблений. Крізь стіни будівлі проглядають бійниці. Довкола замку — парк, який з’єднується із замком довгим мостом над ровом.

Сучасна ренесансна споруда походить із ХVІІ ст., коли замок належав родині Цетнерів. Упродовж століть замок змінював власників, але зберігався цілим. У ХХ ст. старанням остатннього власника споруди графа Роберта Лямезана Салянса замок відбудовано, зі смаком прикрашено його інтер’єри. І коли в роки Першої світової війни садиба згоріла разом із цінностями та бібліотекою, граф не полишив споруду, а розпочав її реставрацію.

Сучасна історія замку пов’язана з іменем Андрія Шуляра, заслуженого архітектора України, який у 80-ті роки минулого століття запропонував провести реставрацію замку й використати його як Будинок творчості архітекторів. Зроблено було багато: реконструйовані східне і західне крила під спальні кімнати. Підвальні приміщення пристосовано під холодильні камери. Створено відповідну інфраструктуру — котельню, теплотрасу, проведено газифікацію, водопостачання. Готовність об’єкта становила близько 70 відсотків. Через відсутність фінансування всі роботи припинено. Пошук інвесторів не увінчався успіхами. І видатна пам’ятка архітектури — Свірзький замок — стоїть першим у списку для передачі в концесію. Проте, оскільки замок належить Спілці архітекторів і розміщений у рекреаційній зоні, він, згідно із пам’яткоохоронним законодавством, має залишитися під опікою держави.

***

Від замку в Старому Селі залишилася величезна руїна — потужні мури, яких не могли здолати ні війни, ні час. Пройшли покоління людей і століття, як він стояв у повній красі, один з найбільних на Русі і захищав галицькі землі від постійних нападів турок і татар. Мури вражають своїми розмірами, довершеним оздобленням, адже замок належав до найкращих зразків української оборонної архітектури епохи Ренесансу. На його стінах донині збереглася глуха аркада в аттику, а на східній башті збережено аттик, що виконаний у вигляді розгорнутої корони.

Цікава історія замку і Старого Села. Село недаремно носить таку назву, бо є одним із найдавніших у Червоній Русі. Засноване воно ще внуком Ярослава Мудрого Давидом Ігоровичем. У ХVІ ст. село належало князеві Василеві Костянтину Острозькому (1527—1608), київському воєводі, відомому меценатові української культури. Стараннями Острозького у Старому Селі збудовано першу православну церкву і між 1584 і 1589 роками зведено кам’яні мури замку. Пізніше замок належатиме нащадкам Острозьких, родинам Радзивілів, Любомирських, Сенявських, Чорторийських, Потоцьких. У ХVІІ ст. замок був добре укріплений високопанською садибою. Споруда мала форму п’ятикутника, на кутах якого стояли шість багатогранних башт. Висота стін сягала восьми метрів, товщина — два метри. Із двору замок мав високі подвійні галереї. З початку ХІХ ст. замок занепадає й руйнується. Південна частина використовується під броварні, а підвали — під склади пива. Руйнуються мури, башти, знесено замкову каплицю. У 70-х роках минулого століття працівники Укрпроектзахідреставрації розробили проект реставрації замку, який дозволяв відтворити його первісний вигляд. Проект так і залишився нереалізованим, на папері. Причина, як завжди, відома: відсутність коштів.

Можливо, відтворення замку — справа проблематична, однак нагальною потребою є охорона пам’ятки і консервація решток споруди, щоб захистити їх від руйнування.