Docudays UA: Розплющте очі і ввімкніть думки

01 квiтня, 2016, 22:04 Роздрукувати Bипуск № 12, 1 квiтня-8 квiтня 2016р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Протягом восьми днів у Києві проходив Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини - Docudays UA. У його рамках було показано близько сотні фільмів, значуще місце серед яких посідали українські картини.

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Docudays UA:  Розплющте очі і ввімкніть думки

Протягом восьми днів у Києві проходив Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини - Docudays UA. У його рамках було показано близько сотні фільмів, значуще місце серед яких посідали українські картини.

Фестиваль існує вже 13 років, за які він утвердився у статусі однієї з чільних східноєвропейських подій у світі документалістики. За ці роки Docudays UA виростив свого думаючого глядача, що шукає відповідей на події у світі. Щорічно кінофорум оголює на широких екранах приховані важелі й закони, за якими діють суспільство, політика, економіка, релігія…

Поруч зі стрічками, зосередженими на справах насущних, у програмі фестивалю традиційно знайшлося місце й фільмам, присвяченим виключно творчості. До таких належить, наприклад, поетичний фільм латвійського режисера Угіса Олте "Подвійні прибульці". Вільний, як політ птаха, він відкриває відповідь на одвічні питання: що справді важливе в житті, у що вірити людині та де її місце в цьому світі. Але якщо ця картина говорила з глядачем мовою ілюзій, то більшість інших на форумі - ці ж таки ілюзії намагалися викрити. Політика переважала лірику.

"Крізь ілюзії" - так звучала тема Docudays UA нинішнього року. Плакат кінофоруму заполонили ведмедики Олімпіади-80 з очманілими від гіпнозу очима. А трейлер фесту переносив у сірий залізобетонний "совок", де шаманив Алан Чумак, примушуючи телеглядачів "заплющити очі й відключити думки".

Образи тридцятилітньої давності в заголовку такого прогресивного кінофестивалю виглядають, на перший погляд, дико. Але постери й трейлери Docudays UA практично завжди рівносильні арт-об'єкту, який бере на мушку кінокамер актуальну проблему або недугу суспільства.

Ведмедик Олімпіади-80 і екранний екстрасенс свого часу присипляли масову свідомість, доки радянську реальність поглинав густий морок. Сьогодні ж аналогічне снодійне стало більш розмаїтим і "смачним". І вміст отрути в ньому зріст. Екстрасенсорність інформаційного простору стала майстернішою. А роздуті символи великих ідей, задля яких уся країна об'єднується в єдиному пориві, приводять уже не до сентиментального прощання з ведмедиком, що відлітає зі стадіону, а до поминок по наших солдатах, що "відлітають" із поля бою.

"Зараз світ продирається крізь ілюзії до якогось нового цивілізаційного ладу. Сьогодні країни й народи прощаються з багатьма своїми ілюзіями", - уточнюють організатори концепцію фестивалю.

Жахливу модель суспільства, в якому восторжествували ілюзії, показав фільм-відкриття фестивалю "У променях сонця" Віталія Манського. Картина відкриває штучність і неправду північнокорейської дійсності. "Люди там починають втрачати людські риси", - сказав режисер на презентації картини.

І цей, і багато інших фільмів фестивалю збирали довгі черги. Гарантували потрапляння на сеанс квитки за символічні 20 гривень. Цього року вони продавалися вперше.

Про те, що рівень програми фестивалю помітно підвищився, говорив, мабуть, кожен. Бубоніння натовпу, що виходив із сеансів, римувалося зі словами "цікаво" і "сильно". Та найчастіше глядачі просто мовчали.

Фільмів, які змушують замислитися, було більшість. І тим досадніше бачити на їхньому тлі відверто слабку документалістику. Наприклад, "награна" польська стрічка "Називайте мене Маріанною" Кароліни Білавської або трохи вульгарний естонський "Мурашник" Володимира Логінова.

Можна по-різному оцінювати художність того чи іншого фільму. Але, в будь-якому разі, кожен із них є подією, що окреслює важливу тему в житті соціуму або окремої людини. І тут уже не грає ролі масштаб або хронометраж картини. Наприклад, швейцарська картина "Моріом" Франчески Скалісі і Марка Олекса показує кілька епізодів із життя збожеволілої індійської дівчини. Фільм триває всього 12 хвилин. Але містичний погляд головної героїні продовжуєш відчувати на собі навіть через тиждень, після перегляду кількох десятків інших стрічок.

Якщо спробувати відібрати з усієї програми Docudays UA, скажімо, десятку найкращих, до неї чи навряд чи потрапить хоча б один український фільм. Бум документального кіно в нашій країні, на жаль, не перейшов із кількісного в якісний.

Якщо в попередні два роки у фестивалі брали участь приблизно по 10 українських фільмів, то цього разу - їх більше двадцяти. Організатори кінофоруму навіть заснували окремий конкурс вітчизняних фільмів. Востаннє такий конкурс проводився близько десятка років тому на кінофорумі "Контакт".

Багато наших документальних фільмів стосуються війни на Донбасі, показуючи конфлікт з точки зору поколінь, ідеологій та професій. Практично, немає в українських стрічках Майдану, хоча в попередні два роки він був основною темою української документалістики. Сьогодні ж події зими 2013-2014 рр. відступили в тінь… Можливо, ця тема переживає необхідне перезавантаження й переосмислення.

У запропонованій фестивалем добірці українських фільмів окреслюється тема самостійності й самоорганізованості сучасного українця. Короткометражка Миколи Дондюка "Все іде за планом" показує київських активістів, які борються з незаконною забудовою. Атмосферна "Varta 1" Юрія Грицини оповідає про цивільний патруль у Львові в кульмінаційні дні Майдану. Сентиментальна "Аліса в країні війни" Любові Дуракової та і Аліси Коваленко - розповідає про дівчину, яка не може спокійно спостерігати за тим, що відбувається в Донбасі, здалеку і вирушає в епіцентр воєнних дій. А "Українські шерифи" Романа Бондарчука - про двох небайдужих чоловіків, які взяли на себе відповідальність за порядок у рідному селі. Адже правоохоронці туди зазвичай не доїжджають.

Герої цих фільмів ставляться до нашої державної системи як до ілюзії. І намагаються вирішити труднощі свого двору/села/суспільства власноруч.

Прикладом того, що покладатися на власні сили - найкращий вихід, є сам фестиваль Docudays UA. Йому вдалося досягти найвищого рівня, незважаючи на все, що відбувалося у країні останні 13 років. Сьогодні системі регіональних показів, у рамках якої 200 міст України демонструють фільми фестивалю, заздрять у Європі. Таких привітних волонтерів та обізнаних ведучих мені доводилося зустрічати лише на кількох кінофестах. А таку злагоджену роботу всього фестивального механізму - взагалі, тільки в Каннах. І це не ілюзія.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК