Підтримати
Три роки тому газета "Дзеркало тижня. Україна" ініціювала театральну премію "Дзеркало сцени". Цьогоріч театральний марафон триває, у полі зору - найкращі роботи молодих українських акторів у київських виставах 2017-го.
Насамперед варто стисло нагадати історію питання. Премія "Дзеркало сцени" виникла як очевидна реакція на цікаві художні та інноваційні процеси в українському театрі нового часу: незалежні проекти, молода режисура, нова драматургія, нова акторська генерація. Як відомо, в Європі з давніх-давен побутують традиції театральних премій, тісно пов'язаних із впливовими аналітичними часописами. Як приклад - театральна премія британської газети Evening Standart. (І приклад цей далеко не єдиний).
Мета театральної премії "Дзеркало сцени", що за три роки вже набула іміджевого статусу та розголосу, - медійна та, в міру можливостей, фінансова підтримка сучасних новаторських сценічних процесів в Україні.
Щороку "Дзеркало сцени" обирає певну тему. Наприклад, за підсумками 2015-го експерти премії (наші колеги, журналісти і критики) визначали найкращий незалежний арт-проект. І, в результаті, таким проектом визнали виставу "Оскар і Рожева Пані" (режисер Ростислав Держипільський, спільна продукція митців з Івано-Франківська та Києва).
А вже за підсумками 2016-го театрального року в рамках "Дзеркала сцени" досліджувалася інша тема: найкраща робота молодого режисера. І майже одностайно наші експерти такою роботою визнали виставу "Украдене щастя" в Київському театрі "Золоті Ворота" (режисер Іван Уривський). Церемонія нагородження переможця відбулася напередодні Міжнародного Дня театру в березні 2017-го.
Цьогоріч - за підсумками 2017-го - спробуємо визначити найяскравіші роботи молодих українських акторів у київських прем'єрах минулого театрального року. Важливі уточнення. Молоді актори - "до" 30 років. Ролі, які помітно вплинули на творче зростання та кар'єру. Ролі, які набули розголосу далеко за межами певного театру. Потенційна творча перспективність і харизматичність таких молодих акторів.
Власне, 2017-й подарував театралам чимало цікавих акторських робіт - саме від молодих. Із-поміж молодих акторів, роботи яких варті уваги критиків та глядачів, DT.UA пропонує десятку. Отже, про тих молодих, чиї театральні відображення - у "Дзеркалі Сцени-2018".
Єлизавета БАКУЛІНА ("Холодна м'ята", Український малий драматичний театр). Формулу цієї вистави автори визначили як "чуттєві оповідання". У постановці чимало цікавих акторських робіт, одна з таких - у Єлизавети Бакуліної, яка переконливо налаштовується на душевну інтонацію оповідань Г.Тютюнника, на миттєві переходи від одного психологічного стану до іншого. Перед тим Єлизавета Бакуліна нетривалий період грала знамениту ібсенівську Нору у виставі "Ляльковий будинок" на Новій сцені Театру імені Лесі Українки. Отже, цікавий акторський рух: від Ібсена - до Тютюнника.
Олександр БЕГМА (Освальд у "Привидах", Театр "Сузір'я"; Блазень у "Дванадцятій ночі", Театр драми і комедії). Учень Дмитра Богомазова. Студент IV курсу "Карпенка". 2017-й подарував йому зустрічі з великими авторами - Ібсеном і Шекспіром. У комедії Великого Барда Олександр віртуозно та наповнено музично грає Блазня - як церемоніймейстера, композитора й акомпаніатора. Він ніби озвучує той маскарад, який вирує в Іллірії. Перша освіта актора - музична. Тому природно, що режисери частенько бачать його як переконливу музичну барву в тій чи іншій виставі, хоча і драматичний потенціал молодого митця - помітний.
Анастасія БЛАЖЧУК (Майя Михайлівна у "Нагадай собі згадати", Молодий театр). Така "вікова" роль - як танок канатохідця над галасливою ареною, коли треба втримати баланс. Коли треба постійно пам'ятати, хто є ти, а хто - твоя героїня. А її героїня - 90-літня бабуся, що в київській квартирі викликає любовні примари минулого й не перестає сперечатися з теперішнім своїм кавалером на ймення Склероз. Молода актриса Молодого ступає на такий драматичний канат відчайдушно. І водночас - дуже розумно. Ніби передбачаючи подальший результат. Граючи вік, вона намагається закільцювати нещасливу жіночу долю (від юності до старості), яка так і не пізнала чоловічої взаємності. Граючи вік, вона мимоволі ілюструє слова Юрія Андруховича в одному з його шекспірівських перекладів: "Старість - то наше майбутнє дитинство". Отже, це певною мірою - реверсна гра. Акторська спроба повернути персонаж у його дитинство-юність, які ще нічого не відають ні про склероз, ні про інші ласощі.
Марія ДЕМОЧКО (Дюймовочка в однойменній виставі, ТЮГ на Липках). Можливо, ідеальне втілення образу крихітної чарівної героїні з казки Ганса Крістіана Андерсена. Бо сама ця актриса - як alter ego Дюймовочки: тендітна, безпосередня, добра. Попри все, молода актриса ще й здатна "тримати зал", особливо коли в ньому бешкетні дітлахи та їхні серйозні батьки. І найбільша нагорода для актриси - коли маленький глядач абсолютно щиро сприймає "її" за Дюймовочку.
Анастасія ЄВТУШЕНКО (Оксана у виставі "Саша, винеси сміття", Молодий театр). У п'єсі Наталії Ворожбит вона грає пасербицю Оксану. Вона готує поминальний обід, вона вирушає на цвинтар, вона зустрічається з привидом "того", хто лишився десь там далеко - на війні, в якомусь іншому житті. Тим часом вагітна Оксана - символізує продовження життя, попри всякі випробування, втрати, війни. Ще недавно цю актрису сприймали більше як комедійну, навіть ладили їй зіграти Проню Прокопівну в оновленій версії вистави "За двома зайцями". А тепер, із часом, розкривається її глибокий драматичний потенціал.
Олександр РУДИНСЬКИЙ (пан Тобіас Риг у "Дванадцятій ночі", Театр драми і комедії). Учень Дмитра Богомазова. Студент 4-го курсу "Карпенка". Його руда грива - запорука миттєвого впізнавання серед різнобарвних кавалькад та інших творчих маскарадів. Комік із душею лірика. Гнучкий як лоза, щирий як сльоза. Його улюблений актор - Євген Миронов. Його улюблений режисер - самі здогадайтеся, хто. У "Дванадцятій ночі" він мимоволі стає емоційним і жанровим епіцентром шекспірівської комедії - завдяки максимальній акторській віддачі, природній енергетиці.
Антон СОЛОВЕЙ (Альберт, Юрасік у виставі "Тату, ти мене любив?", Театр "Золоті Ворота"). Надскладне завдання в цього молодого актора - зіграти роздвоєння у квадраті, утримати акторську планку нарівні з такими зірками як Олександр Ярема та Роман Ясіновський. І, власне, Антону багато що вдається. Найбільше вдається те, що Соловей ще більше заплутує і так складну шараду сімейних взаємин. Актор вносить у цю історію психологічну багатомірність, провокує глядача своїм німим питанням на іронічному обличчі: а може, той син Саша - то насправді я? Такі загадки й запитання і створюють особливе магнетичне поле у виставі. Антон же, як професійний музикант, надає постановці ще й особливої інтимної мелодійності, яку помітили і навіть гучно похвалили на міжнародному театральному фестивалі у Німеччині.
Анатоль Фон-ФІЛАНДРА (Джеррі у виставі "Двоє на гойдалці", Театр "Актор"). Можливо, найнесподіваніший герой знаменитої п'єси Вільяма Гібсона, якій цьогоріч уже
60 років. Анатоль грає не плейбоя (як це буває в окремих трактовках), не циніка-адвоката (це також буває), його герой, швидше за все, - неприкаяна дитина, що у великому Нью-Йорку випадково зустріла таку саму дитину (Гітель). І він хоче знайти з нею щастя. Цікаво спостерігати, як у цій виставі Анатоль інколи грає і за Джеррі, і за Гітель, і за режисера, закриваючи собою окремі огріхи постановки. Переконуючи себе і глядача у тому, що ідеальне кохання - можливе. Звісно, можливе, якщо в нього віриш.
Євген ХРАМЦОВ (Грегорі Соломон у виставі "Ціна", Театр імені Лесі Українки). Великий ризик для дуже молодого актора - грати дуже літню людину у класичній п'єсі в Національному театрі. До того ж це п'єса Артура Міллера, а цей герой - старий мудрий єврей із гірким життєвим досвідом. Євген не вдається до засобів гриму, не імітує старечих манер. Він якось так, без перебільшення, підкреслено духовно та відповідально намагається пропустити крізь свій гордий юнацький норов - душевний досвід "іншої", далекої літньої людини. Разом із молодим режисером Олександром Степанцовим вони не витворюють пародію на старого єврея, а прагнуть побачити його самого - очима молодих, поза віком.
Павло ШПЕГУН (пан Ендрю Трясощок у виставі "Дванадцята ніч", Театр драми і комедії). Учень Дмитра Богомазова. Студент 4-го курсу "Карпенка". Молодий актор, один із небагатьох (кого бачимо в поточному репертуарі), хто здатний на трагікомічні рефлексії, на приклеєну посмішку клоуна, за якою мимоволі читається щось фатальне й драматичне. Бо така природа. У "Дванадцятій ночі" його пан Ендрю здається не просто приятелем пана Тобіаса, а якимось хитрим багатоликим чортякою, котрий непомітною рукою ніби й заводить усю цю "шарманку" шекспірівських метаморфоз.
Про нового лауреата театральної премії "Дзеркало сцени-2018" усе стане відомо вже в березні, напередодні Міжнародного Дня театру. Серед експертів, які визначатимуть найкращого із найкращих, - українські критики, журналісти, культурні оглядачі. У наступних числах DT.UA - продовження та розвиток теми, а отже й нові імена молодих акторів.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google