Дивний художник Місар

Ледве я вмостився за столом і, розклавши перед собою аркуші чистого паперу, почав гризти олівця, намагаючись скласти першу фразу про художника Місара Велікяна, як українське радіо розпочало передачу, присвячену творчості Шарля Азнавура, вірменина, котрий своїми піснями прославив Францію. Звичайно, це просто випадковість, а не містичний символ. Проте... Життя складається з безперервного ланцюга непередбачуваного, яке, звісно, за статистичною ймовірністю дає якийсь відсоток подій, придатних до аргументування теорії про чийсь промисел та далекоглядне провидіння.

Сторінки світової історії, присвячені Вірменії, дуже печальні, навіть на загальному тлі жорстокого поступу людства і безжальної боротьби за території і місце під сонцем. Майже кожен «великий» завойовник залишив свій кривавий слід на цій древній землі. На пальцях однієї руки можна перерахувати держави, більшість народу яких живе поза межами етнічних територій. Вірменія входить до цього числа. Україна ще з княжої пори була досить гостинною до вірменської діаспори, а вірмени, відчуваючи це, щедро ділилися своїми талантами та культурою. Ще в «Києво-Печерському патерику» згадується вірменський лікар, що лікував Володимира Мономаха. Видатний художник-мариніст Іван Айвазовський народився в Феодосії в вірменській сім’ї вихідців з... Галичини. Та й сам Крим в багатьох історичних хроніках, починаючи з XV століття звали Armenia Magna або Armenia Maritima.

Спілкування з художником викликає дивні почуття, часом здається, що в душі в Місара приховується дві зовсім різні людини: ексцентричний містифікатор і в той же самий момент глибокий філософ, котрий, здається, знає чи наближається до якоїсь тисячоліттями кристалізованої істини. Подумки намагаюся причепити Місару Велікяну параджановську бороду — пасує, вони навіть чимось схожі. І не лише зовнішньо.

Я не можу сказати про живопис Місара однозначно — «подобається», занадто це якесь карамельне означення. Але неможливо не бачити, майже фізично не відчувати в його великих і малих роботах безперервний пульсуючий пошук. Місар показує стерті до основи пензлі як доказ енергійної праці.

«Я нескромний художник. Я не люблю печаль. У мене велике серце! Моє прізвище — Велікян — дуже схоже на українське слово «великий». Місар вмикає народні вірменські мелодії. Звуки древнього дудука стирають грані між часом і простором.

Шарль Азнавур якось сказав, що збирається співати до дев’яноста років і жити до ста. Побажаємо подібної наснаги і Місару Велікяну.