Директорія (Галас за сценою)

17 липня, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 26, 17 липня-24 липня 2015р.
Відправити
Відправити

Підсумки театрального сезону годилося б підбити не за принципом "найкращі спектаклі" (можна подумати, їх 100, а не всього 5, про які вже доводилося писати), а за децибелами закулісних погромів. Від резонансу яких залежать і справи кулісні - сценічні. Отож кілька театральних міні-сюжетів у стилі "НП сезонного масштабу". У кожному, на мій погляд, є і "наскрізна дія", і "зерно ролі".

Директорія (Галас за сценою)

Підсумки театрального сезону годилося б підбити не за принципом "найкращі спектаклі" (можна подумати, їх 100, а не всього 5, про які вже доводилося писати), а за децибелами закулісних погромів. Від резонансу яких залежать і справи кулісні - сценічні. Отож кілька театральних міні-сюжетів у стилі "НП сезонного масштабу". У кожному, на мій погляд, є і "наскрізна дія", і "зерно ролі". Оскільки ця роль - директора - викликала в сезоні і крик кримінальних хронік, і сонні дебати в конференц-залі Мінкульту (коли розглядали театральну реформу).

Двоє на гойдалці

В.Немирович-Данченко в листі до О.Лігської з Карлових Вар (20 липня 1936 р.) дуже цікаво визначив "зерно ролі" директора в театрі. Геній світового театру писав: "Моя слава "директора", організатора, натхненника - сильніша за режисерську. Як режисер я (за моєю власною теорією) "помираю" у творчості актора, отож залишаюся (в щонайкращому разі) у вдячній пам'яті актора, а слава моя тоне в його славі. А сильна організація "справи", міцність і навіть блиск та краса й благородство загального тону в театрі - рекомендують дирекцію, організатора, так би мовити, охоронця живої театральної машини. У нього, в цього охоронця, мають бути особливі спеціальні якості. Для того, щоб владарювати, мало взяти палицю в руки. Тут теж потрібен певний своєрідний талант… Як і коли використовувати владу, коли підкоряти, а коли - підкорятися, розтлумачувати, що таке - це чарівне благородство загального тону, красива художня дисципліна, виховання смаку щокроку театрального життя". І краще вже не напишеш.

Останній злет Художнього театру (після смерті К.Станіславського 1938-го) - це ще й персональний злет В.Немировича-Данченка, який сконцентрував у своїх руках і художню, і адміністративну владу. І недовго протримався на МХАТівському троні одноосібним переможцем (великого режисера й директора не стало 1943-го).

"Охоронець театральної живої машини" - дуже гарно сказано. Саме про роль директора в театрі. Зауважте, не завгосп (як дехто), не слюсар якийсь, тим більше не сантехник. Охоронець! І, що важливо, - живої (машини).

Хороший директор у хорошому театрі зобов'язаний бути опікуном. Не тільки відповідно до службових обов'язків (там про таке не пишуть). Недарма хороших директорів люблять у колективах, як батьків рідних. А інколи навіть носять на руках - у світлі театральні періоди. В темні історичні періоди їх зазвичай убивають наповал. Як це сталося, наприклад, із директором наших франківців К.Гетьманом (більшовики розстріляли його в 1937-му).

Сьогодні (і багато хто про це чув) у вітчизняному театрі дефіцит не тільки талановитих та адекватних художніх керівників. Дефіцит таких же директорів, повальний.

Важко осмислити, скільки випускається кадрів, що буцім спеціалізуються в цьому профілі. Адже, як і раніше, владі непросто знайти високих професіоналів своєї справи, коли з'являються вакансії театральних директорів (особливо в провінції).

Тих хороших, які є, ми й так знаємо в обличчя.

І, очевидно, одне з гальм реалізації проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури" - саме закулісна суперечка зацікавлених сторін про пріоритетність "гетьмана" в театрі.

Хто має бути ним на всіх законних підставах? Художній керівник чи директор?

У цих питаннях скандально зчепилися два законопроекти. Мінкультівський і альтернативний (із надр парламентського Комітету з питань культури і духовності).

В альтернативному законопроекті запропоновано зміни до Закону України "Про театри і театральну діяльність". І ці можливі поправки передбачають: театром керує тільки директор, що виступає як менеджер, який наймає за контрактом творчий склад, зокрема й художнього керівника (головного режисера).

Ця версія викликала шквал закулісного обурення і такий же нервовий дзюркіт схвалення. Залежно від кадрових позицій, які займають у центральних театрах конкретні люди. Бо художньому керівникові вигідна абсолютна влада. І директорові вигідно, щоб театральний механізм обертався в його орбіті. Не на дикому, а на освіченому Заході, гадаю, розумні люди вже давно домовилися щодо цього. Передбачаючи - у різних конструкціях - різні (адекватні) керівні схеми, від яких залежить успіх театральної справи, а не особиста вигода, якій цю справу підкоряють.

Доки триває мертвий сезон - крапку в українській суперечці (хто ж гетьман у театрі) не поставлено. А якщо раптом хтось запитає мене: "А хто тобі здається "важливішим" у структурі театрального організму?" - відповім без параграфів, бюрократичних еківоків і навіть блискучого досвіду наших нових європейських друзів: звісно ж, Господь Бог! Хай він і вирішує, розподіляє - таланти й розум. Тільки б нікого з них не забув.

Біси

Місія директора в тому чи іншому театрі інколи може потрапити в чужий для неї жанровий простір. Наприклад, у кримінальний бойовик, крутіший за ті, що знімає Тарантіно. Кривава драма сезону розгулялася у зв'язку з убивством нещасного директора В'ячеслава Старшинова. Цей світлий чоловік (так кажуть про нього деякі колеги й навіть скупі на прикметники чиновники) прожив усього
52 роки. І загинув внаслідок своєї професійної діяльності.

У Дніпровському районі його жорстоко зарубав сокирою, а потім порізав ножем син одного з лялькарів (колишніх підлеглих директора).

Причина філософська: батька колись образили, батько не зміг цього пережити, тому нібито й віддав Богові душу.

І тоді нащадок, виждавши рік, уже за законами хорору, розправився з беззахисним директором, як Фредді Крюгер розправлявся у страшному сні зі своїми жертвами.

Трагедія потрапила у кримінальні хроніки. Але дивно, що не стала приводом до публічного полілогу - психологів і театралів, людей і ляльок. Наприклад, у рамках СТД, Департаменту культури. "Людину вбили" - це набагато жорсткіше, ніж театральне "Людину забули".

Тим більше що відповідь на запитання "Хто винен?" у певної частини театрального соціуму сформувалося. Звісно ж, той, хто тримає за зябра економіку театру і його касу.

Але така відповідь - поверхова. Вона не розкриває глибини й різночитання внутрішньотеатральних процесів. Сьогодні, у принципі, призначити крайнім (не тільки в театрі) можна будь-кого. Про що свідчить наступна історія.

Яма

У цьому ж сезоні жертвою гучної "сміттєвої люстрації" став не аферист-прокурор, не перевертень із правоохоронних структур. І навіть не депутат-кнопкодав. Людиною приниженою, викинутою на смітник, заляпаною брудом виявився пристойний на вигляд директор Дніпропетровського театру опери та балету Олександр Шароваров.

Як у поганій вампуці: одного чудового дня у храм мистецтв (якщо дозволено так назвати те приміщення) заявилося 60 доблесних лицарів, спеціальних таких правдолюбів. І скоїли акт розправи над директором, якому інкримінували "політику". Буцім випадково знайшли в кабінеті прапор недружньої держави та інший реквізит на цю ж тему.

Думки розділилися. Одні підкидали в повітря чепчики з криками: "Ату його!" Інші (в колективі) стали директора захищати (навіть нам у редакцію писали), наполягаючи, що все це - чистої води вистава, інспірована групою скривджених тенорів, балерин та інших, прости Господи, злісних маленьких лебедів.

Судячи з теперішнього стану офіційного сайту Дніпропетровського оперного театру, парадний портрет пана директора - на колишньому місці. Отже, історію зі сміттєвою активністю справді хтось розіграв?

І все це означає, що знову й знову театральна спільнота уникає серйозної розмови на назрілі важливі теми. Чи можливе в театрі - одній із титульних культурних інституцій - таке принизливе й гидке поводження з людиною, просто вивалювання її в бруді? Річ не тільки в презумпції невинності. Якщо театр подаватиме приклад одіозного політичного балагану, то сам не матиме права називатися "установою культури", а повинен зватися інакше - смітником, клоакою, Содомом чи Гоморрою.

Повелитель мух

Вірус "сміттєвої люстрації" тільки запусти в нездоровий організм - тіло театру тут-таки й здригнеться, тут-таки й почне його лихоманити. Про що ви? Яке (згадуючи лист Немировича-Данченка) "благородство загального тону"? Божевільня, палата номер шість, у кращому разі - ігри престолів для підлітків.

Скандальна львівська психодрама, що клекотала цього літа в Театрі імені Лесі Українки, саме з цієї серії.

Не хочу повторюватися, переказуючи перипетії сюжету (див. статтю "Львівська істЕрія"). Але наполягаю, що симптом хвороби той же - правовий нігілізм. Розгул анархії та безвідповідальності стосовно одне одного та загальної театральної справи.

Особливо "радісно" спостерігати здалеку, як у це львівське театральне багаття з різних боків підкидають хмиз (не бачачи колод у власному оці) різні зацікавлені корпорації.

Дійшли до того, що відкидають навіть думку про притомний діалог, співтворчість, пошук компромісу між директором, який лається, і акторами, які буцаються.

Ось так і "забуцають" нещасний театр.

Дев'яті "ворота"

Наступний сюжет пов'язаний з київськими театрами - "Золотими воротами" і Пластичною драмою. Раніше існували два автономні трудові колективи. Не особливо процвітали. З огляду на нинішні фінансові скрепи та напіввоєнний час (а також через внутрішні творчі проблеми), ці театри вирішили об'єднати.

Процес не пішов гладенько. Бо вперся у глуху стіну, що міститься на царському Печерську, у вигляді маленького (але ласого для депутатів, котрі промишляють у цих краях) театрального приміщення.

Департамент культури наказав двом театрикам ділити одне шлюбне ложе і не задушити одне одного в обіймах.

Звісно, якби на землі був мир, а всередині театру Пластичної драми знайшовся талановитий лідер (як, наприклад, Раду Поклітару), я б першим ліг під паровоз і не дозволив би відбутися цьому шлюбу без взаємності.

Але лідера немає, театральне майбутнє - примарне. А театральні маніпулятори намагаються погратися на цій темі в політику (листи, звернення, обвинувачення, гра на нервах).

Однак виявилося, що є єдино можливий шлях конструктиву, миролюбства і навіть злагоди між складними театральними організмами. Цей шлях - репетиція. Загальна захопленість художнім процесом.

На щастя, останнім часом, ті й інші діти репетирували - мирно, гуртом. І так має тривати. І не треба втрачати надії, що вже після війни в Києві відкриють театри для кожного геніального директора і, природно, для кожного окремо взятого хореографа.

Не судилося

Творча злагода - і за це повинен відповідати "охоронець театральної живої машини". Чи є нині така злагода у Дитячому муніципальному театрі на Подолі? Важко сказати. Зовні спокійно, з прасками одне за одним не бігають. Раду Поклітару, який наймає тут "кімнату", звично наприкінці сезону збирає аншлаги.

Саме цей театр - Дитячий музичний - не так давно виявив непокору призначеному сюди директором Владу Троїцькому- талановитому режисерові й організатору. Всі знають, що тоді коїлося. Режисерові нагадали і про музичний слух, і про центр Сковороди, про який він тільки встиг помріяти.

Чергова зграя добрих маленьких лебедів затоптала пуантами інноваційні перспективи. Тому що діти - це святе.

І ось нарешті, коли "здихалися" Троїцького, несподівано виловлюю в тенетах павутини викривальний текст - стосовно нинішнього директора. Пишуть і про традиційний базар у фойє замість художніх виставок, і про інше.

Пишуть і запитують: а куди ж ідуть гроші від продажу всього цього добра у фойє, а хто є організатором виставок, і яким боком ці люди причетні до Театру опери і балету для дітей та юнацтва?

Цитата: "Пан Щур спритно керує ринком у театрі, однак це, очевидно, не приносить жодної користі самому театру, призначення якого - показ дитячих спектаклів. Будівельник за освітою, він не зміг упродовж свого головування навіть відремонтувати старий будинок і оновити обшарпаний фасад. Та й, взагалі, здається, рівень роботи Театру опери і балету для дітей уже не відповідає своїй гучній назві. Хоча працівників у театрі налічується близько 400 людей. Але неважко помітити, що вже тривалий час репертуар не оновляється, рік у рік глядачам пропонують ту ж саму версію "Зайчика-листоноші" (текст Олександра Романчука й Руслани Чичуліної для агентства "Укрінформ").

Щур у ролі директора, якщо вірити авторам, помітно впливає на "благородство загального тону в театрі", якщо там безсоромно тривали сезонні розпродажі товарів легкої промисловості, попри циклічні протести ЗМІ. (Скільки пишу про театр, стільки ж часу з цього приводу протестують).

А зовсім недавно на посаду художнього керівника цей бойовий колектив отримав заслужено і за конкурсом флейтиста (з внутрішнього резерву прославленого оркестру). Чи треба казати, що в чудового флейтиста немає серйозного досвіду художнього керування багатонаселеним академічним театром? І чи треба питати, чи є в цього художника художня програма розвитку надзвичайно складного театру?

Отож скрізь свої складнощі.

Тому й чекаємо, чим там, нагорі, закінчиться битва зацікавлених сторін стосовно театрального лідерства (художній керівник чи директор?); намагаємося не допускати ганебних погромів, що принижують людську гідність навіть неоднозначних театральних керівників. І ще, природно, перед сном читаємо В.Немировича-Данченка: "І яке ж живуче це старе наскрізь фальшиве театральне мистецтво!"

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК