ДІДУСЬ РОСІЙСЬКОГО РОКУ АНДРІЙ МАКАРЕВИЧ

Андрій Макаревич і його «Машина часу» — це, без сумніву, вже легенда. Їх слухали у застійні 70-ті та у революційні 80-ті, вони залишались актуальними у стрімкі 90-ті, їхні концерти збирали переповнені величезні глядацькі зали у 2000-му. Спілкуватись з такими людьми, як Андрій Макаревич, одночасно і просто, і складно. З одного боку, здається, про Макаревича було написано, сказано і знято майже все. З іншого, перед зустріччю з метром, перебираючи в голові можливі теми для розмови, розумієш, що з цим музикантом хочеться говорити про все. В результаті, я вирішила запропонувати Макаревичу перетворити інтерв’ю у своєрідну гру. Співбесіднику ідея сподобалася.

— Андрію, для початку виберіть одну літеру.

— Нехай буде «С».

— І що вам перше приходить в голову на букву «С»?

Сьогоднішній день

— Коли говорять про сьогоднішній день «Машини часу», в основному питають про наше 30-річчя. А мені все думається, якби мені сьогодні було 14, то невідомо, чи мене б сучасні ритми надихнули на збір групи. Те, що слухають тінейджери, — воно не є погане чи бездарне. Це не та енергетика, вона мені чужа, нецікава. Коли ми формувались, то «сиділи» на «Бітлах». Це зовсім інша музика. Ми відчували їхню енергію, розуміли філософію.

— Якщо далі говорити про сьогоднішній день. Ви сьогодні почуваєте себе вільніше у творчості та можливості висловлюватись?

— Безперечно. Це було ненормально — постійний дискомфорт, коли мозком відчуваєш, що про це точно можна, а про це дуже хочеться і можна ризикнути, а про це ні-ні, бо завтра ж тебе, як цвяшок непотрібний, скрутять, і — в смітник. Мені наші два останні альбоми, які вже за «вільних» років випущені, набагато більше подобаються, аніж попередні. Лірики стало більше, душевності.

— Тут я з вами не погоджуюсь. Ваші перші альбоми означали для людей навіть більше ніж просто музика.

— Ото бо й воно. Ореол підпільності, який створювали господарі тієї країни, відігравав у сприйнятті нашої музики першочергову роль. Я вважаю, що музику слід сприймати просто як музику, без усіляких ореолів. І якби ви сприймали наші речі як музичні твори, то обов’язково помітили б, що наші пісні стають цікавішими та серйознішими. До речі, мене справді щоразу дивує, коли наші сьогоднішні речі потрапляють на сходинки модних хіт-парадів, і коли на концертах підспівують не старі хіти, а нові речі. Це для мене найбільша винагорода. Тобто, наша музика — сучасна. О, от і буква «с»!

Сучасна музика

— Більшість метрів критикують сучасний рок, мовляв, немає оригінальних нових ідей.

— Ні, я нічого такого не думаю. В сучасній естраді багато професіоналів. Це — головне.

— Що вам особливо подобається і що не подобається в російській естраді?

— Мені дуже подобається енергетика Земфіри. Є щось особливе в ній.

— Ви не оригінальні, вона майже всім подобається.

— Ну добре, мені ще «Сплін» подобається. «Мумій Тролль» — це просто супер. Алсу після виступу на «Євробаченні» викликала в мене живий інтерес.

— А якщо спробувати порівняти сьогоднішніх недавно створених кумирів, Земфіру чи «Сплін» і «Машину часу» чи «ДДТ», яка різниця?

— Чесно кажучи, я не люблю проводити паралелі і влазити в аналіз музики. Та якщо коротко і поверхово, то напевно вони підходять до пісень з біологічно-музичного боку, в них головне — мелодика. А ми, в силу закритості нашої епохи, більше уваги приділяли текстам. Хоча я не думаю, що сучасні музиканти не думають про вірші і ліплять пісні з чого завгодно.

— Ви спілкуєтесь зі своєю старшою братією, як ви висловилися, з дідусями року. Вам подобається те, що сьогодні роблять Гребенщиков і Шевчук, скажімо?

— Звичайно, ми спілкуємось. І мені подобалось завжди те, що робили ці музиканти. Можливо, Шевчук останніми роками став надмірно повчальний, а ніхто не любить, коли його вчать. Але це все одно профі найвищого гатунку.

— А хто вам найближчий з цієї братії?

— Духовно найближче «Воскресенье». Ми легко зігруємося, а це для музикантів головне. Ми вже не раз пробували грати разом, і кожного разу це виходило супер. Я навіть сам сольно працював з «Воскресеньем».

Сольні проекти

— Останніми роками ви ведете активну сольну діяльність. Інші учасники групи не ображаються?

— Та ні, кожний також займається ще чимось своїм, крім «Машини часу». Я ж не ображався на Сашу Кутікова (продюсер груп. — Авт.), коли він протягом трьох років ще і над телепроектом «Пісні про головне» працював, і Маргуліс, Підгородецький за весь час роботи з нами сольними проектами займалися.

Для мене особисто це неабияка віддушина. В нас група хороша, та все ж не універсальна. І не всі речі можна сюди принести. Крім того, думаю, якби в кожного не було ще і своїх проектів, ми б один одному вже дуже набридли. Мені здається, що це ознака нормального творчого розвитку, коли в голові народжується більше, ніж ти можеш зробити в команді. Це дозволяє триматися в тонусі, бути на хвилі часу.

— Віднедавна в музичних колах багато говорять про сольний проект колишнього учасника команди Петра Підгородецького. Кажуть, він не зовсім страждає, і вже записав сольний альбом.

— Дай Боже…

— Скажу чесно, для мене ця вся історія про звільнення Підгородецького нагадує продуманий рекламний трюк. На Заході цей промо прийом доволі поширений.

— Звучить смішно. Ми вже не на тому рівні і не в тому віці, щоб робити собі штучну рекламу. Вже майже півроку обслинюють цю тему. Мені, чесно кажучи, вже це набридло. Зараз все внормувалось. У нас новий музикант Андрій Державін. Я задоволений. Він вніс новий смак у звучання наших речей.

«Cмак»

— Попри всі нові музичні проекти, найвідоміший після «Машини часу»— телепроект «Смак».

— Інколи мені здається, що я вже ненавиджу програму «Смак». Мені смішно спостерігати, як глядачі всерйоз вірячи, що я неабиякий кухар, закидають мене листами з рецептами та кухонними питаннями. Я не любитель поратися на кухні і готую на рівні будь-якого нормального мужика — картоплі і яєшні. А програма задумувалась зовсім не як кулінарний проект. Дуже хотілося поговорити з цікавими людьми в домашній атмосфері. А де савдепівська людина краще розкриється, як не на кухні? А щоб не сидіти без діла, вирішили заодно і готувати щось з гостями. В результаті, з мене зробили народного повара, а розмова з гостями — так, для декору.

— І тоді ви задумали інший проект «Абажур», де вже немає кухні, а є акваріум і розмова під абажуром.

— Так воно і було. Та пропихати «Абажур» в ефір було значно важче, ніж «Смак».

— Цікаво, а як підбираються гості для програм. Якщо, скажімо, керівництво каналу «ОРТ» запропонує вам запросити в гості людину, яку ви недолюблюєте. Ну, наприклад, Зюганова чи Жириновського.

— Я скажу, що на каналі багато інших програм, куди можна запросити цих героїв.

— А вони вам: «А ми закриємо програму, Андрію Вадимовичу».

— Розумієте, все-таки умови контракту передбачають мою деяку свободу. Крім того, я також не остання людина в країні (я не хочу образити наших славетних політиків (сміється). Я ж можу і в народ, і в пресу винести такі пропозиції та умови їх виконання… Хоча, звичайно, теоретично, все це можливо. Особливо сьогодні, коли взагалі незрозуміло, що відбувається в Росії — куди ми йдемо, для чого воюємо, кого вибираємо…

—Все правильно ви говорите і вплив маєте не менший, ніж будь-який політик. Чому ви не йдете в політику?

— Спаси мене Боже! Мені здається, в нашій студії збирається краща компанія, ніж та, що в Держдумі засідає. Як на мене, в політику здебільшого йдуть люди, які не змогли себе ні в чому іншому знайти. Я ж маю бажання займатись своєю справою і впливати на хід історії Росії своїми засобами.