СВОБОДУ ВУХАМ

«Свободу вухам» — і Масяня викинула у вікно телевізор, демонструючи свій протест проти мас-культури. Ну, і що з цього? Волелюбну Масяню з’їла та ж мас-культура, а телевізори та радіоприймачі продовжують звучати і блимати навколо нас, знехтувавши свободою вух, очей і мізків.

Історія з життя

Недавно у мене зламався будильник, і я вирішила скористатися просунутим музичним центром, у якому можна настроїти на потрібний час умикання радіо.

Я, нарешті, зрозуміла, як багато втратила, не слухаючи радіо. Такою бадьорою мене не здатна зробити навіть ранкова зарядка. Першого ранку мене вразив діалог, почутий під час випуску новин на дуже модній київській хвилі. «В Іраку триває війна», — грайливо повідомила ведуча. «А в Києві мирно і сонячно», — підхопив її колега. Окрім подій у Багдаді, програма новин повідала про пробки на дорогах Києва, протест учителів у Львові, нову марку йогурту й останні тенденції моди.

Те, що голоси ведучих залишалися однаково бадьорі і веселі під час військової хроніки і розповіді про модний одяг, мене здивувало найменше. Не кажучи про звичайні інтонаційні наголоси. Що вдієш, часи Левітана і «радянського інформбюро» пройшли безповоротно — і це не може не радувати. Але я так і не дочекалася жодного репортажу чи коментаря, які передбачаються новинарним жанром, жодного посилання на інформагентства й інтернет-видання, звідки було взято інформацію: складалося враження, що все це — від подій у Багдаді до тенденцій світової моди — власна інформація FM-студії. Віриться, як ви самі розумієте, тяжко. Ці новини зазвичай не становлять собою великої цінності для тих, хто може прочитати все сказане на півгодини раніше в Інтернеті, але для тих, хто не має можливості знайомитися з ними так оперативно, новинарні програми радіо залишаються основним джерелом інформації. Проблема лише в якості і фаховій чесності ведучого і редактора програми (якось не піднімається рука написати «журналіста»). Якщо чесно, не дуже спонукає довіряти безвідповідальна балачка ведучого ді-джеївського типу, тим більше коли залишається незрозумілим, звідки він сам про це дізнався.

Мій другий радіоранок був ще веселішим. Я переключилася на хвилю, яка не непокоїть мою ранкову свідомість інтернет-новинами в радіоінтерпретації, і, натиснувши кнопку пошуку, потрапила на радіоконкурс — такий милий розважальний жанр. Мова йшла про чоловічі вчинки. Про те, на що наша сильна половина здатна задля улюбленої жінки. Оповідачками — учасницями конкурсу «Я милого узнаю по» (така повна назва конкурсу), природно, були жінки. І їхні історії не просто збадьорили мене, але остаточно прогнали сон, змусивши широко розплющити очі. Знаєте, які випадки з життя вони розповідали? Як їм дарували дорогі подарунки, подорожі на дорогі курорти і дорогі букети квітів. Лише одна дівчина розповіла про серенаду під вікном, і, зізнаюся, на тлі інших виглядала малореально і якось блідо. Виявляється, щоб стати героєм роману, не треба чинити кровопролить чи бути уважним і милим хлопцем — треба просто розщедритися... А я все чекаю якихось чоловічих учинків, старомодна наївна жінка... «Робіть своїм коханим подарунки, і ви теж станете героєм нашого конкурсу», — викликує ведуча. І все начебто правильно і логічно, адже всім зрозуміло, що програма «спонсорська» (тобто робиться за активної підтримки тієї чи іншої комерційної фірми), відповідний і висновок.

Наступного ранку в гостях у однієї з київських радіостанцій був астролог. Я із задоволенням із ранку послухала б легке радіоінтерв’ю, але розповідь о 7.30 про сексуальну сумісність представників різних зодіакальних знаків мене дещо збентежила. А власне, чому б і ні? Адже на вулиці весна, і можна собі дозволити подумати про сумісність прямо зранку. Однак тут розкута ведуча вирішила поділитися власним сексуальним досвідом, набутим із чоловіками різних знаків зодіаку. Анітрохи не соромлячись, вона згребла в одну купу усіх Тельців і Риб, із якими у неї щось не вийшло, розхвалювала вміння Близнюків, Козерогів і Дів. Цікаво, скільки вразливих і забобонних чоловіків, які народилися «не під тим» знаком, у цей момент відчули себе ущемленими...

Найнеприємніше те, що поводилася дівчина-ді-джей досить типово. Згадайте хоча б коментарі з приводу пісень, співаків, погоди, які «відмочують» між музичними блоками ді-джеї. «Який же душка цей Стінг!» (Це Стінг же ж...) «Після співу одного голубого друга, — коментує ді-джей пісню Джорджа Майкла, — перейдемо до другої знаменитості тієї ж орієнтації. Знаєте, а Джодж Майкл і Елтон Джон тривалий час просто терпіти не могли один одного...» І ще один дивовижний пасаж: «Нарешті прийшла весна не лише в пісні, — коментує ді-джей «Весну» групи «ВВ», — і тепер у багатьох підніметься не тільки настрій...»

Взагалі, слід особливо відзначити фалоцентризм більшості ведучих радіопрограм на FM-станціях. Причому як дівчат (що можна було б хоч якось пояснити), так і юнаків. Наведу лише один приклад. У бесіді зі «щасливчиком», котрий додзвонився до редакції, панянка пропонує герою для початку тест на «самоідентифікацію». «На що схожий ваш головний орган?» — запитує вона в ефір. «Так-так, — підхоплює партнер у студії, — ваша най-най важливіша частина тіла». Пропонуються варіанти відповідей: Ростральна колона, Олександрійський стовп, шпиль Адміралтейства. Слухала я це, зазвичай, у піввуха, і моя перша реакція була, зрозуміло, неадекватна: «що за дивна фантазія: голова у формі шпиля Адміралтейства». Однак у такі миті я зрозуміла, що «най-най важливіша частина тіла» чоловіка, за версією ді-джеїв, — зовсім не голова...

Зручність у мисленні

Дивно, до свого радіотижня я не реагувала на фонове звучання радіо в громадському транспорті. Я намагалася займати сидіння в задніх рядах і дивитися у вікно. Тепер усе інакше: моє вухо, із самого ранку настроєне на радіохвилю, чітко реагує на знайомі голоси ведучої і модні пісні. Цей нав’язливий радіо-сервіс дратував мій слух, і я нарешті зрозуміла Масяню, котра викинула у вікно телевізор.

Однак мушу сказати, за моїми спостереженнями, люди в транспорті, на відміну від мене, слухають радіо. Днями в маршрутці я запитала у сусідки років тридцяти, чи подобаються їй ведучі київських радіостанцій. Відповідь не вимагає коментарів: «А чому ні? Анекдоти непогані бувають, жарти. Солонуваті іноді, щоправда. І погоду, буває, вгадують. Головне — не навантажують».

Людям подобається, коли їх не навантажують. І це правильно. Але ж і Штраус не навантажує, і О’Генрі теж. Не навантажуючи, можна ненав’язливо давати людині нову інформацію і позитивні емоції, а можна не навантажувати в повному розумінні слова, із нульовим ефектом.

Наш радіослухач радіє, коли його не навантажують. Однак конкурс «Я милого узнаю по» або розповідь ведучої про свій сексуальний досвід не просто навантажують — вони спантеличують. Ми говоримо про те, що немає героїв у нашій вітчизні, а самі слухаємо від ведучих радіостанцій рецепти «героя нашого часу». І зрештою, самі не помічаємо, як починаємо повторювати їхні слова. Ведучі поводяться з нами так, ніби ми зустрілися на приятельській вечірці, і після щедрого застілля, хоч би хто що «морозив», ніхто ні на кого не ображається.

Та проблема в тім, що приємний тембр голосу й уміння заповнювати паузи між піснями балачкою не замінять професіоналізму. У Данії, від радіо якої особисто я в захваті, на роботу ведучого не може претендувати людина без акторської освіти. Крім цього, майбутні ведучі проходять курс занять із психологами й у трудовому контракті підписуються під пунктом, що захищає честь і гідність слухача. Тому датські ведучі вражаюче грають голосом і коректно поводяться в ефірі.

У Франції ведучі тримаються досить вільно, але вони розуміють, що радіослухач може подати на них у суд, якщо вважатиме, що телефонний радіожарт зашкодив їхній репутації чи завдав їм моральних збитків. До речі, у Франції є прецеденти, коли радіослухачі вигравали судові процеси.

Чим різняться наші ведучі від закордонних? Відсутністю внутрішньої культури. Добір ведучих за критерієм «незакомплексованість» і «приємний тембр» не передбачає професіоналізму. І в цьому головна проблема. Не маючи внутрішнього культурного стрижня, людина не може, хоч би якою чудовою вона була, відчувати ту грань, порушивши яку, ти ображаєш слухача.

Довгий вплив короткої хвилі

Досі не можу дати собі відповідь на запитання: ді-джеї та ведучі радіопрограм — продукти натовпу чи натовп — продукт впливу моди, яку живлять ді-джеї? Радіоведучі намагаються відповідати масі, копіюючи модні висловлювання, інтонації й американізми. Але ж звідкись ці ді-джеї прийшли і за якимись критеріями їх добирали.

Хтось скаже, що більшість слухачів вибирають радіостанції, виходячи з музичного наповнення ефіру. Що слухачі не приділяють великої уваги ді-джеям, не намагаються запам’ятати їхні імена, як мені здається, говорить передусім про якість їхньої роботи. «Радіо — не персоніфіковане, воно — фонове, — сказав мені програмний директор однієї київської радіостанції на запитання, чому глядачі не запам’ятовують імена ведучих програм і ді-джеїв.

— Навіщо тоді вони з’являються в ефірі? — запитала я.

— Ну як, новини прочитати, погоду розповісти. Ведучі працюють над програмами зі спонсорами.

— А з глядачами вони працюють? — обережно запитала я.

— Аякже, — якось заминаючись відповів програмний директор.

Найжахливіше, що від цього фона нікуди не сховатися. Сідаючи в маршрутку чи таксі, стоячи в черзі в магазині, сидячи в кафе чи ресторані, ви потрапляєте в теплі обійми цього «фону». Він ненав’язливий, він не вимагає зайвих зусиль, він в’їдається у свідомість і впливає на слухача мимоволі, диктуючи стиль мислення. Адже людський мозок легко піддається саме такому фоновому впливу. Це легко, це не навантажує, це, зрештою, зручно. Це з одного боку не заважає, з іншого — не залишає в тиші, наодинці із собою і з необхідністю про щось думати.

Непрофесіоналізм у роботі радіоведучих уже став політикою впливу на людей, із яких планомірно формують натовп, не обтяжений думками, котрий сприймає те, що ллється з динаміка, як норму. І до цього дуже швидко звикаєш. У мене є знайомі, котрі ніяково почуваються без цього «фону». Вони, прокидаючись чи приходячи з роботи, рефлекторним рухом натискають на кнопку радіоприймача, який «не навантажує».

Ми недооцінюємо радіо, вважаючи його засобом розваги. А це ж не просто розважальне — це найбільш масове ЗМІ. І за допомогою радіо можна дуже уміло, ненав’язливо впливати на свідомість людей. Культурний шар, утворюваний нашим українським FM-ефіром, як правило, примітивний і не несе ані позитивних емоцій, ані нової інформації. Нам ліньки думати, і радіо — дуже зручний засіб позбавити себе зосередженості. Ми навіть не помітимо, як почнемо сприймати низькоякісний інформаційний продукт за зразок.

Що ж, спробую полагодити будильник і викинути у вікно приймач. Може, вийде краще, аніж у Масяні?