Deep Purple in Kyiv

Довго перебираю старі фотографії і врешті знаходжу досить пожовклу світлину, на якій я, примостившись під сосною біля туристського намета, демонстративно експоную свій витвір — футболку із зображенням облич п’ятьох музикантів і написом «Deep purple in Rock». Скільки років минуло — футболка давно перетворилась на вторинну сировину, а легендарна британська рок-група продовжує не тільки ввергати в ностальгійний екстаз посивілих її прихильників, але й формує когорти молодих поціновувачів їх мистецтва.

Зовсім недавно, підбиваючи підсумки трагічного і геніального XX століття, часописи подавали і лаконічні, і розгорнуті переліки найзначніших досягнень людства за період 1901—2001 рр. Для себе я відібрав три віхи, які є абсолютно унікальними та значимими для землян — створення атомної бомби, прорив у космос і появу рок-музики. Втішає те, що два останні компоненти є доказом мудрості homo sapiens. Але якщо міжпланетні кораблі можна вважати побічним продуктом мілітаризму, то рок-музика, що майже синхронно вирвалась на орбіту світової культури — є виключно продуктом протесту проти жорстокості і абсурдності світу та сублімацією прагнення до свободи й щастя. Коли «Бітлз» сказали, що вони популярніші ніж Ісус Христос, це було не богохульством і не бравадою, викликаною запамороченням від популярності. Вони піднялися вище кастовості догматизму світових релігій, звертаючись інтернаціональними мелодіями, доступними кожній живій душі світу. Шкода тільки, що дуже швидко до рок-музики, як до дійної корови з виробництва капіталу, прицінилися майстри масової культури. Тому мало ймовірно, що в якомусь реальному майбутті можливий сплеск такої кількості геніальних мелодій неймовірно талановитих виконавців, які активно взялись до освоєння новітньої електроніки, відкривши в ній на рубежі 70-х років майже все, на що здатний людський мозок. І решта вже лише послідовники.

В радянські часи рок-музика активно демонізувалась як продукт, створений майже виключно для того, щоб отруїти душі молодих будівників комунізму. Марна справа. На цьому фронті захід здобув беззаперечну перемогу. І чи такі вже нам чужі були ці буржуазні ритми? Порівняйте класичний склад рок-гурту — чим не троїсті музики — «бас гуде, скрипка грає…» Через те зовсім не дивним є поява грубуватого українського фольклору на кшталт «Цілий вечір дівку лапав, а вночі слухав «діп парпл».

«Deep Purple» не вперше в Україні і в Києві. Не зважаючи на те, що я ніколи не був божевільним меломаном, готовим віддати останні штани за контрабандний «вініл», перед концертом, що відбувся в Київському палаці спорту з повним аншлагом увечері напередодні українських виборів, мене трохи пробивало тремтіння — невже зараз я почую класику, доторкнутись живцем до якої в часи СРСР було ще неймовірніше, ніж зустрітись з марсіанами. Але коли Йен Гіллан, залишивши на мить мікрофон, підхопив і розгорнув прапор України, що гордо майорів під час концерту, на блакитному тлі було написано DEEP, а на жовтому — PURPLE, стало зрозуміло — мрії часом збуваються. Але чи не підступна західна пропаганда цей концерт в такі переломні часи для України, може, це такий хитрий антикобзонівський хід. Ну якщо вже говорити про хитрі ходи, то тут можна зауважити, що один із наших кандидатів-статистів у своїй кампанії використовував (невже законно?) фрагмент знаменитого хіта «темно-лілових» «дим над водою». Правда, слова цієї пісні оповідають про реальну подію, як якийсь остолоп, бахнувши з ракетниці, до цурки спалив студію звукозапису на березі Женевського озера. Можливо, за агітацію проти влади потрібно сприймати те, що Гіллан, співаючи пісню «Зірка автостради» (Highway star), дійшовши до слів «Ooh, she’s a killing mashine» («Ох, вона машина-вбивця»), повернув голову до трибуни де сиділи безмовні міліціонери….

Можливо, вже хтось пише доноси про те, що час зводити залізні паркани, щоб слова про кохання, свободу, спротив не просочились в душі українців і не зруйнували фундамент «стабільності та спокою» у нашій несамовито процвітаючій країні. Але я вірю словам «Deep purple»:

Чи можемо ми дозволяти робити з нас дурнів? Ні! Ні! Ні!

Чи отримали ми свободу?
Ні! Ні! Ні!

Чи стає наше життя кращим? Ні! Ні! Ні!

Чи любимо ми один одного?
Ні! Ні! Ні!

Чи зобов’язані ми чекати вічно? Ні! Ні! Ні!