«Де ж ти у світі подінешся?..» Галицькі пристрасті по «самці» та «яйцекладці»

У Дрогобичі активно обурилися виставкою молодої львівської художниці Гріці Ерде «Самки і яйцекладки: жінки з культури». А через деякий час скандал несподівано продовжився, поповнивши скарбничку хвилюючих божевіль, на які Україна останнім часом стала досить багата.

Нагадаю передісторію: Гріця Ерде представила на виставці шевченківську Катерину як замучену чи то життям, чи то пустотливим пензлем, жінку з целюлітом (у Шевченка про це ні слова!). А Діва Марія, за задумом художниці, й зовсім із чотирма грудьми. В Індії, де в богів багато рук, ніг, голів та інших частин тіла (до речі, це найчастіше слід розуміти як алегорію), 20-річній Гріці все зійшло б із рук. Як зійшло й у Харкові, і в Києві, де виставки Ерде пройшли спокійно та нікого не схвилювали. Проте в Дрогобичі все не так... Тут у депутатів багато життєвої енергії та небайдужості до світу.

Галичина, в принципі, славиться нестандартними реакціями. Вочевидь, місцеві депутати (від нічого робити) відвідують виставки? Законотворці вже виступали свого часу проти спектаклів Віктюка у Львові, проти пісень Руслани з образливою(?) назвою «Дикі танці», проти розгнузданої поведінки Кузьми (Скрябіна) на сцені («ноги його не буде в Івано-Франківську!»). Та, як видно, цей боязкий на початку процес стає своєрідною тенденцією.

Коли, здавалося б, виставку, що ранила душу, було вже майже забуто, депутати блоку національно-демократичних сил зробили заяву (оригінал на сайті Західної інформаційної корпорації) з вимогою звільнення директора Палацу мистецтв Зеновія Бервецького за те(!), що він дав дозвіл на проведення виставки... Це він навмисно зробив, стверджують депутати, він поганий. Документ адресовано меру Дрогобича Миколі Гуку і засобам масової інформації. Заяву підписав голова координаційної ради блоку Михайло Ваврін.

Текст цікавий. «У травні 2007 року в Палаці мистецтв музею «Дрогобиччина» (який, попри величезні проблеми фінансування установ культури і мистецтв м. Дрогобича, був відкритий у 2005 році та функціонує за рахунок коштів міського бюджету) відкрилася епатажна виставка молодої художниці Гріці Ерде (м. Львів), яка має назву «Самки і яйцекладки: жінки з культури», а сам проект, у рамках якого вона експонувалася: «Свиноферма».

Не аналізуючи художню цінність робіт художниці та не позбавляючи її права творчого пошуку, громадськість міста глибоко обурена зображенням двох жіночих образів, які асоціюються в уяві художниці з Дівою Марією та шевченківською Катериною, що свідчить про приниження не тільки національної гідності українців, а й моральних цінностей християн усього світу. На превелику ганьбу для Львівщини, художниця Гріця Ерде поповнила довгий список ненависників і огудників українства та християнства. (Хто веде цей довгий список? — Прим. автора.)

Вважаємо, що директор Палацу мистецтв не випадково дав згоду на експозицію цієї виставки і знехтував у такий спосіб відповідними вимогами для проведення подібних акцій, брутально образив представників дрогобицької громади на організованій ним прес-конференції.

У зв’язку з такою позицією керівника одного з найшанованіших установ мистецтва і культури Дрогобиччини п. З.Бервецького вважаємо недоцільним подальше його перебування на посаді, яку він обіймає».

Звичайно, проблема непроста. І варто було б обговорити і позицію пані Ерде. Проте спочатку звернемося до тексту заяви. У цьому звичайному бюрократичному документі є кілька чудових деталей. По-перше, саме посилання: покарати не художницю, а того, хто дозволив виставку! Щоб «чуяв» лінію... Це прецедент. Раніше такого не було. Може, син за батька й не відповідає, але галерейник за художника відповідатиме. По-друге, цікаве вживання чудового виразу «вважаємо, що». Небожителі припускають, що цього цілком достатньо. По-третє, смішно, що при цьому депутатам здається, ніби вони — демократи.

І нарешті, примітно: у заяві взагалі немає жодного посилання на законодавство України! А законодавство України (та її голов­ний закон — Конституція) захищає свободу слова в Україні (свобода творчості — складова цього права). І цілком може виявитися, що закриття виставки порушило це право львівської художниці. Хай там як, про звернення до закону депутати й зовсім не думали — ні тоді, ні нині. Як і не думали про КЗпП, у якому навряд чи ви знайдете статтю про те, що людину треба звільнити, тому що депутати так «вважають». Можна, звичайно, припустити, що така заява свідчить лише про жахливий розрив між містом і селом. Та, найвірогідніше, вона свідчить про самовідчуття «народних слуг», як істини в останній інстанції. Саме тієї категорії, якій закон не писаний. Чудове, знайоме з дитячих пелюшок закінчення тексту: «вважаємо недоцільним подальше його перебування на посаді, яку він обіймає». Бек ін зе ЮеСеСаР. Це взагалі постмодерністський документ, де триває гра цитатами брежнєвської епохи.

І буквально кілька слів про дивні фантазії Ерде щодо Діви Марії. Можливо, хтось із її родичів завзятий мамолог, може, її образне мислення здається дивним і зачіпає почуття віруючих. Хтось скаже — ось воно сучасне мистецтво. Тобто «постмодернізм» (хоча в даному разі найбільш зрозуміле слово — пустощі). Та, зрештою, зауважте, що молода львівська художниця виставилася не в церкві, а у виставковому залі. Чи не ображають почуття атеїстів, критиків християнства, переконаних антиклерикалів (усі вони мають право на власну точку зору), що навіть у цій, суто світській установі, вони не можуть знайти щось близьке собі.

Тож чим же є Україна: демократичною державою чи теократією, де все вирішує навіть не шаріат, а думка однієї з громад? Вирішувати ці дилеми, вочевидь, потрібно буде дрогобицькому міському голові пану Гуку. Чи суду держави України. Тому цікаво, як завершиться справа.