Дали раду. Януковича оточили геронти

Президент України створив і очолив Громадську гуманітарну раду. Це — «консультативно-дорадчий» орган. Списковий склад президентських радників і консультантів вселяє священний трепет і ситуативну дрож… Доля прекрасного знову в небезпеці.

Такого роду утворення, т.зв. «ради», передбачають тільки один земний сенс. І він полягає ось у чому... Різні «радники», опинившись якомога ближче до тіла государевого, мають подальшу захоплюючу можливість екзальтовано віщати у близькому колі: «Ми особисто поспілкувалися з президентом...» (при цьому можна лукаво примружитися). Ще можна гордо дописати у візитках: «член... такого-то... органу... при президентові». І це ще більше вознесе їх у їхніх же власних очах.

Іншої, практичної, користі від таких консультацій на осідку в головнокомандувача — поки що не було, поки що нема й вочевидь не передбачається.

Обпльована культура живе за своїми астрологічними законами. А «радники» частіше надувають щоки при безглуздому ККД.

Згадується така ж відповідальна «рада» і при попередньому партійному керівнику. І тоді було багато високодостойних, і не всі потрапили в новітні розклади...

Тільки що, питається, вони тоді «радили», якщо при Вікторі (при Андрійовичу) так до пуття й не розробили серйозного документа (програми) із захисту культури від нахаб; а рейдери нахабніли до краю, зачищаючи міста від різного «прошарку»; а попсу-вульгарщину за Ющенка підносили у найвищий ранг національних цінностей, увінчуючи то Філю, то Хрюшу орденами-медалями...

І де тепер «ті» радники?! Ану на килим їх усіх.

Нинішній хіт-парад гуманітарних консультантів — при Вікторі Федоровичу — світлих надій вселяє ще менше.

Списковий склад епохальних персонажів, допущених до вуха Його, має видатися суспільству непродуманим, тенденційним, вузькопрофільним, однопартійним і таким, що абсолютно не відбиває складного й хворобливого пейзажу різних гуманітарних (культурних) проявів у житті великої багатонаціональної країни. Це явно не той контингент світлих умів, які здатні виплодити «формули» виживання або ж відродження культури.

Безумовно, серед новітніх «жерців» є й монстри. І, звісно, всі вони мають законні підстави радити, віщати, наущати. При всіх формаціях і різних «екзекуціях» чимало їх а) були; б) є; в) і будуть (їсти)…

Наприклад, шанований поет Іван Драч. Як радісно бачити легендарне ім’я в чарівному реєстрі «допущених». І як оперативно, в даних історичних обставинах, нам очікувати для нових підручників від його Пегаса щось громадянсько-патетичне, на кшталт: «З Донбасу почалася Україна, моя кохана, моя єдина…»

Лариса Скорик: дама бойова і професійна; може, хоч її архітектурні пізнання дозволять зупинити навалу варварів, пригальмувавши предикі забудови старовинних міст? Можливо... Якщо новітні мешканці Грушевського вже не розділили між собою рештки ошмаття.

У когорті президентських консультантів чітко помітний «слід Табачника». «Його люди» — скрізь. Відомий учений
П.Толочко — цей укотре відкриє країні і Януковичу очі на теорію походження давньоруської державності або ж порадить перечитати новітні літописи про племінний союз полян. Хрестоматійна «людина Табачника», режисер М.Рєзнікович, митець із незаперечними напрацюваннями у столітті ХХ, якщо знадобиться, тут-таки й проконсультує президента — як Національний театр поетапно перепрофілювати у касовий «пилосос» на бульварній енергооснові.

Білим птахом із чорною ознакою вигулькує серед гордих орлів Б.Ступка. А цей святий отець із чим завітав до батюшки? З якими порадами? Хіба зі своїм майстер-класом — як вищій владі при гарній міні ще й зіграти добре, щоб народ у це «мистецтво» увірував...

От уже не відаю, «у що» вірував народ Стародавньої Греції, який довіряв уже своїм «консультантам»... Там вони називалися — геронти (шановані старі, радники базилевса, тобто царя)... Але, очевидно, в Афін, на відміну від Києва, якось розібралися в суті «демократії». Оскільки в Києві — що стосується нашої справи — не демократія, а жорстка партійна «рознарядка».

Вона й визначала «тіло» нинішнього складу культурних «радників». Переважна їх більшість, до речі, люди настільки ж далекі від культури (та від інших гуманітарних сфер), як декабристи — від черні чернігівської.

Більшість вірнопідданих нашіптувачів, до вашого відома, політологи... Політеквілібристи, політканатоходці, власники акцій у різного роду «фондах», «центрах», «інститутах». У тих віртуально-неврахованих проектах, які своєю всезростаючою кількістю тільки підтверджують українську народну прикмету: чим більше безглуздих «центрів» — тим дорожчий кусок сиру в крамниці. (Ось і все їхнє «дослідження».)

По яку таку «пораду» може звернутися до темних конячок (грантожерів, бюджетоспоживачів), відірваних від живого гуманітарного процесу, той чи інший творець у скруті, якщо в приреченій на викорчовування культурній Україні несподівано знову гряне масова біда... Чи достукається він до дармоїдського «центру», до уніфікованого недолугого «сірого піджака»? Хто з цих соціально пасивних і творчо нетемпераментних людей захищав культуру від комунальних загарбників або виїжджав далі Кончі-Заспи, цікавлячись скорбним натюрмортом регіонального творчого життя...

Хто з них знає, «як» облаштувати корисний фестиваль чи налагодити міжнародні контакти; «як» застосувати технологію навернення спонсора в культурну віру або зняти конкурентне кіно, «як» підняти ногу в сучасному балеті або подати ноту у важливому куплеті... У цих тільки одна нота — вчасно підспівати Самому.

Порожнє й нікому не потрібне «теоретизування», а ще чергове вибивання «грантів» під себе ж — під вухом у Нього ж — ось і вся користь від їхньої видатної дорадчої діяльності.

Втім, завдяки професійним напрямам деяких «радників» хоча б дізналися нарешті, яка ж культура в нас відокремлена від держави… А немає ж жодної адекватної людини в новітньому «почті Януковича», яка б зі знанням справи розповіла президентові про профільні проблемні теми — а) у кіно, б) в оперному мистецтві, в) у хореографії, г) в живописі... Хоча є в нас і в цих хоромах «живі душі», якщо запитаєте — з десяток назву...

Таким дорадчим складом від держави «відокремили» ще й телебачення. Не ввівши в «радники» жодного телебоса. І тут Януковича не підвели: у телевізорі вже давно немає ні культури, ні гуманітарної основи. Тільки кривляння й масовий вилов аматорів, яким обіцяють «майбутнє». Трьома каналами, на яких заманюють аматорів, до речі, заправляє премила Олена Франчук. Але й вона в президентській раді проходить за «квотою» боротьби зі СНІДом. І хоч у цьому напрямі, не сумніваюся, боротьба в нас піде успішна...

* * *

…Ще в січні, коли півкраїни хихикало над «українським поетом Чеховим», тільки одна людина була зажурена, сумна...

І це був — я.

«З кого сміЄ...?» — думалося.

Із себе сміЄ...

Чого напустилися тоді марно тільки на одну людину... А інші, «надкультурні», а решта?!

А всі навколо?

Поцікавилися б і в Андрійовича, чим різняться трагічні долі Му-Му і Каштанки? Думаєте, відповідь буде правильна?

Що нам Гекуба, що нам політики... Вже й не ризикну рипатися з порадою, а тим більше зі спробою несміливо запитати знаменитого ректора з головного культурного вузу України: то чи відбулася «зустріч» із Годо у великій драмі ХХ століття (чи не напилися герої на радощах)?

…Тут самою порадою справі не зарадиш — у такій безодні невігластва.

Тому вже за тобою вагоме слово, читачу. Пиши на форум або на аркушику в клітинку — ЯКІ ПОРАДИ В ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ НАСАМПЕРЕД ВАЖЛИВІ ДЛЯ КРАЇНИ, ПРЕЗИДЕНТА?

Прочитаємо — і перешлемо на потрібну адресу, не сумнівайтеся.

"Статьські" радники

Валерій Бебик — проректор із політичних комунікацій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (за згодою);

Михайло Белецький — експерт Київського центру політичних досліджень і конфліктології (за згодою);

Андрій Бокотей — ректор Львівської національної академії мистецтв (за згодою);

Віктор Бондаренко — перший заступник голови Вищої атестаційної комісії України;

Костянтин Бондаренко — директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна (за згодою);

Сергій Бубка — президент Національного олімпійського комітету України (за згодою);

Олександр Гриценко — директор Українського центру культурних досліджень (за згодою);

Леонід Губерський — ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (за згодою);

Валерій Денисенко — завідувач кафедри теорії та історії політичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка (за згодою);

Іван Драч — письменник, голова Товариства зв’язків з українцями за межами України «Україна — Світ» (за згодою);

Ілля Ємець — директор Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України (за згодою);

Валерій Капелюшний — завідувач кафедри етнології і краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (за згодою);

Василь Кремень — президент Національної академії педагогічних наук України, академік Національної академії наук України (за згодою);

Павло Кутуєв — професор кафедри політології, соціології та соціальної роботи Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (за згодою);

Максим Михайленко — директор із питань досліджень Центру соціальних і правових досліджень (за згодою);

Борис Олійник — голова правління Українського фонду культури (за згодою);

Микола Примуш — завідувач кафедри політології Донецького національного університету;

Михайло Резнікович — генеральний директор — художній керівник Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українка (за згодою);

Лариса Скорик — професор кафедри архітектурного проектування Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (за згодою);

Валерій Смолій — директор Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, академік Національної академії наук України (за згодою);

Богдан Ступка — художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка (за згодою);

Дмитро Стус — публіцист, старший науковий співробітник Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України (за згодою);

Петро Толочко — директор Інституту археології НАН України, академік Національної академії наук України (за згодою);

Сергій Толстов — директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень (за згодою);

Олена Франчук — голова правління благодійної організації «Фонд Олени Франчук «АнтиСНІД» (за згодою);

Микола Шульга — заступник директора Інституту соціології НАН України (за згодою);

Світлана Щербак — науковий співробітник Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (за згодою);

Валентин Якушик — професор кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» (за згодою).