Чому "Живу" заблокували у прокаті?

Підбиваючи підсумки 2016-го кінороку, варто зазначити, що серед багатьох вітчизняних проектів, які дійшли до екранів, був один справді несподіваний. Це фільм "Жива" режисера Тараса Химича. Стрічка створювалася майже три роки на ентузіазмі автора, без підтримки Держкіно. А коли дійшло до прем'єри, далеко не всі українські кінотеатри погодилися взяти її в прокат, мотивуючи відмову "дистриб'юторськими" та "технічними" причинами.

Нагадаю, що в основі стрічки - і реальні українські події середини XX ст., і реальна головна героїня Анна Попович, життя якої пов'язане з УПА. Ця 90-літня жінка ще встигла розповісти авторам драматичну історію свого життя, але, на жаль, не побачила прем'єри. У головній ролі - Ольга Комановська (яку журналісти нашого видання назвали відкриттям року). Сценарист, режисер, оператор, монтажер кінопроекту - Тарас Химич.

Анна Попович

- Пане Тарасе, для вас, вочевидь, 2016-й - рік "Живої". Тобто рік складного, але завершального циклу створення авторського фільму. З якими найбільшими труднощами зіштовхнулися на певних етапах саме цього циклу?

- Розумієте, для мене як для режисера важило, щоби цей фільм був "живим" і міг розвиватися разом із нами. Зйомки "Живої" тривали впродовж трьох років. А самі зйомки - це складний процес. Для нас було принципово знайти саме ті потрібні кадри, які б максимально розкрили історію Анни у певний період її життя.

Було важливо мати час для змін, адже завдяки їм можна максимально підвищити динаміку або, навпаки, акцентувати певні моменти, особливо на завершальному етапі.

- Аби була така неймовірна можливість, то що б ви змінили у проекті? Які вади в ньому бачите виключно ви?

- У цьому проекті вже нічого не можемо змінити чи додати. Я задоволений результатом. І, зрештою, "Живою" розпочали процес незалежного українського кіно. І вже можна говорити про наступні проекти.

Звісно, "Жива" - надзвичайно важливий досвід, який удосконалимо і будемо використовувати в наступних проектах.

- Чи цікавляться фільмом міжнародні фестивалі? Загалом, чи ставили перед собою фестивальну мету?

- У практиці світового прокату є така річ як суміжне дистриб'юторство, що передбачає одночасно прокат і поширення фільму на фестивалях.

Наш фільм орієнтований саме на таку систему, на відміну від України, де нас передусім цікавив чистий прокат у кінотеатрах.

Що стосується деяких фестивалів в Україні, то ми фізично на них не встигали, а зволікати з виходом фільму на рік було неможливо.

- Плач з приводу "в Україні мало знімають" ущух, знімають більше. З якого чергового приводу треба "плакати" зараз, коли "знімають немало"?

- Я вважаю, що нам слід дуже добре моніторити запити суспільства до кінопродукту і водночас порівнювати це із запитами світового кіно.

- Тобто?

- Поясню. Слід знімати фільми, які були б зрозумілі не тільки українцям, а й тим, хто живе поза межами нашої держави.

Кіно має бути якісним в всьому - від початку й до фіналу. І головне - таке кіно має окупитись у прокаті. Саме люди голосують за фільм. Усе просто: є попит і є пропозиція.

- Тоді які українські фільми останніх років ви б узяли з собою на безлюдний острів?

- Я люблю фільми, в яких є футуризм із яскравою соціальною проблематикою. На безлюдний острів і взяв би їх.

- Яка реакція ваших інвесторів на "Живу"? І яка найрозумніша репліка (з рецензій) про це кіно?

- Фільм було створено без жодної підтримки з боку держави. Лише на завершальному етапі (а саме: озвучення фільму) з допомогою долучилася Львівська обласна державна адміністрація.

Ми самі собі були замовниками й виробниками. А це, мабуть, найбільша відповідальність. Адже собі не збрешеш.

Щодо відгуків на фільм, то щиро вразила рецензія Юрія Андруховича: "Це кіно? Так, це кіно. Це нарешті кіно. Це не більше, ніж кіно. Але й не менше".

- Чи не завадить ваша можлива втома після тяжкого підйому "Живої" розпочати новий проект? Чи є ідея такого проекту?

- Насправді знаю, що зніматиму далі. Єдине, що зараз скажу, - майбутній фільм не матиме жодного стосунку до ХХ ст.

Коментар

Виконавчий продюсер проекту Олеся Галканова розповіла про деякі перипетії довкола "Живої" в українському прокаті, коли стрічка не потрапила на екрани багатьох провідних кінотеатрів. Що то було? Спланований бойкот? Розхристаність прокатної системи, яка ігнорує вітчизняне кіно? Чи щось інше?

- Усе досить просто, - каже пані Олеся. - Той чи інший фільм має бути комерційно успішним. І ми розуміємо, що ніхто не має бажання отримати збитки через прокат. Фільм - це час, а час - це гроші. Головне завдання українського кіно - завоювати довіру у дистриб'юторів та кінотеатрів. Я вважаю, що на кожних режисерові й компанії виробникові лежить відповідальність за їхній продукт, тобто фільм. Його слід не просто зробити, а зробити комерційно цікавим. Українське кіно має викликати довіру і не боятися конкурувати з фільмами світових кіновиробників. Звісно, це не простий шлях, але можливий.

Тож і з нашим фільмом ми пройшли певний шлях - від нульової точки й до "зараз".

У всеукраїнський прокат ми вийшли без дистриб'юторів. Це було ризиковано. Якщо говорити мовою цифр, то прокат "Живої" - це 25 екранів (зі 150!) у більшості обласних ( і не тільки) центрів України.

Окрім локальних кінотеатрів, "Живу" взяли чотири мережі. Фільм ішов у прокаті три тижні. І, що цікаво, після двох тижнів кінотеатри самі запропонували продовжити прокат.

Це безпрецедентний випадок для українського кіно. Розклад сенсів був різний і індивідуальний. Від п'яти сеансів на день до одного.

Прокат триває. За цей період сума касових зборів перевищила 1 000000 грн.

Якщо мислити статистикою, то збільшення кількості екранів, звісно, привело б до прогресії суми касового збору. Це виводить на логічне ствердження - фільм "Жива" окупився б стовідсотково. Але…

З іншого боку, з усією відповідальністю хочу сказати, що ми не робили цей фільм у іншому форматі, крім DCP 2K та звуком 5.1, бо не мали жодного морального права погіршувати якість.

Наша команда була переконана, що кожен заслуговує на перегляд українського фільму в форматі, не гіршому, ніж той, у якому показують голлівудські блокбастери. Це обумовлено оригінальною авторською звуковою доріжкою, музичним рішенням, об'ємним звуком, візуальними ефектами "Живої", які у форматі HD просто не справлять того враження, яке дає формат DCP. Адже ще під час зйомок ми використовували найновіші технології, які з'являлися на той час.

Самі зйомки проводили у форматі 4K, який дозволив передати глибину кольору, всі найдрібніші фактурні речі, об'єм тощо. Sound producer, композитор фільму працював над звуковою доріжкою, яка б вражала не тільки об'ємністю, а й мелодикою і заглиблювала глядача в атмосферу. Нам пропонували перевести цей фільм у формат HD, аби його взяло більше кінотеатрів, у яких зали з проекторами DCP "зайняті" "вигіднішими" голлівудськими блокбастерами.

Отже, для нас стали великою підтримкою саме ті кінотеатри, які не побоялися надати нам зали з проекторами, що транслюють формат DCP. Це багато про що свідчить.