ЧЕХОВ ЗА СОЛОВЙОВИМ — «ПРО КОХАННЯ»

Головна тема російського життя сьогодні — майбутні вибори, з усіма властивими цій події атрибутами: білбордами з портретами претендентів, засміченими листівками під’їздами, посиленими патрулями на вулицях і в метро, навіть присутністю пана Путіна на КВН. Попри це, культурне життя столиці тече своїм руслом, обходячись без присутності офіційних осіб.

Особливий підйом спостерігається в галузі кіно. 8 березня вручив свої призи Фестиваль жіночого кіно, присвячений пам’яті Віри Холодної. Він проходив у Будинку Ханжонкова, і всі бажаючі могли насолодитися кінодосягненнями дам зовсім безплатно. Будинок кіно відкрив свої двері Міжнародному кінофестивалю «Лики любові», котрий тепер щорічно «супроводжуватиме» пору кохання — весну.

Президентська пара — на IX «Ликах» нею стало подружжя Дарина Михайлова і Владислав Галкін, — представивши журі, запросила на сцену гостю фестивалю Ханну Шигулу. «Короновану» Берлінським фестивалем музу Фассбіндера привітав президент групи компаній «Кінотавр» Марк Рудінштейн, який вручив акторці «Срібну стрілу» за внесок у світовий кінематограф.

Офіційна частина була суворо діловою і дуже короткою. Усі розуміли — публіка з нетерпінням чекає показу довгожданого фільму Сергія Соловйова. Майстер тримав кінематографічну громадськість у напрузі з вересня 2001 року — саме тоді відбулася перша презентація цього проекту в Ялті, у будинку-музеї Антона Чехова. 2002 року на Х фестивалі російського кіно у Виборзі, що називається «Вікно в Європу», було показано 25-хвилинний ролик. Майже весь 2003 рік точилася «боротьба з цифрою», на яку, відповідно до сучасних віянь, картину переводили. Чим, за визнанням постановника, її «ледь було зовсім не згубили».

— Картина, — сказав Сергій Соловйов на прес-конференції, пояснюючи затримку виходу фільму майже на рік, — уже одного разу зіграна, знята, перезаписана — раптом зникла! Вона просто розчинилася, як у поганій казці, — і на її місці виникло огидне, погане образотворче чудовисько. Навіть артисти, хоч як це дико звучить, стали грати гірше. Та й як їм було грати із зеленкувато-трупними обличчями і з явно невдало наклеєними бородами?..

Ось воно — перевага негативу перед цифрою! Але залишимо технічні перипетії за кадром, поговоримо краще про сам фільм. У його назві після літери «О» слово «кохання» замінено значком, що зображує сердечко, як його малювали в листах провінційні панянки. Режисер, він же співавтор класика в створенні кіновитвору, пояснив це тим, що «твердо для себе вирішив не вживати безглуздо зношене і замучене сьогодні слово».

Номінально картина складається з трьох новел, де «своїми словами» переказано твори Чехова «Доктор», «Ведмідь» і «Володя». Любов і зрада, дружба і самітність, інтрижка і смерть — усе це є й у Чехова, і у фільмі. Вражаюча вибудованість кадру і тонке операторське бачення (оператор Юрій Клименко) безпосередньо асоціюються зі знаменитими живописними роботами так званих «мирискусников». Заворожують своєю красою костюми (художник з костюмів Наталя Іванова) і інтер’єри (художники-постановники Олександр Борисов і Сергій Іванов). Прекрасними є акторські обличчя. Артисти з усім своїм високим професіоналізмом і талантом намагаються передати нюанси аскетичної за своєю природою, але сповненої думки, емоцій і гумору чеховської прози. У фільмі, за їхнім зізнанням, із задоволенням знялися Олександр Абдулов і Олександр Збруєв, Євгенія Крюкова і Тетяна Друбич, Катерина Волкова і Кирило Биркін. Але, залишаючи за кадром сприйняття образотворчо-музичні знахідки, фільм випромінює холод вічності, ніби ти побував у кабінеті патанатомії.

В анотації, надрукованій у фестивальному каталозі, картину названо «концептуальним триптихом про чеховське розуміння кохання». На мій погляд, це радше концептуальне розуміння Чехова Сергієм Соловйовим. Адже його спроби ставити «Доктора» і «Володю» йдуть своїми коренями в часи його навчання у ВДІКу. Полум’я емоцій залишилося в тридцятирічній давнині студентського минулого, а бажання реалізувати нереалізоване залишилося. Творчі удачі, у яких Соловйов намагався розібратися в почуттях сучасників («Рятувальник», «Сто днів після дитинства» і остання за часом картина «Ніжний вік»), наклалися на бажання збагнути Чехова. Природний потяг до краси створив не властивий класику антураж, а чеховські герої волею режисера з усіх сил «рвонули» у століття ХХI.

Отже, фільм, що відкрив фестиваль, присвячений коханню, викликав нескінченні суперечки. У всякому разі, він не залишив нікого байдужим. Хтось розмірковує, хтось захищає Чехова, котрий не потребує захисту, а хтось Соловйова. А попереду — десятиденний «кінолюбовний» марафон, про який читачі «ДТ» неодмінно дізнаються.