БРАТ-3: КАРАМАЗОВ

Чергова акція «Російське кіно: прем’єра в Києві» відбулася в столичному Будинку кіно 22 лютого ц.р. Це був показ нового фільму Дмитра Месхієва «Щоденник камікадзе» (2002). Перед переглядом усі вшанували пам’ять двох нещодавно померлих патріархів вітчизняної документалістики, колег і соратників — киянина Ізраїля Гольдштейна і москвича Костянтина Славіна. Секретар НСКУ Владлен Кузнєцов, який відкривав вечір, зі смутком зазначив, що наші народи продовжує пов’язувати не тільки життя, але й смерть. Тим часом, судячи з переповненого залу і негайно призначеного додаткового сеансу, тамтешнє кіно домоглося-таки в нашої публіки реноме безсумнівно класного, якщо не майже рідного. Звісно ж, проект показу в нас найкращих російських фільмів, реалізований Росзарубіжцентром в Україні, ввижається «націонал-патріотам» як культурна експансія Росії. Проте чи можна взагалі кого силувати культурою, причому за обопільної згоди сторін? Залишу «пікейним жилетам» вирішення такої квазіфілософської проблеми. Скажу краще про фільм.

Картина, знята за сценарієм Едуарда Володарського, виявилася вигадливим психологічним детективом, замішаним на аналізі духовної кризи «новоруської» дійсності, на класичних мотивах із Ф.Достоєвського і чудернацьких подорожах у часі між сучасністю й повоєнною добою. …Десь на початку 50-х минулого століття жили собі двоє друзів. Вадим був «неправильний»: потрапив до в’язниці за пограбування, кинув дівчину, яка завагітніла від нього, а та покінчила з собою. Макс, навпаки, був сумирним і позитивним: витяг товариша з-за ґрат і безмежно кохав ту саму дівчину. На шостому десятку вони обидва досягли солідного статусу, але в наші дні життя змінило їхні долі. Макс (Микола Чиндяйкін) став ділком певного кримінального бізнесу, а Вадим (Сергій Шакуров) набув популярності як талановитий сценарист кіно і ТБ. На подив слідчих органів, не мафіозі, а богемного літератора знаходять застреленим за стандартною схемою убивства на замовлення. Розкрити причини смерті друга й належить Максу.

Пошук проходить як звичайно — через прижиттєві зв’язки небіжчика, але також і «археологічно» — за допомогою юнацьких спогадів. Ретроспекції в «Щоденнику камікадзе» мальовничо вишукані й інтригують загадковою заплутаністю. Всякий епізод починається по декілька разів із якимись поправками в деталях сцени, колориті, ракурсі, темпоритмі тощо. Чи то пам’ять персонажа вносить такі поправки в минуле, чи то автор коректує минуле за істиною — Бог відає. Але виникає естетично хвилююче середовище «тіней минулого», які фатальним чином визначають теперішнє. І розгадка смерті виявилася незвичною: зовсім не кримінальною, а екзистенціальною. Драматург, який розчарувався в житті, потріпався у сексі і виписався в мистецтві, вирішив покінчити з усіма проблемами, а заодно із собою... руками свого старшого брата, престарілого роботяги й невдахи (блискуча роль Юрія Кузнєцова). Бузувірською софістикою сценарист власної смерті переконав простака, що так буде найкраще для всіх. Цілком у дусі «просвітництва» Смердякова Іваном Карамазовим. (Шкода, що це першоджерело так напряму акцентоване у фіналі.) А, власне, увесь цей «сценарій» свого відходу, прорахований до дрібниць, Вадим як заповіт залишив Максові у вигляді щоденника.

Перераховані вище фабульні пошуки цілком можна було б зарахувати до пустопорожніх прибамбасів й артистичного піжонства авторів картини, якби не клубок тем, насправді глибоких і хвилюючих, що постають із фільму. Нам, людям ХХI сторіччя, які ще не відійшли від шоку, отриманого при переході через межу епох, «Щоденник камікадзе» міг нагадати, що для таких універсалій, як любов, віра, гріх, смерть і таке інше, хронологічних порогів не існує. Століття — до і після Достоєвського — перетікають з одного в інше, періодично виникає розмова про викривлення моралі саме в добі теперішній, але код людяності все одно залишається незмінним. Наприклад, оце: «Веселися, юначе, в юности своїй… і ходи дорогами серця твого і баченням очей твоїх; тілько знай, що за все це Бог покличе тебе на суд…» У цьому сенсі всі ми — камікадзе. Одні більше, інші менше. Про те й ідеться в кіно.