БОРИС ЛЯТОШИНСЬКИЙ. ДОЛЯ В ЛИСТАХ

Листи Б.Лятошинського зберігаються у Москві в Російському державному архіві літератури і мистецтв. Маріанна Капиця в 1994 році, у зв’язку з підготовкою до святкування 100-річчя Б. Лятошинського, розпочала цю роботу й отримала дозвіл на опрацювання фонду 2085 , хоча він і досі не є загальнодоступним.

Як виникла ідея зібрати і видати епістолярій Бориса Лятошинського? З таким запитанням ми звернулись до упорядника.

— Ще в мої студентські роки, — розповіла М.Копиця, — на своїх лекціях про листи Бориса Лятошинського розповіла професор консерваторії Леніна Петрівна Єфремова. Думка знайти їх мене ніколи не полишала. Коли я знайшла листи в Москві, одразу виникла ідея їх видати. Згадую, яку велику підтримку під час цієї багаторічної роботи мені надавав мій чоловік — Іван Карабиць, який відпускав мене у відрядження, допомагав поєднати важку дослідницьку працю з родинними турботами.

Другим ініціатором створення цього видання хочу назвати Володимира Симоненка, який одразу ж перейнявся важливістю справи. Справжнім генератором ідеї щодо видання майбутнього двотомника був академік АМУ, професор НМАУ Іван Ляшенко — масштабна, могутня постать в українському музикознавстві. Цим трьом видатним українським діячам, які відчували нагальну потребу у такому документальному пам’ятнику, їх світлій пам’яті і присвячено це видання.

— Робота над епістолярієм проходила в три етапи, — продовжила розповідь М.Копиця. — Перший — це розшифрування листів Б.Лятошинського з РДАЛМ, другий —розшифрування і систематизація листів Р.Гліера з особистого архіву Б.Лятошинського у Києві, який дбайливо зберігає його племінниця І.Царевич. Цей етап знаменний тим, що родина Царевич, його дружина Маргарита Олександрівна — всі листи, листівки, телеграми зберігали з 1914 року у великій старій скрині, яку в складні часи, коли родину переселяли з будинку у 1939 році, вивезли у Ворзель, де вона й перебула війну. Потім ці раритети повернулись на квартиру Б.Лятошинського, де їх зберігає і тепер Ія Царевич. Ці листи ніколи ніким не видавались і не друкувались. Родина, знаючи складний драматичний життєвий шлях митця і те, що він був закритою людиною, — зберігала таємницю його особистого життя.

Після розшифрування листів Р.Гліера починається третій, чи не найскладніший період підготовки епістолярію Б.Лятошинського до видання.

Маріанну Копицю, Ію Царевич, Ольгу Голинську настільки захопила підготовка важливої частини роботи — коментарів, що вони стали справжніми «археологами». Їм довелося з’ясовувати тисячі імен, прізвищ, фактів, наведених у листах, переглянути численні видання того часу, журнали, газети.

Справжньою енциклопедією була для авторського колективу Ія Сергіївна, яка пам’ятає коло друзів сім’ї, багатьох музикантів, про яких у листах є лише короткі згадки.

Редактор видання Ольга Голинська, яку знають як високопрофесійного фахівця, за її словами, була захоплена особистостями Б.Лятошинського та Р.Гліера, які в своїх листах постають не тільки видатними митцями, а й непересічними людьми з великої літери, які крізь складні роки свого життя пронесли високодуховні стосунки Учителя й Учня, почуття товариськості, дружби, взаємопідтримки та взаємодопомоги.

На презентації першого тому було відзначено, що по-новому в цьому листуванні висвітлюється тема «Р.Гліер та Україна». У книзі наводяться факти його постійних зв’язків з Києвом, з українськими діячами. Р.Гліер, киянин з походження, ректор Київської консерваторії (періоду 1914—1920 рр.). Він виховав багато визначних діячів музичної культури України і весь час як міг допомагав їм. Висвітлення в цій книзі постаті Р.Гліера повертає нам цього незаслужено забутого композитора.

Через нові факти, наведені в листуванні, багато подій в історії української музики ХХ століття отримують нову оцінку та провокують зміну поглядів на історико-культурний процес в Україні.

Дуже важливим, на нашу думку, є розкриття через листи різних граней життя і творчості Б.Лятошинського, його стосунків з колегами, державними інстанціями, Спілкою композиторів.

Листування допомагає відтворити реальні драматичні події навколо Третьої симфонії композитора, передає глибину переживань, які охопили митця: «Симфонія лежить у шафі, та мені навіть неприємно дивитись на цю нещасну партитуру, наскільки це несправедливо й огидно з нею вийшло» (27.І.1952).

Справжня розправа офіційних кіл над Другою і Третьою симфоніями з листів Бориса Лятошинського постає ще більшою трагедією для митця. Але з якою гіркотою він ішов на примирення з дійсністю, коли писав: «В загальному й цілому з 10-ти випадків мене у 9-ти обов’язково лають. Хочеш не хочеш, а звикнеш» (1.5.1940).

Драматична доля великого Майстра української музики ХХ століття постає з його листів з усією оголеністю, жорсткістю документального факту.

Справжньою джерелознавчо-дослідницькою працею можна назвати роботу авторського колективу видання. Всі працювали самовіддано — від поєднання листів (лист-відповідь) з різних архівів до визначення невідомих дат, від коректних граматичних правок до створення справжньої інформаційної бази даних у коментарях.

Передмова до цього академічного видання, яку Маріанна Копиця назвала «Міркування та роздуми над епістолярієм Б.Лятошинського», — це глибока наукова розвідка історика-музикознавця. Нові погляди на творчість Б.Лятошинського в цій передмові аргументуються багатим матеріалом з його епістолярію. Перед нами вчений-подвижник, який віддав праці над листами 8 років творчого життя. Зараз М.Копиця зі своїми колегами продовжує працювати над другим томом.

Особлива подяка тим, хто допоміг видати цю особливу книгу: Головному управлінню культури і мистецтв Київської міської державної адміністрації (особисто О.Биструшкіну) та Міжнародному доброчинному фонду конкурсу Володимира Горовиця (особисто Ю.Зільберману).

Жаль, що тираж усього лише 500 примірників, і книга вже стала раритетом. Нам усім дуже потрібна зараз саме така література, в якій людська доля з достовірним документалізмом віддзеркалює події минулої епохи.

Особистість і історія, митець і влада — такі теми розкрито у виданні епістолярної спадщини Б.Лятошинського, яка є справжнім видатним людським Документом української культури ХХ століття.