Богдан Бойчук: "І відійшла в життя людина"

Особистість письменника часто визначальна для утвердження літературного феномену, який згодом потрапляє до літературознавчих історій та енциклопедій. Не говоритиму про явище Нью-Йоркської групи, яке досі є предметом дискусій у письменницьких і літературознавчих колах (Марія Ревакович наголошує, що зустріч Богдана Бойчука та Юрія Тарнавського 1953 року стала вирішальною для формування цієї групи як "кола друзів"), проте скажу, що Богдан Бойчук - митець, який зміг явити в творчості нову якість письма, реалізовану через неповторні образи, нове світовідчуття й нову стилістику.

Нестерпне світло

перетяло груди,

і в серце врізалося

слово.

("Поезія")

Можливо, на якомусь етапі життєдайність такого типу творчості почала вичерпувати себе, і тут можна почасти погодитися з поглядами В.Моренця. Але у Всесвіті немає нічого випадкового, і кожне явище виникає закономірно. Богдан Бойчук належить до тих митців, які мають потужну харизму, а тому епатують, дражняться, змагаються з реальністю і людьми. А з часом самі доходять висновку, що всі дорогу ведуть до того самого храму…

Богдан Бойчук народився 11 жовтня 1927 року в Тернопільській області. 1944-го вивезений до Німеччини на примусові роботи. Після війни перебував у таборі переміщених осіб у місті Ашаффенбурґ. 1949 року переїхав до США (Нью-Йорка). 1957-го закінчив студії з електроніки в Міському коледжі Нью-Йорка. Відтак працював інженером до 1992 року. Від початку 1950-их років заявляє про себе в літературі: з'являються його поетичні збірки "Час болю" (Нью-Йорк, 1957); "Спомини любови" (Нью-Йорк, 1963); "Вірші для Мехіко" (Мюнхен, 1964); "Мандрівка тіл" (Нью-Йорк, 1967) тощо. Видавав переклади з англійської, іспанської, польської та російської, і з української - англійською (зокрема, Богдана Ігоря Антонича, Івана Драча). Серед його перекладених українською мовою авторів - Хуан Рамон Хіменес, Семюел Беккет, Стенлі Кюніц, Дейвід Іґнатов, Борис Пастернак, Єжи Плютовіч, Ян Леоньчук, Теннессі Вільямз.

Останніми роками у нас почало з'являтися дедалі більше книжок Б.Бойчука, в яких він заявляє про свою іпостась прозаїка: "Дві жінки Альберта" (Київ, 2002); "Три романи" ("Краєвиди підглядника", "Аліпій II і його наречена", "Життя з Алісою поза дзеркалом") (Київ, 2004); "Над сакральним озером" (Київ, 2006); "Розанна з Нивок" (Львів, 2011); "Паноптикум ДіПі: трилогія" (Львів, 2013); "Над сакральним озером. Кохання поза світанком" (Львів, 2014); "Прощання в Парижі" (Львів, 2016) та ін.

Був співредактором річника "Нові Поезії" (1959–1971), ініціатором і головним редактором нью-йорксько-київського літературно-мистецького квартальника "Світо-Вид" (1990–1999). Працював літературним редактором при місячнику "Сучасність" (Мюнхен). Член Національної спілки письменників України, "гуру" на письменницьких нарадах для молодих літераторів.

Згадує Тарас Кремінь, народний депутат України, а тоді молодий поет, якому випала нагода побувати на семінарі Б.Бойчука: "З Богданом Бойчуком - легендарним лідером Нью-Йоркської групи поетів - ми з Іваном Кушніром, Наталкою Білецькою, Ніною Кур'ятою (молоді поети від півдня), познайомилися 1999 року, як учасники всеукраїнської наради молодих літераторів. На згадку - чорно-біле фото, книга з автографом, численні екземпляри "Світо-виду", який видавав за підтримки НЙГ блискучий Віктор Кордун, а ще - підтриманий розділ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Вічна пам'ять..."

Творчість Богдана Бойчука - це не лише поезія та переклади, а й щось більше, що належить уже до простору життєтексту. Бойчук - це енергія, самобутність, містичність, ерос, буддизм і християнство.

Байдужі погляди прохожих

злизують мені обличчя,

і я самотній ("Самотність")

Деякі вірші читаєш як переклади творів японських письменників.

весна літо осінь зима

ти знаєш усі пори

але з кожним сонцем

мов народжуєшся знову

з кожним заходом

відходиш трошки ("Схід сонця захід сонця")

Мінімальна кількість слів і безмір смислів, які виникають у результаті словесної скупості. Усе глибинне часто на поверхні. Його творчість не раз у цьому переконувала. У поезіях Б.Бойчука метафізично-релігійні образи часто переплетені з еротичними:

І ми пішли по незагоїнах землі

вузькими вулицями до старого міста,

переступили браму, де святі

лежали на камінних плитах,

і їм стирали губкою дощі

імення й лиця.

А ти торкнулася мене

тремтячою рукою,

і чудотворними були твої уста

під хлипанням свічок, під аналоєм -

і я схотів тебе. Зломити в берегах

своєї плоті, на своїх чуттях.

Поет і драматург, прозаїк і перекладач, інтелектуал-раціоналіст і "метафізик", схимник і трагік, гуманіст і екзистенціаліст, eros і sacrum… Усе це про Богдана Бойчука, який повернувся до "материкової" України, де й зустрів свій спочинок уночі 10 лютого. У одному з інтерв'ю він зазначає: "Люблю інтелектуалізм у літературі. Колись улюбленим письменником був Томас Манн - людина універсальна. Але я вважаю, що мої вірші також емоційні. Є ще третій вимір, який постав вже пізніше, - духовність" ("Iсторія може стати елементом гордості, творчості й натхнення", розмова з Н.Тисячною).

Як тіло приросло до дерева хреста,

і витекла з очей живиця зору,

тоді дощами зашморгнулася сльота

і вимила з обличчя змору.

Людина підійшла до нього.

На сон лягали в чашку роки,

аж в черепі закільчилась тернина.

Крізь темряву біліли мертво щоки,

очиці двоїли задавнену провину.

І відійшла в життя людина.

("Христос")

Митець заповів, щоб його прах було розвіяно в безмірах нашого світу. Проте в свідомості письменника було два стартових локуси, від яких прах має розлетітися світом: Київ і Нью-Йорк. Серце митця часом може битися одночасно на кількох меридіанах планети, не відчуваючи межі між "своїм" та "іншим", материковим і діаспорним…

Напевно, цей поділ на "материк" і "діаспору" - так само схематизований, штучний і умовний, потрібний не стільки для поціновувачів поезії, скільки для літературознавців. Творчість живиться як питомою національною традицією, так і черпає себе з океану світової літератури, де немає дистанцій між Хіменесом, Лоркою, Беккетом і Сартром. Творчість - це енергія, що не має фізичних бар'єрів. Богдан Бойчук - приклад митця, який жив у транзитних зонах, географія його творчості розламує традиції української літератури. Він - схимник із тонким і часто зболеним відчуттям реальності, який жив у химерному світі образів, у світі самотності і драматичного вболівання за українську дійсність.

Про те, що митцеві боліло все, що відбувається в Україні, свідчать його інтерв'ю. Він свідомий того, що його творчість часто сприймається як подразник, навколо якого сходяться рапіри літературознавців і критиків. Як людина мудра, Бойчук розуміє, що простір літератури пов'язаний із генераційними розламами, які, природно, викликатимуть баталії, образи й травми. Проте, сприймаючи літературу в психоаналітичній моделі, Бойчук дивується, що в Україні простір літератури може бути таким непримиренним. Для нього в будь-якому полемічному явищі є паростки й того, що заперечується. Зрештою, нічого не виникає з нічого (інженер за фахом, Бойчук прекрасно розуміється і на ньютонівській, і на ейнштейнівській фізиці…) У одному з інтерв'ю він говорить, що "кожна нова генерація приходить, щоб творчо заперечити попередню. Природно, що члени Нью-Йоркської групи починали українську літературу від себе... Але наші "батьки" - Євген Маланюк, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Вадим Лесич - були мудрими. Вони приходили на наші читання, зустрічалися з нами за келихом вина в ресторанчиках чи кав'ярнях, ми запрошували їх у гості додому і... так ми подружилися. Звичайно, те старше покоління мало свою поетику, а ми - свою. Але щоразу, коли я приходив до Маланюка, з яким жив по сусідству, той читав нові вірші і хотів знати, чи є ще в них вогонь, як він висловлювався. Отже, його цікавила думка Бойчука, хоч мою поезію він не сприймав всерйоз... А в Україні дійшло до надто гострого конфлікту, коли молоді письменники не розмовляють зі старшими. Це ненормально!"

Богдан Бойчук - неоднозначний і неодновимірний, справжній поет-дивак, як і всі ті, кому даровано талант. Часом він занадто гостро сприймав світ, ображався, немов дитина, часом був нестримним, немовби американський письменник, чиї п'єси ідуть на Бродвеї і який стомився від множення порожніх сутностей світу.

Розумію Емму Андієвську, яка наголошує на тому, що представники Нью-Йоркської групи різні. І лише нетривале перебування в одному просторі дало підстави літературознавцям говорити про письменників як творців нового літературного об'єднання.

Звичайно, вони різні. Але на той час, час своєї з'яви в літературному процесі, ці митці явили іншу модальність художнього слова, якої в нашій культурі не було (якщо точніше: модерністські шукання були сховані від читачів "радянської" України). Богдан Бойчук - виразний модерніст, який цінував свободу і сприймав цей світ з позиції усміхненого скепсису або ж трагічного гуманізму.

Коли кончина

гляне нам печально в вічі,

ми, зворушені,

пригорнемо її до себе

і перейдемо

на другий бік

життя.

І там помолимось Тобі,

щоб поховав нас

в пісню,

і звільнив від

пам'яті

прожитого.