Біля церкви стояла карета. «Ангели і демони» як рекламний буклет Ватикану

На екранах українських кінотеатрів триває католицька «меса». Ще одна розрекламована екранізація Дена Брауна («Ангели і демони»), вочевидь, покликана присоромити атеїстів із поп-корном у зубах і дуже потішити любителів «релігійного екшну». Останнє фривольне визначення, мабуть, найбільше відповідає жанровій природі нового кіновитвору режисера Рона Ховарда, який колись екранізував «Код да Вінчі».

Біля вівтаря ті ж самі. Той-таки Ховард, режисер майстровитий, але без іскри Божої у своїх кінокомпромісах між темою і формою (включно з «Іграми розуму»). Ден Браун, який із допомогою дружини пише рідко, але влучно. На підступах до прилавків його чергові осяяння про масонів та інші секрети царя Соломона. А в екранізованих «Ангелах…» він хоробро пішов на «історичне» підтасування. Приквел пригод професора Ленгдона у Ватикані переформатував у сиквел: що сталося вже «після» зарахування Амелі у спадкоємиці Ісуса Христа.

І, звісно, найкращий Форрест Гамп усіх часів і штатів, вальяжний Том Хенкс у ролі професора Ленгдона. Після «Коду...» він помітно схуд, засмаг, підкачався. Його й вивуджують прямо з басейну для доброго діла — порятунку Церкви. У «Демонах...» він уже не роззирається, як колись, на спідниці. На чолі його лише скорбна печать особливого знання про віру та «бузувірів».

Згідно з Брауном, у Ватикані зникають чотири претенденти на папський престол. У цьому герої необачно обвинувачують старовинну спільноту ілюмінатів, які в такий кривавий спосіб мстять Ватикану за одвічні гоніння на наукову думку. І тут-таки якийсь негідник викрадає під Женевою продукцію Великого адронного колайдера. Це шматочок антиматерії, яка за секунду перетворить площу Святого Петра (а також її околиці) на неповторний феєрверк із подальшими руйнаціями.

За кілька годин професор Ленгдон та його розумна напарниця з колайдера (ізраїльська актриса Айєлет Зорер, яка запам’яталася з «Мюнхена») і мають відвернути «загибель Богів» — руїну: на святому місці і в головах віруючих.

На Заході цей фільм у перший же уїк-енд вибився в лідери прокату (48 млн. дол. у США та Канаді). В Україні начебто теж «вибивається в люди», оскільки в цей період і вибирати більше ні з чого. Та все одно зали заповнюються мляво. Інша річ — раніше зламаний «Код...» Справжній бум із суперечками, пристрастями. І дуже милими постпрем’єрними апокрифічними дискусіями на тему «Могли ж і в Ісуса бути діти...».

Жодним таким диспутам у новому творі Брауна—Ховарда—Хенкса місця немає. І бути не може. Режисер-молодець хвацько перемонтував партитуру оригіналу. Який уже сам по собі — готовий сценарій. Усе там «візуалізовано» й розписано мало не по епізодах. Правда, якби хто взявся відтворювати детально — довелося б знімати багатосерійний аналог «Твіна Пікса» — розлогого, містичного й непередбачуваного у деяких сюжетних поворотах. Тому Ховард-Браун-Хенкс — заради двох годин екранної напруги — всі релігійно-атеїстичні розумування зі сценарію рішуче видаляють. І залишається голий холодний каркас екшну: пошук нашими друзями церковників та антиматерії. Їхня подорож святими місцями не минається без... пожежі в храмі, ув’язнення в підземній папській бібліотеці, порятунку кардинала-потопельника у фонтані. А також стрілянини, переслідування. І природного перетворення старих сюжетних «ангелів» на справжніх «демонів» Ватикану, що й «заварили кашу», як казав тепер уже перефарбований Штірліц.

Відвертість такої реж. «хірургії» (геть усі просторікування, залишаємо дію) йде картині на користь. По-перше, багато хто сюжет і так знає. По-друге, нічого базікати, коли Ватикан у небезпеці. І за нагнітання тривоги — навколо священної території — особливе «дякуємо» оператору картини. Уже в таких вишуканих і об’ємних ракурсах він подає «серце католицизму», що якусь хвилину прямо-таки віруєш у те, що відбувається. Ну а що? Ну а раптом? Та й колайдер, пригадується, недавно призупинили із загадкових технічних причин.

Картина, таким чином, стріляє «без осічки». У потрібну ціль. Точний акторський пасьянс (мабуть, за винятком надто вітально-сексуального Евана МакГрегора, якого з більшим успіхом замінив би завжди двозначний розумник в окулярах Метт Деймон). Ані секунди сюжетної розслабухи. І очевидна непретензійність самої цієї сакральної затії (те, що у випадку з «Кодом...» навіть дратувало: мовляв, бачте, вже Євангелія вони переписують...).

А Свята Церква, хай подовжить Господь їй життя, цілком даремно закликала віруючих бойкотувати цю мейнстрімну якісну картину, тим самим і прирікаючи її на додатковий піар.

Який бойкот? Ховарду—Брауну—Хенксу треба ще премію виписати. За ефективну сучасну пропаганду деяких цінностей Ватикану. Святі місця, як уже зазначалося, подано з красивістю екскурсійних проспектів. Святі отці постають не старезними догматиками, а людьми спритними, розумними й розважливими. А найкраща сцена (можливо, через недогляд Ховарда) — коли претенденти на Святий престол з’їжджаються-збираються на свій конклав, заодно перебираючи милі штучки, затягуючись сигаретками, обмінюючись дружньо-конкурент­ними поглядами. Такі ж люди, як усі. І водночас — слуги Божі. Ховард—Браун задано пред’явили нам у своєму касовому трилері Церкву відкриту… І для думки наукової. І для шанувальників священних писань (один із неоціненних текстів наближений папи прямо так дарує професору!). І навіть для невимогливої, але адресної поп-корнівської аудиторії, яку ближче до фіналу остаточно і благополучно переконують: усе найкраще, що сталося в цьому екстремальному сюжеті (з убивствами, викраденнями etc.), — це ж не людського ума діло, а лише промисел Божий... Віруємо. Амінь.